Українська держава у другій половині XVII – початку XVIII ст.
1. Гетьманування і. Виговського
Ще в умовах Національно-визвольної війни Б. Хмельницький мріяв передати козацьку державу під булаву свого старшого сина Тимоша, але той загинув у поході. Тому гетьманові довелося проголосити наступником свого молодшого сина 16-річного Юрія. У серпні 1657 року старшинська рада в Чигирині доручила генеральному писареві І. Виговському до повноліття Юрія виконувати гетьманські функції, а вже на Корсунській раді, яка відбулася в жовтні, його обрали повноправним гетьманом України.
Зовнішня політика. Продовжуючи політику Б. Хмельницького, спрямовану на досягнення повної державної незалежності України, гетьман мав на меті утримувати дружні відносини з усіма сусідніми країнами, не віддаючи переваги жодній зі сторін.
Новий гетьман одразу почав упроваджувати кілька програм:
у жовтні 1657 року він уклав українсько-шведський договір, умови якого були вироблені ще за участі Б. Хмельницького;
відновив союз із Кримським ханством, що був розірваний з моменту укладення Березневих статей у 1654 році; розпочав переговори з Польщею;
уклав оборонний союз зі Швецією, спрямований проти Польщі, а також надіслав посольство до Москви, метою якого було підтвердження чинності українсько-російських угод 1654 року.
Російський уряд з недовірою поставився до І. Виговського, адже союз зі Швецією міг бути використаний і проти Росії. До того ж активна зовнішня політика І. Виговського, спрямована на зміцнення міжнародного авторитету України, викликала занепокоєння московського уряду, який, намагаючись посилити свій вплив в Україні, почав за допомогою своїх агентів активно формувати протигетьманську опозицію.
Внутрішня політика. Внутрішня політика І. Виговського орієнтувалася на посилення ролі козацької старшини, української шляхти та духовенства, тому майже від самого початку його гетьманування в українському суспільстві виникла опозиція до нього. Зіграло свою роль і постійне підбурювання селян і запорожців царськими агентами. Усе це спричинило протигетьманське повстання дейнеків.
Дейнеки приєдналися до більш організованого виступу частини козаків і селян, очолюваного полтавським полковником Мартином Пушкарем і запорізьким кошовим Яковом Барабашем. Повсталі виступали з вимогами повернути так звані козацькі вільності – лови й рибальство, вільно переходити на Запоріжжя та обирати гетьмана на «чорній раді»
І. Виговський навіть спробував порозумітися з керівниками опозиції, проте даремно. 6 лютого 1658 року загони М. Пушкаря та Я. Барабаша, які нараховували близько 40 тис. осіб, розбили гетьманські частини під командуванням І. Богуна та І. Сербина.
Складна політична ситуація в Україні, постійна загроза агресії з боку Московської держави, і підтримка нею анти-гетьманської опозиції змусили Івана Виговського за згодою старшинської верхівки схилитися до союзу з Річчю Посполитою. Іван Виговський розірвав українсько-московський договір і почав переговори з Польщею.
У вересні 1658 року був підписаний Гадяцький трактат про унію України з Польщею та Литвою.
Цей договір складався з чотирьох розділів. Він передбачав перетворення Речі Посполитої на федерацію трьох самостійних держав - Литви, Польщі та України.
За умовами Гадяцького трактату:
Україна одержувала назву «Велике князівство Руське» і входила до складу Речі Посполитої не як провінція, а як окрема держава;
до складу Великого князівства Руського входили Чернігівське, Київське та Брацлавське воєводства;
законодавча влада мала належати Національним зборам депутатів, які обиралися від усіх земель князівства;
виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем;
вибір кандидатів на посаду гетьмана мали здійснювати спільно такі стани українського суспільства - козацтво, шляхта й духовенство;
усе законодавство мало вестися українською мовою;
українська армія мала складатися з 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманців;
гарантувалися права та привілеї козаків, які звільнялися від податків і мита по всій державі;
греко-католицька (уніатська) церква зберігалася, але не могла поширюватися на нові території;
Союз із Польщею, незадоволення частини козацтва зовнішньою політикою гетьмана призвели до усунення І. Виговського від влади. На козацькій раді за підтримки промосковсько налаштованої частини старшини Ю. Хмельницький був знову обраний гетьманом.