диктіокаульоз
.docx
Диктіокаульоз |
||||||
Dictiocaulosis |
||||||
Загальна інформація Нематодозне захворювання сільськогосподарських тварин, зумовлене паразитуванням гельмінтів у трахеї та бронхах.
|
||||||
Патогенез Диктіокаули розвиваються без участі проміжного живителя. В бронхах та трахеях, де паразитують гельмінти, самки виділяють яйця, що містять личинки. При кашлі тварини яйця потрапляють у рот, заковтуються і в кишечнику з них виплоджуються личинки. З екскрементами останні потрапляють у навколишнє середовище.У сприятливих умовах за 6—7 днів D.filaria та 3—4 дні D.viviparus стають інвазійними. Тварини заражаються, заковтуючи личинок із травою чи водою. До статевої стадії в організмі тварин диктіокаули розвиваються 25—40 днів. |
||||||
Патологічні зміни Трупи телят виснажені, слизові оболонки синюшні, м'язи бліді. Легені збільшені в об'ємі, з вогнищами пепатизації, ателектазу, емфіземи й катаральної бронхопневмонії. В бронхах, у середніх і задніх частках легень (рідше в трахеї) виявляють пінисту рідину та сотні диктіокаулів. Дрібні й середні бронхи заповнені паразитами та слизисто-гнійними пробками. Серцевий м'яз рихлий, на ендокарді крапкові крововиливи. |
||||||
Діагноз Фекалії досліджують за методами Бермана, Щербовича чи Вайда. Виявлені личинки рухаються повільно. Довжина личинок D.filaria — 0,50—0,54 мм, на головному кінці є потовщення; D.viviparus — 0,31— 0,36 мм, усередині видно рудиментовані стравохід і кишечник, заповнені круглими зернами, які надають тілу личинки сірого відтінку. Проміжок від головного кінця до кишечнику вільний від гранул, а біля хвостового кінця вони поодинокі. Тому головний і хвостовий кінці світлі. Хвостовий кінець загострений. |
||||||
Лікування Для дегельмінтизації використовують тетрамізол, фенбендазол, фебантел, альбендазол, ветамектин, ветлевамізол, мебендазол, івомек, оксфендазол. Тетрамізол (нілверм) призначають усередину в дозі 10 мг/кг маси тіла дворазово з інтервалом 24 год у формі 1%-го водного розчину індивідуально або в складі лікувальної суміші з кормом. Вівцям і козам цей препарат застосовують у формі 5—10%-х стерильних водних розчинів підшкірно чи порошку в суміші з кормом у дозі 15 мг/кг. Тетрамізол вводять одноразово в ділянці шиї чи під лопатку. Бровадазол призначають одноразово індивідуально чи груповим методом у суміші з сипкими концкормами в дозі 10 мг/кг. Вівцям при клінічній формі—15 мг/кг. Фебантел (ринтал) дають індивідуально чи груповим методом у суміші з концентрованими кормами великій рогатій худобі одноразово в дозі 7,5 мг/кг, вівцям—одноразово 10 мг/кг. Альбендазол призначають молодняку великої рогатої худоби одноразово перорально в дозі 3,8 мг/кг у формі суспензії. Препарат не застосовують для лактуючих і репродуктивних тварин. Мебендазол (мебенвет) також дають молодняку великої рогатої худоби одноразово перорально в дозі 15 мг/кг. Тіротипоказаний лактуючим та репродуктивним тваринам. Івомек та ветамектин застосовують одноразово підшкірно в дозі 0,2 мг/кг у формі 1%-го розчину. Не вводять лактуючим тваринам. Оксфендазол використовують для молодняку великої рогатої худоби одноразово перорально в дозі 4,5 мг/кг у формі суспензії. Протипоказаний лактуючим і репродуктивним тваринам. Альбендазол, мебендазол, оксфендазол призначають ягнятам узазначених вище дозах. Не застосовують цих препаратів для дорослих. овець. |
||||||
Профілактика Телят поточного року народження і корів м'ясних порід досліджують вибірково (не менше ЗО голів із кожної групи) — перший раз через 45—50 днів після виганяння на пасовище, потім через кожні 15 днів до кінця пасовищного періоду, у неблагополучних господарствах проводять планові профілактичні дегельмінтизації. Телят і ягнят випасають на пасовищах, якими не користувалися дорослі тварини. Пасовищну профілактику здійснюють зміною через кожні п'ять днів пасовищних ділянок із повторним їх використанням через 3—4 міс. Хіміопрофілактику при диктіокаульозі проводять, згодовуючи фенотіазино-сольову суміш (1:9) влітку. Можна додавати фенотіазин у корм вівцям та козам щоденно з розрахунку 1 г антгельмінтика на одну тварину. |
||||||
Збудник хвороби D.viviparus — у великої рогатої худоби; D.filaria — дрібних жуйних; D.arnfieldi — у коней. Диктіокаули — ниткоподібні гельмінти білувато-жовтого кольору, завдовжки 3—6 см. Спікули у самців D.filaria панчохоподібної форми. |
||||||
Епізоотологія Хворобу реєструють повсюди, але частіше — у зонах з високою вологістю. Хворіють телята від 3-місячного до 7—8-місячного віку при утриманні з молодняком старшого віку та дорослими тваринами, які є носіями інвазії. У телят поточного року народження перші випадки захворювання реєструють у кінці червня — на початку липня. Кількість хворих поступово збільшується, досягаючи максимуму в серпні—вересні. У овець і кіз максимальну зараженість відмічають навесні: перший спалах інвазії— в липні—серпні, другий—у січні—лютому. Симптоми — сильний болючий кашель, важке дихання, серозно-слизові витоки з носової порожнини, іноді підвищення температури тіла до 42 °С через 1—2 міс після зараження. При інтенсивній інвазії поступово розвивається анемія, тварини худнуть, у підщелепному просторі, на грудях і кінцівках з'являються набряки. |