Семінар 2
.docxОсобливості побудови трагедії "Цар Едіп". Принцип градації
Принцип градації у цій трагедії виявляється у тому, що вона побудована у вигляді спіралі, що поступово звужує свої кола, концентруючись навколо головного героя, звільняючи його від маски правителя та героя і розкриваючи натомість глибину людської душі.
У пролозі мова йде про страшний мор, що панує у місті, від якого страждають усі Фіви:
“Зачахли в почве молодые всходы,
Зачах и скот: и дети умирают… “
Едіп виступає як захисник міста. Одного разу він уже врятував його від страшного сфінкса, і тепер усі сподіваються тільки на те, що Едіп знову врятує місто від смерті. Від Креонта, брата дружини, Едіп чує волю Аполлона: “зцілити” місто можна тільки ціною крові вбивці Лая — попереднього царя Фів. Едіп обіцяє знайти і покарати вбивцю:
“Союзника во мне вы обретете:
Я буду мстить за родину и бога,
Я не о комнибудь другом забочусь, —
Пятно снимаю с самого себя. “
У пароді хор звертається до богів, оплакуючи долю міста:
“Жертв по граду не исчислить.
Несхороненные трупы,
Смерти смрад распространяя,
Неоплаканные лежат. “
Основна увага концентрується навколо діянь та почуттів людей. Потім від Йокасти стає відомо, що Едіп знаходиться у пригніченому стані:
“Лишь тем он внемлет, кто пророчит ужас. “
Замість всесильного царя та героя перед нами тепер жива людина, яка боїться та страждає. З’являється ще один персонаж — вісник, який нібито приносить гарну новину — зі смертю Поліба страшне пророцтво (вбити батька і одружитись на матері) має полишити Едіпа, але насправді стає носієм страшної звістки — розповідає про те, що Едіп не є сином Поліба та Меропи, та слово в слово переповідає історію, яку раніше Едіп чув від Йокасти — про немовля зі зв’язаними ніжками, приречене на смерть. Йокаста одразу розуміє, хто насправді є Едіп. Вона умовляє чоловіка не розшукувати пастуха, який врятував немовля від смерті та передав слузі Поліба. Хору промовляє тільки одне питання: хто ж батьки Едіпа?
У четвертому епісодії Едіп дізнається від пастуха, що він — син Лая та Йокасти. Мати власноруч віддала своє дитя слузі, щоб той відніс його на скелю. Йокаста вчинила страшний гріх — прирікла рідну дитину на смерть. Отже, Едіп, таким чином, син батька, якого за гріхи боги прокляли бути вбитим сином, і матері, яка власноруч віддала свого сина на люту смерть. Страшне пророцтво Аполлона здійснилось — Едіп убив батька та одружився з матір’ю. Гріхи батьків страшним молотом упали на сина:
“Увы мне! Явно все идет к развязке.
О свет! Тебя в последний раз я вижу!
В проклятии рожден я, в браке проклят,
И мною кровь преступно пролилась! “
Едіп без вагань бере на себе відповідальність за своє прокляття. У четвертому стасимі хор з вершин влади та народної любові увергає Едіпа у безодню ганьби:
“Поистине сказать я должен:
Ты одарил нас жизнью новой,
Ты мрак на очи нам навлек. “
В ексоді домочадець повідомляє про страшне лихо: повісилась Йокаста, Едіп виколов собі очі наплічною застібкою Йокасти, ніби підкреслюючи, що горе і прокляття прийшло від батьків. Сюжетне коло звузилось до розмірів зашморгу, в якому повісилась дружина та мати. Едіп постає перед нами у комосі страждальцем, який не тільки повністю відповідальний за своє прокляття та за гріхи батьків, а й сам обирає собі покарання. В трагедії Софокла постає людина, що до останнього прагне сама обирати собі долю, долю, якій корились навіть всесильні боги:
“Эдип. О, изгони меня скорей — туда,
Где б не слыхал людского я привета.
Креонт. Так я и поступил бы, только раньше
Хочу спросить у бога, что нам делать. “
Едіп, на відміну від Креонта, не питає волі богів, коли приймає рішення стати вигнанцем, як не питав він і тоді, коли власноруч осліпив себе. Сцена прощання з доньками сестрами — найбільш зворушлива у трагедії. Перед нами ніжний батько, чиє серце обливається кров’ю при думці, яка гірка доля чекає на його дітей, адже тягар ганьби ляже й на їхні плечі. Скинувши свого героя до стану вигнанця, проклятого богами та людьми, Софокл звеличує Едіпа до рівня Людини, що гідно несе свій тягар страждань.