Ідейно-художня своєрідність історичної прози Богдана Лепкого

Ідейно-художня своєрідність історичної прози Богдана Лепкого

Богдан Лепкий мав дуже тісний зв'язок із літературним угрупованням “Молода муза”: відвідував зібрання його членів, розповідав про європейські мистецькі тенденції, за що його поважали і називали Професором. У художньому творі письменник шукав красу, його цікавила форма, а не зміст твору, що цілком відповідало літературним поглядам “молодомузівців”. Але, переживши воєнні лихоліття, світогляд Б. Лепкого змінився в націоналістичну сторону.

Події Першої світової війни дали нові мотиви, наклали нові кольори на його поетичну палітру — червоний (колір крові) і чорний (колір згарищ). Рефлексійна споглядальність і самозаглибленість змінюються експресією, публіцистичними інтонаціями. А у 20 — 30-ті роки письменник починає писати переважно в жанрі історичної прози. [3]

Лепкий вважав, що побудувати світле майбутнє держави можна лише вивчивши всі помилки історії, задля того щоб не повторювати їх. Він прагнув написати найбільше і найвеличніше історичне полотно України і це йому вдалося у пенталогії “Мазепа”. Сам автор вважав твір трилогією у п’яти частинах: "Мотря", "Не вбивай", "Батурин", "Полтава", "З-під Полтави до Бендер". Епопея має свою внутрішню структуру, становить, незважаючи на цілком завершені окремі частини, ідейно-художню цілісність.

Слід відзначити, що Лепкий відійшов від усталеної у західноєвропейській літературі традиції зображувати І. Мазепу як романтичного героя, що захоплений насамперед своїми любовними історіями. Лепкий зробив спробу показати Мазепу державним діячем, політиком і дипломатом, який своє особисте життя зумів підпорядкувати вищим інтересам.

Своєрідним лірико-драматичним заспівом до твору є повість у двох частинах "Мотря". В її основі — певною мірою традиційна для цієї теми любовна колізія: Мазепа — Мотря Кочубеївна. Але автор не обмежується історією кохання, що було взаємним, немолодого вже гетьмана й його похресниці Мотрі Кочубеївни. Дається широка й колоритна панорама життя на Україні, зокрема художньо-самобутнє відтворення деяких важливих подій того часу, виписана галерея образів історичних постатей (Петра Першого, Меншикова, генерального судді В. Кочубея та ін.). У цій частині твору, крім любовної лінії, зав'язується інша лінія — протиборство гетьмана й Кочубея, яка із сфери особистої конфронтації поступово переростає у політичну боротьбу. Повість містить чимало яскраво змальованих картин і образів, побутових сцен, вводить нас у світ глибоких інтимних переживань.

Події розгортаються далі у повісті "Не вбивай!". Лінія особистих взаємин Мазепи й Мотрі тут відходить на другий план, основні події розгортаються навколо Мазепи — з одного боку, Кочубея і його приятеля-однодумця Іскри, які написали на Мазепу донос, — з другого. Письменник переконливо показує всю складність ситуації, в якій опинився Мазепа, розкриває його вміння відвести від себе небезпеку. Ще більше зростає драматизм твору, гетьман мусив вирішити не лише політичну, а й морально-етичну проблему. Лепкий розкриває тривогу, переживання гетьмана, який розумів, що шлях визволення українців, шляхом використання на свою користь відносин Швеції і Російської Імперії, дуже небезпечний, ризикований. Богдан Лепкий з глибоким уболіванням про долю народу змалював трагічні події, що мали місце після з'єднання військ Мазепи і Карла XII.

Третя частина епопеї — "Батурин" вводить читача у страшну картину руйнування царськими військами на чолі з кривавим генералом Меншиковим гетьманської столиці — Батурина. Невелика, але відчайдушна оборона Батурина не могла довго втриматися перед наступом переважаючих у багато разів царських військ. Гетьманська столиця впала. Письменник майстерно відтворює жорстоко-трагічні картини тієї руїни, якої зазнала столиця Мазепи.

Дві останні частини епопеї, об'єднані під заголовком “Полтава”, описують зустріч Мазепи і частини його війська з Карлом XII, поєднання із шведським королем для спільної боротьби проти Петра Першого. З великим болем за долю України, молодого шведсько-українського військового союзу письменник змальовує перипетії військових баталій, перемогу військ Петра Першого над об'єднаними силами короля Карла XII і гетьмана Мазепи.

Болем, тугою, відчаєм пройняті сторінки цієї частини епопеї, і хоч автор, може, не до кінця з'ясовує причини полтавської катастрофи для Карла XII і Мазепи, його художнє проникнення у суть цієї історичної події відзначається прагненням достовірно відобразити і характер полтавської битви, і її наслідки для долі нашого народу, що підпав під ще більшу зверхність царату. У цій частині автор майстерно відтворив чимало батальних сцен, показав героїзм як шведських, так і українських військ.

Б. Лепкий об'єктивно розкриває трагічні події, що були наслідком Полтавської битви, — відступ шведських і козацьких військ, переслідування їх царськими загонами, зрештою — муки і страждання і Мазепи, який, незважаючи на трагізм ситуації, і на смертній постелі залишається вірним своїм ідеалам. В останню мить, звертаючись до Бога, він вимовляє святі слова: "Дай нам, Боже, вольними бути". Оповідь Б. Лепкого про трагедію, що наступила після Полтавської битви, пройнята глибоким болем і сумом, але не безнадією. [1]

Ще одна відома історична повість Лепкого “Крутіж” (1941 р.) змальовує вже події часів Руїни. Автор сам надав повісті промовистий підзаголовок “Історичні малюнки часів гетьмана Івана Виговського”. У творі Б. Лепкий шукає причини Руїни XVII ст., проектуючи проблеми минулого на сучасність. Основні центри політичного життя знаходяться далеко від місця подій повісті, а персонажі не належать до тих, хто вирішує долі держав і народів. Події стосуються реальних осіб доби гетьманування Ю. Хмельницького та І. Виговського, але вони не є героями твору. Історичні факти автор подає крізь призму власних ідей. Саме тому “Крутіж” вважається історико-художньою повістю. У ньому порушується проблема боротьби за булаву, розбрат серед українців, у чому Лепкий вбачає основну причину руйнації України. Про всі історичні колізії читач дізнається з розмов козаків у шинку. [2]

Та якими б страшними не були події, описані у творах, Лепкий не дає приводу для зневіри. “Крутіж” закінчується молитвою до сонця. І сам автор вірить у те, що скоро над Україною засяє сонце і розжене усі нещастя.

Список використаної літератури:

1. Ф. П. Погребенник Богдан Лепкий. /Твори у 2 томах. (Том 1), К.: Наукова Думка, 1997

2. Богданова М. М. Художній світ історичної повісті Богдана Лепкого “Сотниківна”// Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. – 2014. – Випуск ІV

3. http://md-eksperiment.org/post/20160427-biografiya-bogdana-lepkogo