1.Державні фінанси як складова суспільних відносин.
Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.
Склад державнихфінансів, розглядається за ланками і рівнямиорганівдержавноївлади й управління. Ланками державнихфінансівє:
— бюджет держави;
— фондицільовогопризначення;
— державний кредит;
— фінанси державного сектора.
За рівнямидержавніфінансиподіляються на загальнодержавні й місцеві.
Загальнодержавніфінансипризначені для забезпечення тих потреб суспільства, якімаютьзагальнонаціональний характер і відображаютьінтересидержавизагалом.
Місцевіфінансиявляють собою фінансову базу місцевихорганіввлади та управління. Вонизабезпечуютьрегіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їхвнутрішньотериторіальнийперерозподіл.
Функціонуваннясферидержавнихфінансівхарактеризуєтьсятакимифінансовимикатегоріями: державні доходи, державнівидатки, державний кредит.
Державні доходи — це сума коштів, щомобілізується державою на забезпеченнясвоєїдіяльності. За рівнемїхрозміщення вони поділяються на централізовані й децентралізовані. Централізованіконцентруються в бюджетідержави і фондах цільовогопризначення. Децентралізовані доходи розміщуються на державнихпідприємствах.
Державнівидатки — це сума коштів, щовитрачається державою в процесіздійсненняїїфінансовоїдіяльності. За формами фінансуваннярозрізняютьтакідержавнівидатки: інвестиції, бюджетнікредити, державнідотації, субсидії і виплати, кошториснефінансування. Відповідно до цільовогопризначеннявидаткикласифікуються за статтямивитрат.
Державний кредит характеризуєзалученнякоштів державою на позиковійоснові. В окремихвипадках держава може бути кредитором (при наданнікредитівіншимкраїнам) чи гарантом з борговихзобов’язаньпідприємствсвоєїкраїни. Кошти, щомобілізуються з допомогоюдержавного кредиту, надходять до бюджету.
2 і 3
Фінансова система є складним механізмом і потребує управління. Управління фінансами — складова частина управління економікою. Процес управління фінансами вміщує дві складові: 1) органи управління; 2) форми і методи управлінської діяльності (фінансовий менеджмент). Об'єктами фінансового управління є централізовані і децентралізовані фінансові ресурси у всіх ланках фінансової системи. Суб'єктами фінансового управління є законодавчі і виконавчі органи держави, спеціалізовані фінансові органи, фінансові служби підприємств. Управління фінансами вміщує такі функціональні елементи: 1. Фінансова інформація надходить у вигляді оперативної бухгалтерської, статистичної та податкової звітності. 2. Планування, в процесі якого оцінюється фінансовий стан виявляються фінансові резерви збільшення фінансових ресурсів, шляхи їх ефективного використання. 3. Оперативне управління — комплекс заходів щодо виконання фінансового плану. Його мета — досягти максимального ефекту при мінімальних витратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин. 4. Фінансове регулювання — процес маневрування фінансовими ресурсами. Джерелами фінансового регулювання є резервні фонди, надлишкові фінансові ресурси, невикористані бюджетні асигнування. 5. Контроль пронизує усі стадії управління. У процесі контролю зіставляються фактичні результати із запланованими, виявляються резерви. Розрізняють стратегічне (загальне) та оперативне управління фінансами. Загальне (стратегічне) управління фінансами в Україні згідно з Конституцією, покладено на вищі органи державної влади і управління: — Верховну Раду України; — Кабінет Міністрів України; — Апарат Президента. Оперативне управління фінансами здійснює фінансовий апарат, який включає фінансові органи та фінансові інститути. Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки: 1. Органи у сфері бюджету держави: 1.1. Міністерство фінансів України та його відокремлені підрозділи — Державне казначейство і Контрольно-ревізійна служба. 1.2. Державна податкова служба, яка в 1996 р. виділилася зі складу Міністерства фінансів у самостійне відомство. 2. Контрольно-регулюючі органи: 2.1. Рахункова палата ВРУ. 2.2. Державна комісія з питань регулювання фінансових ринків. 2.3. Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. 2.4. Аудиторська палата і аудиторські фірми. 3. Фінансові інститути фінансового ринку: 3.1. НБУ і комерційні банки. 3.2. Міжбанківська валютна біржа. 3.3. Фондові біржі та фінансові посередники. 3.4. Страхові компанії. 4. Органи управління цільовими фондами: 4.1. Пенсійний фонд України. 4.2. Фонди соціального страхування. Фінанси суб'єктів господарювання керуються відповідними фінансовими службами у складі управлінських структур підприємств та організацій. Центральне місце в управлінні фінансами посідає Міністерство фінансів України, на яке покладено загальне керівництво всією фінансовою системою країни. Основні функції Міністерства фінансів України: 1. Вироблення основ і напрямів фінансової політики держати та розробка заходів щодо їх реалізації. 2. Організація бюджетного процесу, складання проекту Державного бюджету та його виконання після затвердження Верховною Радою України. 3. Здійснення заходів з мобілізації коштів через систему державного кредиту та управління державним боргом. 4. Організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання через встановлення правил здійснення фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності. 5. Організація функціонування ринку цінних паперів. 6. Забезпечення фінансових відносин держави з іншими країнами, міжнародними організаціями і фінансовими інститутами. 7. Організація і здійснення фінансового контролю в країні. Міністерство фінансів України має розгалужену регіональну структуру (рис. 3.2). До складу Міністерства фінансів входять два відокремлених підрозділи: контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство. Державна контрольно-ревізійна служба спеціалізується на здійсненні фінансового контролю: є органом відомчого контролю в системі Міністерства фінансів, здійснюючи ревізії фінансових органів з питань складання і виконання бюджету; є органом державного контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних асигнувань безпосередньо у розпорядників бюджетних коштів; проводить ревізії фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій державного сектора. Державне казначейство — створене з метою забезпечення повного і своєчасного виконання Державного бюджету, оскільки об'єкти фінансування з централізованого бюджету держави розташовані на всій території країни, то здійснювати їх обслуговування з єдиного центру — Міністерства фінансів, украй складно. Казначейство має таку ж регіональну структуру, як і Міністерство фінансів. Державна податкова адміністрація була спочатку створена теж у складі Міністерства фінансів, а з кінця 1996 р. перетворена у самостійний фінансовий орган. Основне її завдання — реалізація податкової політики держави.На податкову службу покладені такі основні завдання: 1) розробка проектів податкового законодавства; 2) проведення масово-роз'яснювальної роботи серед платників податків; 3) облік платників податків і надходжень їх до бюджету; 4) контроль за правильністю обчислення податків та інших обов'язкових платежів і своєчасністю їх сплати; 5) накладення штрафних санкцій і адміністративних стягнень на порушників податкового законодавства; 6) міжнародне співробітництво у сфері оподаткування. Рахункова палата Верховної Ради України створена з метою здійснення позавідомчого контролю за складанням і виконанням Державного бюджету, вироблення й аналізу бюджетної політики держави, контролю в сфері державного кредиту і грошово-кредитної політики. Вона виступає в ролі експертного органу Верховної Ради України, даючи відповідні висновки і рекомендації з питань фінансової діяльності органів управління.
4
Фінансовий контроль як функція управління фінансами — це специфічна діяльність, що реалізується через систему спостереження і перевірки законності і ефективності процесів створення і використання грошових доходів і грошових фондів з метою оцінки обгрунтованості прийнятих управлінських рішень і результатів їх виконання для досягнення пропорційності і збалансованості розвитку економіки. Таке визначення фінансового контролю дозволяє виявити специфічне місце фінансового контролю серед інших видів контролю як з точки, зору безпосереднього об'єкта контролю — центролізованих і децентролізованих грошових фондів, що виступають у формі фінансових ресурсів, — відповідності їх формування і використання обмежуючим параметрам фінансового і економічного розвитку, так і безпосередньої мети здійснення фінансового контролю — сприяння успішній реалізації фінансової політики, ефективному використанню фінансових ресурсів.
Практичне здійснення фінансового контролю ґрунтується на використанні фінансів як економічної категорії, що є вираженням пізнання і практичного застосування закономірностей суспільного розвитку. Участь фінансів у всіх стадіях відтворювального циклу визначає необхідність і значення фінансового контролю в процесі відтворення як важливого інструменту дотримання пропорцій в економіці і досягнення її збалансованості, з урахуванням відносної самостійності руху фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, що породжує між ними певні протиріччя.
Фінансовий контроль є важливим знаряддям дотримання всіх основних пропорцій у розширеному відтворенні. Будь-яке порушення в параметрах формування і використання фондів фінансових ресурсів, незалежно від ступеня порушення, впливає в тій чи іншій мірі на пропорції відтворення. Саме тому правомірно при визначенні суті фінансового контролю вказувати на пряму залежність збереження встановлених пропорцій від проведення фінансового контролю за формуванням і використанням різних фондів фінансових ресурсів.
Величина фондів фінансових ресурсів, створення вартісних пропорцій, досягнення збалансованості залежать від багатьох причин. Здійснення фінансового контролю не обмежується констатацією обсягу таких фондів порівняно з планами чи прогнозами. Він включає в себе аналіз їх обґрунтованості, що зумовлює необхідність дослідження всіх причин і факторів, що впливають на величину фінансових ресурсів. Ця обставина, у свою чергу, виводить фінансовий контроль за рамки тільки контролю за обґрунтованістю формування і використання фондів фінансових ресурсів.
Здійснення фінансового контролю дозволяє на основі систематичного простежування і перевірки руху фондів фінансових ресурсів вирішувати також завдання раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів, опосередкованих через вартісну оцінку. Фінансовий контроль, крім того, враховуючи взаємозв'язок явищ, виступає як дійовий фактор підвищення ефективності суспільного виробництва. Наприклад, сплата платежів до бюджету у формі податків чи неподаткових платежів торкається питань укріплення комерційного розрахунку, підвищення фінансової дисципліни і т.ін.
Характеризуючи фінансовий контроль як систему спостереження і перевірки процесів створення і використання фінансових ресурсів, важливо виділити характерні риси його як системи. Системі фінансового контролю властива цілеспрямованість, яка проявляється в тому, що всі види і форми контролю слугують загальній меті — сприянню успішній реалізації фінансової політики, ефективному використанню фінансових ресурсів.
Характерним для фінансового контролю як системи є його динамізм. Фінансовий контроль знаходиться в процесі постійного розвитку і вдосконалення. Зміст фінансового контролю, його спрямованість змінюються залежно від рівня розвитку суспільства. Так, розширення господарських прав підприємств, їх самостійності у здійсненні фінансової діяльності, поява різних організаційно-правових форм підприємництва значно збагачують зміст фінансового контролю, зумовлюють швидкий розвиток такого його виду, як незалежний фінансовий контроль. Із впровадженням комп'ютерної техніки з'являються такі нові його види, як дистанційний контроль, комп'ютерний, робото-технічний контроль тощо. Разом з тим фінансовий контроль як система зберігає в певних межах свою внутрішню структуру, властиві йому форми і методи незалежно від оточуючого середовища.
Така риса системи фінансового контролю, як цілісність (емерджетність), означає, що всі його елементи в сумі ще не складають системи. Системі фінансового контролю в цілому властиві такі риси, яких немає в кожного складового елементу. Наприклад, наявність об'єкта і суб'єкта контролю ще не означає функціонування системи фінансового контролю. Тільки їх взаємодія в процесі контролю породжує нову рису системи — цілеспрямовану контрольну діяльність.
Важливо виділити ще одну характерну рису фінансового контролю як системи. В певному розумінні він є інформаційною системою, що включає збір, обробку, зберігання і передачу контролюючої інформації. Пріоритетним завданням нині стає модифікація інформаційного забезпечення фінансового контролю шляхом удосконалення законодавчих та нормативно-правових актів, на основі яких забезпечується здійснення фінансового контролю. Роль найважливіших норм фінансового контролю відіграють: Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії; нормативно-правові акти з фінансових питань, що приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, а саме:
- закони, постанови та інші акти Верховної Ради України, зокрема засади внутрішньої і зовнішньої фінансової політики, загальнодержавні програми фінансово-економічного розвитку;
- укази та розпорядження Президента України з фінансових питань, що видаються на виконання законів України;
- постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України з фінансових питань;
- нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Ефективне функціонування фінансового контролю досягається за умови забезпечення його необхідними фактичними даними. Подальший розвиток контролю у фінансовій сфері значною мірою пов'язаний з удосконаленням насамперед тих масивів фактичних даних, отримання яких досягається завдяки проведенню державної політики у сфері обліку і статистики.
5-9