Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Cессия_История Укр_Вопросы_№1-60.docx
Скачиваний:
19
Добавлен:
11.01.2020
Размер:
129.65 Кб
Скачать

1.Політичне становище в Україні на початку хх ст. Перша буржуазно-демократична революція

Хід політичного життя в Україні був важким і суперечливим. У другій половині XІХ- на початку ХX ст. закладалася основа політичної структури українського суспільства. У 90-х роках на західноукраїнських землях утворилися перші політичні партії, були сформовані їхні програми та політичні гасла. Національний рух набував політичного змісту і ставав масовим. У Галичині першою такою партією стала Русько-українська радикальна партія (РУРП). Це була перша легальна українська політична партія європейського типу.

На Наддніпрянщині першою українською політичною партією, яка діяла нелегально, стала Революційна Українська партія (РУП), заснована 1900 р. в Харкові. У своєму розвитку вона зазнала значної еволюції. На базі цієї партії утворилися інші основні українські політичні партії. В умовах послаблення тиску на політичні організації українські політичні партії взяли участь у виборах до першої та другої державних Дум. У цих Думах сформувалася українська думська громада, як парламентська фракція, до якої входило понад 40 депутатів. Важливо з’ясувати діяльність Української думської громади в Думах, яка обстоювала головним чином право України на політичну автономію та українізацію школи, судочинства, церкви та місцевих адміністративних органів.

Причини революції:

• невирішеність аграрного питання;

• самодержавство, відсутність демократичних свобод;

• колоніальна політика по відношенню до неросійських народів.

Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 р. - в період розвитку революції по висхідній лінії:

В Україні революція носила і національно-визвольний характер, оскільки національне питання було на передньому плані боротьби.

Національний рух в період революції мав значні здобутки:

- після Маніфесту 17 жовтня з'явилася легальна українська преса. Усього в 1905-1907 pp. виходило 24 періодичні видання;

- виникла культурно-освітня організація "Просвіта", яка мала філії у багатьох містах України. У діяльності "Просвіти" брали участь М.Коцюбинський, Л.Українка, М.Лисенко, Панас Мирний, Д.Яворницький та інші прогресивні діячі;

- відкривались українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах;

- активну діяльність у першій Думі (1906 р.) та в другій Думі (1907 р.) розгорнула українська фракція, яка вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Допомогу українській фракції надавав М.Грушевський, який з цією метою переїхав зі Львова до Петербурга.

Перша російська революція(1905-1907) закінчилася поразкою, оскільки сили, які захищали старий порядок, виявилися сильнішими. І все ж революція залишила по собі чимало повчальних уроків для наступної боротьби проти самодержавства, проти соціального і національного гніту.

2. Економічне становище україни на початку 20 ст Столипінська аграрна реформа

У Росії з 1906 по 1911 рр. з ініціативи П.Столипіна проходила аграрна реформа, яка передбачала:

- знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі - фермерів;

- ліквідації аграрної перенаселеності європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії.

У цілому по Росії реформа не досягла поставлених цілей. Але саме в Україні вона мала найбільший успіх - з общин вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвитку капіталізму на селі. Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру (бл. 1 млн.).

Зросли посівні площі, валовий збір зернових, товарність сільського господарства.

Але реформа не змогла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914 р. кількість малоземельних селян сягнула 2 млн. Бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і малотоварними.

Після промислового піднесення 90-х років початок XX ст. в Росії, як і в Західній Європі, відзначився глибокою економічною кризою.

У зв'язку із зниженням цін і попиту на товари капіталісти скорочували обсяг виробництва або й закривали підприємства. Криза зачепила, й вугільну, а також легку й харчову, зокрема цукрову промисловість. У цілому за роки кризи в Росії було закрито близько З тис. великих та середніх підприємств і звільнено з роботи понад 200 тис. робітників. Одним із найважливіших наслідків промислової кризи було посилення концентрації виробництва і створення монополістичних об'єднань. Високою була концентрація виробництва у промисловості, особливо важкій, в Україні. 6,2 % шахт Донбасу з річним видобутком вугілля понад 10 млн. пудів кожна в 1900 р. давали 57,1 % загального видобутку кам'яного вугілля цього басейну.П'ять найбільших заводів в 1900 р. виробили 49 % усього чавуну Південної України і понад 25 % загальноросійського виробництва. На основі дедалі більшої концентрації виробництва створювалися монополії. У період кризи 1900—1903 рр., коли багато дрібних і середніх підприємств розорялися, процес створення монополістичних об'єднань відбувався досить інтенсивно. Економічна криза 1900—1903 pp. привела до значного погіршення економічного становища робітників й скорочення обсягу виробництва підприємств і зумовила зростання безробіття.Тому для того, щоб зменшити витрати на зарплату, підприємці розширювали застосування праці жінок і підлітків. Тривалим залишався робочий день (12-16 год). Як і раніше, не було налагоджено охорону праці, техніки безпеки й медичного обслуговування. У роки кризи на багатьох підприємствах заробітна плата була знижена на 30—40 %. На початку XX ст. сільське господарство України, як і всієї Росії, продовжувало розвиватися капіталістичним шляхом. В поміщицьких і заможних селянських господарствах ширше застосовувалися вільнонаймана праця, с/г машини, посилювалися спеціалізація районів.

У той же час селяни були зв'язані общиною і круговою порукою, придушені податками, позбавлені політичних прав, зазнавали національного гніту. Гноблені поміщиками й капіталістами, селяни розорялися.

Отже, за рівнем розвитку провідних галузей промисловості, концентрації та монополізації капіталу Україна на початку XX ст. займала одне з перших місць у Російській імперії. Саме в Україні існували основні монополістичні об'єднання, що визначали характер промислового капіталізму в Росії в цілому, глибину його суперечностей.

Загальний стан с/г, існуюча система землеволодіння та землекористування, напівголодне існування селянства в багатій чорноземами Україні зумовлювали необхідність запровадження невідкладних заходів. Їх розробку і впровадження в імперській Росії міг здійснити виключно центральний уряд