45. Нечленні прикметники.

ПРИКМЕТНИКИ НЕЧЛЕННІ, АБО ІМЕННИКОВІ, успадковані праслов’янською мовою ще від спільноіндоєвропейської, характеризувалися граматичним значенням числа, роду, відмінка. Прикметники чоловічого та середнього роду мали спільні граматичні форми відмінків, крім називного і знахідного, відмінювалися як іменники *ŏ-, *jŏ-основ залежно від якості (твердий/м’який) кінцевого приголосного (однина: новъ, ново (Н.в.), нова (Р.в.), нову (Д.в.), новъ, ново (Зн.в.), новъмъ (О.в.), новѢ (М.в.), нове ; множина: нови, нова (Н.в.), новъ (Р.в.), новомъ (Д.в.), новы, нова (Зн.в.), новы (О.в.), новѢхъ (М.в.), нови (Кл.в.); двоїна: нова, новѢ (Н.-Зн.-Кл.в.), нову (Р-М.в.), новома (Д.-О.в.). Прикметники жіночого роду відмінювалися як іменники *ā-, *jā-основ (однина: нова (Н.в.), новы (Р.в.), новѢ (Д.в.), нову (Зн.в.), новою (О.в.), новѢ (М.в.), ново (Кл.в.); множина: новы (Н.в.), новъ (Р.в.), новамъ (Д.в.), новы (Зн.в.), новами (О.в.), новахъ (М.в.), ново (Кл.в.); двоїна: новѢ (Н.-Зн.-Кл.в.), нову (Р-М.в.), новама (Д.-О.в.). Як і в іменниках, задньоязикові [ґ], [к], [x] перед – Ѣ у місцевому відмінку однини та множини (для чоловічого і середнього родів), у давальному, місцевому відмінках однини та в називному двоїни (для жіночого роду), перед – и в називному відмінку множини (для чоловічого роду) змінюються, відповідно, на [з], [ц], [c]: мнозѢ, велицѢ, высоцѢ. Залишки нечленних прикметників збереглися у вигляді коротких форм прикметників (ясен, зелен), у деяких прислівниках (здавна, стиха).

46. Членні прикметники.

ПРИКМЕТНИКИ ЧЛЕННІ, АБО ЗАЙМЕННИКОВІ, утворилися від нечленних за допомогою вказівних займенників и, -а, -є. Характеризувалися тими самими граматичними значеннями, що й нечленні. В однині в непрямих відмінках збігалися форми чоловічого і середнього родів: новыи, ново-є (Н.в.), нового (Р.в.), новому (Д.в.), новыи, ново-є (Зн.в.), новымъ (О.в.), новомъ (М.в.) (пор.: ж р. Нова-є (Н.в.), новоѢ (Р.в.), новои (Д.в.), новую (Зн.в.), новою (О.в.), новои (М.в.); у множині та двоїні – форми всіх родів (множина: новии, нова-а, новыѢ (Н.в.), новыхъ (Р.в.), новымъ (Д.в.), новиѢ, нова-а, новыѢ (Зн.в.), новыми (О.в.), новыхъ (М.в.), нови (Кл.в.); двоїна: нова-а, новѢи, новѢи (Н.-Зн.-Кл.в.), новую (Р-М.в.), новыма (Д.-О.в.). Відмінкова форма вказівного займенника приєднувалася до відмінкової форми нечленного прикметника відповідно роду: новъ (ч. р.) + и (ч. р.)  новъи  новыи  новий; нова (ж. р.)+ -а (ж. р.)  нова-а (новаjа)  новаа  нова; ново (с. р.) + -є (с. р.)  ново -є (новоjе)  новое  новее  нове. Аналогічно поєднувалися відмінкові форми й у непрямих відмінках, наприклад, Р.в. для прикметників чоловічого роду: нова + -єго  нова~го  новаjого  новаого  новоого  нового. Залишки колишніх членних прикметників маємо у вигляді повних нестягнених форм:зеленеє жито, хорошії гості.

47. Ступені порівняння прикметників.

Якісні прикметники ступенювалися ще у праслов’янській мові. Для утворення вищого ступеня порівняння використовувався суфікс *jьs, що додавався до основи прикметника безпосередньо (*souchjьs) або за допомогою голосного ē  Ѣ (*dŏbrējьs). Праслов’янські суфікси, що використовувалися для творення вищого ступеня порівняння, на східнослов’янському ґрунті змінилися: *jьs  -ьш  ш; *ējьs  -Ѣиш  іш; jĕs  --є; ējĕs  -Ѣ-є. Звук [ш] виник на місці [*s] під впливом суфіксального [j], який виступав у всіх формах, крім форм називного і знахідного відмінків однини чоловічого і середнього роду. У цих формах, де [j] не було, кінцевий [*s], що закривав склад, занепадав. Суфікси --є, -Ѣ-є на українському ґрунті не збереглися (пор.: російські синее, краснее), а суфікси -ьш, -Ѣиш розвинулися в -ш, -іш (старший, старіший). Найвищий ступінь порівняння утворювався через додавання до форми вищого ступеня префікса наи-: наи-аснѢишии, наилѢпше-є.