30. Відмінність між службовими і повнозначними словами. Питання про семантику службових слів.

Частинами мови називаються лексико-граматичні класи слів, які характеризуються спільністю властивих їм граматичних категорій, найзагальнішого лексичного значення та синтаксичних функцій.

У сучасній українській мові частини мови поділяються на повнозначні/самостійні та неповнозначні/службові.

До повнозначних належать частини мови, що об’єднують слова, яким властиве лексичне значення. До них належать іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник (деякі мовознавці - Волох - зараховують до розряду самостійних також слова категорії стану). Всі повнозначні частини мови, крім займенників, виконують номінативну функцію, тобто називають відповідні елементи дійсності. Номінативна функція підтримується в них граматичними значеннями, мовним вираженням яких є словозмінні і несловозмінні форми. Всі повнозначні частини мови здатні виступати членами речення. У граматичній системі сучасної української мови за кожною повнозначною частиною мови закріплена типова для неї первинна, або основна, синтаксична роль. Так, вживання іменника найтісніше пов'язане з вираженням підмета або додатка. Прикметник і числівник спеціалізуються на функції означення. Для дієслова типовим є вживання в ролі головного члена речення - присудка. Прислівник найчастіше виступає в реченні обставиною. Займенник може виступати в реченні і підметом, і додатком, і означенням, тому що синтаксична роль його як члена речення повністю залежить від того, на яке значення він вказує.

Повнозначним протиставляються неповнозначні, або службові, частини мови. Вони позбавлені лексичного значення, не виконують функції членів речення і є незмінними. До службових слів відносяться прийменник, сполучник і частка. За межами самостійних і службових слів знаходяться вигуки. Вони позбавлені функції називання, не є членами речення, не виражають граматичних відношень між словами, а також є незмінними. Як особливий клас слів виділяються також модальні слова (здається, безперечно, дійсно, напевно, можливо). Це невідмінювані слова, за допомогою яких виражається відношення змісту висловлювання до реальності, вони не мають називної функції і граматично не пов’язані з іншими словами.

Частини мови не є замкнутими розрядами слів. Окремі слова однієї частини мови, втрачаючи якусь із типових для неї ознак, набувають нових ознак і функцій, властивих для іншої групи слів. Це явище приводить до переходу слів з однієї частини мови в іншу.

У сучасній українській мові такі явища охоплюють майже всі повнозначні та службові розряди слів.

Найпоширенішими явищами переходу слів з однієї частини мови в іншу вважаються:

субстантивація (від лат. substantivum - іменник) - явище переходу слів з різних частин мови в іменники: Були тут шляхта і міщани, і молоді, і старики; були багаті і убогі, прямі були і кривоногі, були видющі і сліпі, були і штатські і воєнні, були і панські і казенні, були миряни і попи (І.Котляр.);

ад’єктивація (від лат. adjectivum - прикметник) - явище переходу слів різних частин мови у прикметники: варений, печений, учений (на відміну від дієприкметників варений, печений, учений), цілюща трава;

прономіналізація (від лат. pronomina - займенник) - вживання різних частин мови в ролі займенників: Далека нам путь, але ми не одні (Сос.); Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Л.Укр.);

адвербіалізація (від лат. adverbium - прислівник) - явище переходу слів з інших частин мови у прислівники: бігом, кругом, миттю, стрілою, боком, галопом, гуртом; Остап стояв вагаючись (Коцюб.); Край дороги росте каштан.

Перехід слів з однієї частини мови в іншу не зменшує і не збільшує кількості частин мови, а тільки більше розвиває засоби вираження думок та почуттів носіїв мови.