2. «Рута» – вітчизняна розробка для перевірки правопису україномовних оригіналів.

«Рута» - найвідоміший засіб комп’ютерної коректури. «Рута» — торгова марка київської фірми ПроЛінг Лтд, що що розроблює та поширює за ліцензійними угодами програмне забезпечення. двох лінгвістичних програм — «Рута» (програма лінгвістич­ної обробки українських текстів) і «Плай» (система перекла­ду текстів з російської на українську мову та навпаки), а також програми індексації текстів і російсько-українсько-російського словника.

Програму створив у 1995 р. колектив учених: Н. Дарчук, Т. Грязнухіна, В. Сорокін, Т. Недозим, В. Крицька та ін. Відтоді вона пройшла етапи удосконалення, що помітно за її версіями. «РУТА 4.0» - це версія, що активно застосовується сучасними видавцями. «Рута» реалізує лінгвістичну підтримку української та російської мов, працюючи з програмами Microsoft Office (Word 7.0, '97 та 2000; Ехсеl 7.0, '97 та 2000 та ін.); Аdоbе (РаgеМакег 6.0 та 6.5).

Проблемні аспекти програми «Рута». Передовсім відзначимо обмеженість її бази даних: лексич­на картотека Інституту української мови НАН України, за да­ними енциклопедії «Українська мова» налічує понад 6 млн карток. Для порівняння нагадаємо: лексичний ресурс програми — це понад 160 тис. основ. І «Рута», зрозуміло, розпізнає тільки ті лексичні одиниці, що їй «відомі», решта ж сприймаються нею як помилкові.

По-друге, програма не здатна адекватно працювати зі складними словами – утвореними способом основоскладання чи словоскладання, на кшталт «аркушевідбиток», «техскладання», «самототожність» тощо. Більшість подібних слів вона пропонує розбити на два.

По-третє, деякі слова занесені у словник програми з ор­фографічними помилками. А також підменю «Рута Парадиг­ма Слова» пропонує повні парадигми лексем, що насправді ними не володіють. Для прикладу, дієслово «дудіти» не має форми 1-ої ос. теп. ч., а довідка «РУТА» пропонує «дуджу»; лексема «студентство» здобуває не властиву їй форму множи­ни — «студентства».

По-четверте, програма не сприймає семантику на рівні фразовому та надфразовому, тому не всі її підказки щодо стилістичних і граматичних виправлень насправді виявля­ються слушними.

По-п'яте, не орієнтується у випадках омонімії та парономазії. Так, їй важко сприйняти, в якому значенні вжите у певному контексті слово «посібник» — як «вид навчальної літератури» чи «той, хто допомагає комусь (у здійсненні пере­важно злочинних дій)». Або інший приклад: слово «кон'юнк­тура» («сукупність взаємопов'язаних умов, певне становище») програмою сприймається як, можливо, помилкове, а для ви­правлення пропонується «кон'єктура» (у значенні «виправ­лення або відновлення зіпсованого тексту»).

З оглядом на суттєвість зазначених проблем, ризикнемо ствердити: цілковита відмова від традиційної коректури на користь комп'ютерної стане можливою аж ніяк не найближ­чим часом, адже ще надто великою залишається робота з удосконалення лінгвістичних комплексів. І звершити її мож­на лише скоординованими зусиллями спеціалістів різних нап­рямів: програмістів, лінгвістів, коректорів та ін.

3. Поняття про коректурний відбиток.

Базовим поняттям традиційної коректури, відпрацьованої протягом століть численними поколіннями видавців, є коректурний відбиток. Його проходження стадіями редакційно-видавничого процес  маніпуляції з ним (читання, виправлення, підписання до друку) – це альфа та омега традиційної коректури.

Поняття про коректурний відбиток. Авторський оригінал (матеріал, підготовлений автором чи колективом aвторів, який надходить у видавництво з метою опублікування), що здобув у видавництві схвальну оцінку, відправляють на видавничо-редакційне опрацювання. Він проходить низку стадій удосконалення — у змістовому плані, стилістичному та правописному. Йому задають необхідні технічні параметри: формат верстання, певний шрифтовий стиль; добирають ілюстрування, оздоблення. Протягом складного редакційно-видавничого процесу відбувається виготовлення низки проміжних ерзаців майбутнього друкованого видання — коректурних відбитків. Коректурні відбитки — це копії зі складання для читання коректури.

Як бачимо, поняття коректурного відбитка узалежнене від іншого — складання. Передовсім зауважимо, що останній термін повернувся фактично із забуття: його вживали видавці кінця XIX ст. — початку XX ст. А з другої половини 1930-х pp., замість нього, був уведений русизм «набір», який врешті-решт глибоко проникнув у мову. У минулому коректурні відбитки з металевого складання надходили на опрацювання до видавництва з друкарні. Виготовляли їх на коректурних станках. Причому ці станки спочатку були механічними — на них працювали вручну.

Далі їх конструкція ускладнилася — коректурні станки стали спрощеними друкарськими машинами малого формату. Виготовлення відбитків на них відбувалося таким чином: складальну форму встановлювали на горизонтальному столі станка, на неї валиками накочували фарбу, і друкарський циліндр притискував папір до друкуючих елементів форми — виходив, у прямому значенні слова, відбиток. Станок працював від електродвигуна. Втім, ще й у другій половині XX ст. застосовували ручні коректурні станки, приміром, тигельного типу, в яких папір притискувався до складальної форми пласкою чавунною плитою.

Сучасні коректурні відбитки здебільшого виготовляють безпосередньо у видавництві чи редакції за допомогою настільних видавничих систем — у вигляді роздруківок комп'ютерного складання на лазерному принтері. І хоч сучасні коректурні відбитки постають за принципово іншою технологією, традиційна назва «відбиток» може вживатися.