Вібрація

Вібрація — це механічні коливання пружних тіл або коливаль­ні рухи механічних систем. Для людини вібрація є видом ме­ханічного впливу, який має негативні наслідки для організму.

Причиною появи вібрації є незрівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах. Створення високопродуктивних потужних машин і швидкісних транспортних засобів при одно­часному зниженні їх матеріалоємності неминуче призводить до збільшення інтенсивності і розширення спектру вібраційних та віброакустичних полів. Через вібрацію збільшуються динамічні навантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здат­ність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування об­ладнання. Усе це приводить до зниження строку служби устат­кування, зростання імовірності аварійних ситуацій і економіч­них витрат

Дія вібрації визначається інтенсивністю коливань, їх спектральним складом, тривалістю впливу та напрямком дії. У якості характеристики інтенсивності використовують середньоквадратичні або амплітудні значення віброприскорення, віброшвидкості або віброзміщення.

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та локальну (місцеву) вібрації.

Загальна вібрація це та, яка діє на все тіло, а локальна втягує у коливальні рухи лише окремі частини тіла (руки, ноги).

Локальна вібрація передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, органами керування машинами і обладнанням, деталями, які обробляються та ін.

Загальну вібрацію  поділяють на такі категорії:

Категорія 1 — транспортна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях самохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху по місцевості, агрофонах і дорогах (в тому числі при їх будівництві). До джерел транспортної вібрації відносять, наприклад, трактори сільськогосподарські та промис­лові, самохідні сільськогосподарські машини; автомобілі вантаж­ні (в тому числі тягачі, скрепери, грейдери, котки та ін.); сніго­прибирачі, самохідний гірничошахтний рейковий транспорт.

Категорія 2 — транспортно-технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються тільки по спеціально підготовлених поверх­нях виробничих приміщень, промислових майданчиків та гірни­чих виробок. До джерел транспортно-технологічної вібрації від­носять, наприклад, екскаватори (в тому числі роторні), крани промислові та будівельні, машини для завантаження мартенівських печей (завалочні), гірничі комбайни, самохідні бурильні ка­ретки, шляхові машини, бетоноукладачі, транспорт виробничих приміщень.

Категорія 3 — технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації. До джерел технологічної вібрації відносяться, наприклад, верстати та метал о-деревооброб­не, пресувально-ковальське обладнання, ливарні машини, елект­ричні машини, окремі стаціонарні електричні установки, насосні агрегати та вентилятори, обладнання для буріння свердловин, бу­рові верстати, машини для тваринництва, очищення та сортуван­ня зерна (у тому числі сушарні), обладнання промисловості буд­матеріалів (крім бетоноукладачів), установки хімічної та наф­тохімічної промисловості і т. ін.

Загальну технологічну вібрацію за місцем дії поділяють на такі типи:

на   постійних   робочих   місцях   виробничих   приміщень підприємств;

на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів, конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для працівників розумової праці.

За джерелом виникнення локальну вібрацію поділяють на та­ку, що передається від:

ручних машин або ручного механізованого інструменту, ор­ганів керування машинами та устаткуванням;

ручних інструментів без двигунів (наприклад, рихтувальні молотки) та деталей, які оброблюються.

За напрямком дії загальну та локальну вібрації характеризу­ють з урахуванням осей ортогональної системи координат.

За часовими характеристиками загальні та локальні вібрації поділяють на:

• постійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу  зміну;

• непостійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за ро­бочу зміну.

Гігієнічна оцінка і нормування загальної вібрації проводиться у частотному діапазоні від 0,8 до 80 Гц, локальної – від 8 до 1000 Гц.

За частотами вібрації поділяються на низькочастотні 8...16 Гц; середньочастотні  31,5...63 Гц і високочастотні 125...1000 Гц – для локальних вібрацій. Відповідно для загальних вібрацій ці піддіапазони становлять: 0,8...6,3; 8...25; 31,5...80 Гц.

середньочастотна нерезонансна – 31...50 Гц; високочастотна – понад 50 Гц.

Вплив вібрації на людину

Вплив вібрації на людину залежить від параметрів вібрації, напрямку її дії, місця прикладення, тривалості впливу, а також від індивідуальних особливостей людини. При оцінці вібраційного впливу потрібно враховувати, що ко­ливальні процеси притаманні живому організму. В основі серце­вої діяльності і кровообігу та біострумів мозку лежать ритмічні коливання. Внутрішні органи людини можна розглядати як коли­вальні системи з пружними зв'язками. Частоти їх власних коли­вань лежать у діапазоні 3...6 Гц. Частоти власних коливань пле­чового пояса, стегон і голови щодо опорної поверхні (положення стоячи) складають 4...6 Гц, голови щодо пліч (положення сидячи) 25..30 Гц.

При впливі на людину зовнішніх коливань (хитавиці, стру­сів, вібрації) відбувається їх взаємодія з внутрішніми хвильо­вими процесами, виникнення резонансних явищ. Так, зовнішні коливання частотою менше 0,7 Гц утворюють хитавицю і пору­шують у людини нормальну діяльність вестибулярного апарата. Інфразвукові коливання (менш 16 Гц), впливаючи на людину, пригнічують центральну нервову систему, викликаючи почуття тривоги, страху. При певній інтенсивності на частоті 6,7 Гц інфразвукові коливання, втягуючи у резонанс внутрішні органи і систему кровообігу, здатні викликати травми, розриви ар­терій, тощо.

Характерними рисами шкідливого впливу вібрації на людину є можливі зміни у функціональному стані: підвищена втома, збільшення часу мо­торної реакції, порушення вестибулярної реакції. Медичними дослідженнями встановлено, що вібрація є подразником пери­феричних нервових закінчень, розташованих на ділянках тіла людини, що сприймають зовнішні коливання. У результаті впливу вібрації виникають нервово-судинні розлади, ураження кістково-суглобної й інших систем організму. Відзначаються, наприклад, зміни функції щитовидної залози, сечостатевої системи, шлунково-кишкового тракту.

Шкідливість вібрації збільшується при одночасному впливі на людину таких факторів, як знижена температура, підвищені рівні шуму, запиленість повітря, тривала статична напруга м'язів і т. ін. Сучасна медицина розглядає виробничу вібрацію як могутній стрес-фактор, що має негативний вплив на психо­моторну працездатність, емоційну сферу і розумову діяльність людини, що підвищує ймовірність виникнення різних захворю­вань і нещасних випадків. Особливо небезпечний тривалий вплив вібрації для жіночого організму. Цей широкий комплекс 

патологічних відхилень, викликаний впливом вібрації на ор­ганізм людини, кваліфікується як віброзахворювання. Серед професійних патологій вібраційна хвороба займає одне з пер­ших місць.

Гігієнічна оцінка вібрації, яка діє на людину у виробничих умовах, здійснюється за допомогою таких методів:

 частотного (спектрального) аналізу її параметрів;

 інтегральної оцінки за спектром частот параметрів, що норму­ються;

 дози вібрації.

Гранично допустимі рівні  вібрації,  вимоги до вимірювань на робочих місцях, наведені в ДСН 3.3.6.039-99 Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації.

 Вимоги цих норм повинні бути враховані у нормативно-технічних документах: стандартах, будівельних нормах, технічних умовах, інструкціях, методичних вказівках та ін., які регламентують конструктивні та експлуатаційні вимоги до вібронебезпечних машин, устаткування, обладнання та інструменту, технологічних процесів і регламентів, зарубіжних виробів.

Заходи щодо захисту від дії вібрації поділяють на технічні, організаційні та лікувально-профілактичні.

До технічних заходів відносять:

зниження вібрації в джерелі її виникнення (вибір на стадії проектування кінематичних і технологічних схем, які знижують динамічні навантаження в устаткуванні).;

зниження діючої вібрації на шляху розповсюдження від джерела виникнення вібропоглинання, віброгасіння, віброізоляція).

До організаційних заходів відносять: 

організаційно-технічні (своєчасний ремонт та обслуговування обладнання за технологічним регламентом, контроль вібрації, дис­танційне керування вібронебезпечним обладнанням);

режим праці та відпочинку, заборона залучення до вібраційних робіт осіб молодших 18 років тощо;

До лікувально-профілактичних заходів відносяться:

медичний огляд;

лікувальні процедури (фізіотерапевтичні процедури, вітаміно-та фітотерапія).

Найбільш важливим напрямом захисту від вібрації є конструк­тивні методи зниження параметрів вібрації машин та механізмів- зменшення діючих змінних сил у конструкції та зміна її па­раметрів.

Для зниження дії вібрації на обладнання та людину використо­вують метод віброізоляції - введення в коливну систему додатко­вого пружного зв'язку, який послаблює передавання вібрації об'єкту, що підлягає захисту. Для віброізоляції машин з верти­кальною збуджуючою силою використовують віброізолюючі опо­ри у вигляді пружин, пружних прокладок (наприклад, гума) та їх комбінації.

У випадках, коли технічними засобами не вдається зменшити рівень вібрацій до норми, передбачають забезпечення працівників індивідуальними засобами захисту. Засоби 

індивідуального захис­ту ЗІЗ можуть застосовуватися як для всього тіла людини, так і окремо для ніг та рук.

Лекція 5. Загальні вимоги безпеки (Укладач ст. викладач Лоза В.Г)

Лекція 5.Загальні вимоги безпеки праці.

Вступ.

  Сучасні підприємства оснащені самими різноманітними видами технологічного обладнання: машинами, механізмами, станками, приладами тощо. Використання машин і механізмів робить працю людини більш легкою та продуктивною. Але часто робота цього технологічного обладнання пов’язана з можливістю дії на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих чинників.

   Людина є найважливішим фактором надійного функціонування технологічного обладнання, але її психічні і фізіологічні можливості обмежені, що зумовлює звертати значну увагу на конструкцію технічних засобів з метою створити безпечні умови праці та забезпечити максимальну продуктивність при мінімальних витратах енергії робітника.

  В даній лекції ми розглянемо  загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання, в тому числі  ЕОМ, основні  вимоги, що ставляться до конструкцій  машин  та механізмів,  їх безпека для здоров'я та життя людей, надійність та зручність в експлуатації, організацію безпечного виконання робіт, загальні вимоги безпеки до технологічних процесів,  безпеку праці під час експлуатації машин і механізмів, небезпечні зони обладнання та засоби захисту, вимоги  безпеки під час вантажно-розвантажувальних робіт та експлуатації обладнання, що працює під тиском.

   Мета лекції курсу: а) вивчити загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання;

  б)  загальні вимоги безпеки до технологічних процесів;

  в)  основні вимоги безпеки до машин, механізмів та рухомого складу залізниць;

 г) заходи  з безпечної експлуатації обладнання , що працює під тиском;

 д)  вимоги безпеки до робіт, пов’язаних з навантажуванням, вивантажуванням,  складуванням  і  транспортуванням  вантажів.

  В результаті опрацювання лекції студент повинен:

1) виявляти небезпечні виробничі чинники та оцінювати можливі наслідки їх впливу на працюючих;

2) визначати за нормативно-правовими актами відповідність стану виробничих приміщень,  обладнання  та  параметрів  технологічних процесів  вимогам безпеки за окремими чинниками;

3) розробляти заходи, спрямовані на створення безпечних умов праці на робочих місцях;

4)  вибирати  та  користуватися  засобами  колективного  й  індивідуального захисту працюючих;

 

   Зміст лекції 5.

   5.1   Загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання, машин та механізмів.

  5.2  Загальні вимоги безпеки до технологічних процесів.

  5.3   Загальні вимоги безпеки до організації робочих місць з ЕОМ;

  5.4  Вимоги охорони праці під час експлуатації об′єктів підвищеної небезпеки.  

   Заключення.

Розділ 5.1 Загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання, машин та механізмів.

  Загальні  вимоги  безпеки  до  виробничого  обладнання  визначені   в НПАОП 0.00-7.14-17  Вимоги безпеки та захисту здоров’я під час використання виробничого обладнання  працівниками, а також Технічними регламентами безпеки на відповідне обладнання ( наприклад, Технічний регламент безпеки інфраструктури залізничного транспорту).

  Виробниче обладнання - будь-яка машина, апарат, інструмент, пристрій або устаткування, що використовуються під час виконання робіт, виготовлення продукції, надання послуг, у тому числі машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки.                                                               

 Виробниче обладнання, що надається працівнику та використовується ним, має бути технічно справним і відповідати:

  1) вимогам відповідних технічних регламентів, якщо виробниче обладнання виготовлене після дати набрання чинності такими технічними регламентами;

  2) мінімальним вимогам безпеки, наведеним у  НПАОП 0.00-7.14-17,  Технічним регламентам безпеки, а також нормативно-правовим актам з охорони та гігієни праці, якщо виробниче обладнання виготовлене до дати набрання чинності відповідними технічними регламентами, дія яких поширюється на таке виробниче обладнання, або технічні регламенти щодо відповідного виробничого обладнання відсутні.

  Безпечна робота виробничого обладнання забезпечується:

·  вибором  безпечних  принципів  дії,  конструктивних  схем,  елементів

конструкції;

·  використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного керування;

·  застосуванням у конструкції засобів захисту;

·  дотриманням ергономічних вимог;

·  включенням  вимог  безпеки  в  технічну  документацію  з  монтажу,  експлуатації, ремонту та транспортування і зберігання обладнання;

·  застосуванням у конструкції відповідних матеріалів. 

    Виробниче обладнання при роботі як самостійно, так і в складі технологічних комплексів повинне відповідати вимогам безпеки протягом усього періоду його експлуатації.

  Для  виготовлення  виробничого  обладнання  повинні  використовуватися матеріали, які не здатні стати фактором можливої небезпечної і шкідливої дії на організм працюючих, а виникаючі в процесі роботи обладнання навантаження в окремих його елементах не повинні досягати небезпечних значень. У разі неможливості  реалізації  останньої  вимоги  в  конструкції  обладнання  необхідно передбачати засоби захисту, огорожі тощо.

  Небезпечні зони виробничого обладнання (рухомі вузли, елементи з високою  температурою  та  ін.)  повинні  бути  огороджені,  теплоізольовані  або розміщені в місцях, що виключають контакт з ними персоналу.

  Якщо виробниче обладнання є джерелом шуму, ультра- та інфразвуку, вібрації, випромінювань (електромагнітних, лазерних тощо), то воно повинно бути виконано таким чином, щоб дія на працюючих перелічених шкідливих  виробничих факторів не перевищувала меж, встановлених відповідними чинними нормативами. Обладнання не повинно накопичувати зарядів статичної електрики в небезпечній для працюючих кількості.

 Дотримання цих вимог у повному обсязі можливе лише на стадії проектування. Тому до всіх видів проектної документації включаються вимоги безпеки.  Вони  містяться  в  спеціальному  розділі  технічного  завдання,  технічних умов та стандартів на обладнання, що виготовляється.

    Конструкція і розміри робочого місця та взаємне розташування його елементів повинні відповідати антропометричним, фізіологічним та психофізіологічним характеристикам людини, а також характеру роботи. Це досягається регулюванням положення крісла, висоти та кута нахилу підставки для ніг, за умови  її  використання,  або  висоти  та  розмірів  робочої  поверхні.  Робочі  операції повинні виконуватися у зонах моторного поля (оптимальної досяжності, легкої досяжності та досяжності) залежно від необхідної точності та частоти дій. Досяжність до органів керування по горизонталі повинна складати півколо радіусом 600 мм. Розміри вільного місця для ніг повинні складати не менше: висота – 600 мм, ширина – 500 мм, глибина – 400 мм.

   Виробниче обладнання, при монтажі, ремонті, транспортуванні та зберіганні якого застосовуються вантажопідіймальні засоби, повинно мати відповідні конструктивні елементи або позначені місця для приєднання вантажопідіймальних пристроїв з зазначенням маси обладнання. Якщо  обладнання переміщується без застосування вантажопідіймальних засобів, то таке обладнання повинно мати відповідні елементи або форму для захоплювання рукою.

 Роботодавець повинен вживати необхідних заходів, щоб виробниче обладнання, яке використовується працівниками, відповідало виконуваній роботі або було належним чином пристосоване для виконання роботи та не становило загрози їхньому життю або здоров’ю.

         Небезпечні зони машин і механізмів

  Відповідно до  НПАОП 0.00-7.14-17 Вимоги безпеки та захисту здоров’я під час використання виробничого обладнання  працівниками небезпечна зона - будь-яка зона всередині або навколо виробничого обладнання, в якій працівник, відкритий для зовнішнього впливу, наражається на ризик для здоров’я, безпеки життя.

  Небезпечна зона може виникнути навколо машин, механізмів або їх частин, що рухаються чи обертаються, поблизу вантажів, які переміщуються підіймально-транспортними машинами й механізмами

(рис .5.1) Наявність небезпечної зони може бути пов’язано з небезпекою ураження електричним струмом, з можливістю травмування відлітаючих часток оброблюваного матеріалу або інструменту, з вилітанням оброблюваної деталі з захоплюючих пристроїв.

         

    

   Рис.5.1 Небезпечні зони в : 1 - зубчастій передачі; 2– ремінній передачі; 3–вантажопідіймальному механізмі; 4 – карданній передачі.

   1-2 – небезпечні зони, постійні в просторі, 3-4 – змінна в просторі.

   Небезпечна зона може виникати як усередині машини, так і поза неї, наприклад, поблизу відкритих струмоведучих частин, в навколишньому середовищі при виникненні теплових, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, при наявності шуму і вібрації, ультразвуку, шкідливих парів, газів, пилу.

  Під час експлуатації рухомого складу залізниць, колійних машин, спеціального рухомого складу небезпека зростає під час роботи на території багатоколійних парків з різнобічним рухом, знаходженні усередині колії.

 

   Розділ 5.2 Загальні вимоги безпеки до технологічних процесів.

 Загальні  вимоги  безпеки  до  технологічних процесів визначені в  ДСТУ 3273-95. Безпека промислових підприємств. Загальні положення та вимоги та Технологічному регламенті.

 Технологічний регламент складається з відповідних розділів, в яких наведені основні вимоги безпеки щодо технологічного процесу.

  Безпека технологічних процесів досягається:

·  комплексною  механізацією  та  автоматизацією  виробництва,  застосуванням  дистанційного  керування  технологічними  процесами  і  операціями  за наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

·  усуненням безпосереднього контакту працюючих з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, що є вірогідними чинниками небезпеки;

·  заміною технологічних процесів та операцій, що пов'язані з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, за яких зазначені фактори відсутні або характеризуються меншою інтенсивністю;

·  герметизацією обладнання;

·  застосуванням засобів колективного захисту працюючих;

·  раціональною організацією праці та відпочинку з метою профілактики         монотонності й гіподинамії, а також обмеження важкості праці;

·  своєчасним отриманням інформації про виникнення небезпечних ситуацій на     окремих технологічних операціях;

·  впровадженням  систем  контролю  та  керування  технологічним  процесом,     що забезпечують захист працюючих та аварійне відключення виробничого       обладнання;

·  своєчасним видаленням та знешкодженням відходів виробництва, що є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих факторів та підвищують ймовірність виникнення пожеж й вибухів.

  Умови праці на робочому місці залежать від таких факторів, як розташування  технологічного  обладнання,  сировини,  заготовок,  готової  продукції  та відходів виробництва у виробничому приміщенні, організації робочого місця.

Виробничі  будівлі  та  споруди,  залежно  від  вибраного  архітектурно-будівельного та об'ємно-планувального вирішення, також можуть впливати на формування умов праці.

    У кожному конкретному випадку вимоги безпеки до виробничих приміщень  та  площадок (висота  приміщень,  ширина  проходів  та  проїздів,  відстані між елементами обладнання, відстані між обладнанням та стінами виробничих

приміщень тощо) формуються з урахуванням вимог діючих будівельних норм та правил. 

   З метою попередження виникнення небезпечних та шкідливих виробничих  факторів  при  зберіганні  матеріалів,  заготовок,  напівфабрикатів,  готової продукції та відходів виробництва повинні розроблятися і впроваджуватися заходи,  що  передбачають  використання  безпечних  пристроїв  для  складування, механізацію та автоматизацію вантажно-розвантажувальних робіт тощо.

   Організація виробництва є одним із найважливіших факторів, які визначають умови праці. Велику роль відіграє професійний добір працюючих, вибір режимів праці та відпочинку, дисципліна праці, форми побудови трудових процесів,  ступінь  спеціалізації  працюючих  при  виконанні  виробничих  процесів, психологічний клімат у колективі, організація санітарного й побутового забезпечення працюючих. 

   До осіб, які допущені до участі у виробничому процесі, ставляться вимоги стосовно відповідності їх фізичних, психофізичних і, в окремих випадках,  антропометричних даних  характеру роботи.  Працівники,  які допускаються до участі у виробничому процесі, повинні мати професійну підготовку, що відповідає характеру робіт, пройти навчання й інструктаж з безпечних методів проведення робіт.

  Для конкретної галузі та виду робіт є нормативно - правові акти з охорони праці (НПАОП) – це загальнодержавні Правила охорони праці, Правила безпеки, Типові інструкції, Вимоги безпеки, а також відомчі нормативні документи (ВНД). На їх основі, з урахуванням конкретних умов підприємства, розробляються та затверджуються інструкції з охорони праці, і

Розділ 5.3. Загальні вимоги безпеки до організації робочих місць з ЕОМ.

  У нинішній час працівники майже усіх професій у своїй роботі використовують комп′ютери, пристрої   (ЕП). Стосовно експлуатації ЕОМ також є певні правила і вимоги, які затверджені відповідними державними органами за охороною праці та іншими органами, які відповідають за безпеку життєдіяльності та охорону праці працівників.

Такими нормативними актами є:

- НПАОП 0.00-7.15-18  Вимоги щодо безпеки та захисту здоров’я працівників під час роботи з екранними пристроями;

- ДСанПіН 3.3. 2-007-98  Гігієнічні вимоги до організації роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин;

- Інструкція з охорони праці при роботі на персональному комп’ютері.

  В цих документах наводяться основні терміни:                                               екранні пристрої  (ЕП)- електронні засоби для відтворення будь-якої графічної або алфавітно-цифрової інформації (на основі електронно-променевої трубки, рідкокристалічні, плазмові, проекційні, органічні світлодіодні монітори та інші новітні розробки у сфері інформаційних технологій);

  робоче місце (робоча станція) - сукупність устаткування, що включає екранний пристрій, який може доповнюватися клавіатурою або пристроєм введення та/або програмним забезпеченням, що представляє інтерфейс „оператор-дисплей”, іншими приладами (периферійні пристрої, що включають пристрої для електронних носіїв, телефон, модем, друкувальний пристрій, тримач документів, робоче крісло, робочий стіл або робоча поверхня „розумного” столу, а також інше необхідне виробниче середовище).

  Роботодавець повинен забезпечити навчання і перевірку знань працівників з питань охорони праці та безпечного використання екранних пристроїв до початку роботи з ними, а також у випадках модифікації та організації роботи обладнання.

   Вимоги безпеки до робочих місць працівників: 

  Робочі місця працівників з екранними пристроями мають бути:

- спроектовані так і мати такі розміри, щоб працівники мали простір для зміни робочого положення та рухів;

- для забезпечення безпеки та захисту здоров’я працівників усе випромінювання від екранних пристроїв має бути зведене до гранично допустимого рівня з погляду безпеки та охорони здоров’я працівників;

- організація робочого місця працівника з екранними пристроями має забезпечувати відповідність усіх елементів робочого місця та їх розташування ергономічним, антропологічним, психофізіологічним вимогам, а також характеру виконуваних робіт;

- освітлення робочого місця працівника з екранними пристроями має створювати відповідний контраст між екраном і навколишнім середовищем (з урахуванням виду роботи) та відповідати вимогам ДСанПІН 3.3.2.007-98.

- мікроклімат виробничих приміщень з робочими місцями працівників з екранними пристроями має підтримуватись на постійному рівні та відповідати вимогам Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99;

- робочий стіл або робоча поверхня повинні бути достатнього розміру та мати поверхню з низькою відбивною здатністю, допускати гнучкість під час розміщення екрана, клавіатури, документів і відповідного устаткування.

- робоче крісло має бути стійким і дозволяти працівнику з екранними пристроями легко рухатися та займати зручне положення. Сидіння має регулюватися по висоті, спинка сидіння - як по висоті, так і по нахилу. Слід передбачати підніжку для тих, кому це необхідно для зручності. Схема правильного розташування робочого місця користувача ЕОМ показана на Рис.5.2.

                    

             Рис. 5.2 Правильне положення користувача під час роботи з ЕОМ.

        Мінімальні вимоги безпеки під час роботи:

- щодня перед початком роботи необхідно очищати екранні пристрої від пилу та інших забруднень;

- після закінчення роботи екранні пристрої слід відключати від електричної мережі;

- у разі виникнення аварійної ситуації необхідно негайно відключити екранний пристрій від електричної мережі.

 Не допускається:

виконувати технічне обслуговування, ремонт і налагодження екранних пристроїв безпосередньо на робочому місці працівника під час роботи з екранними пристроями;

відключати захисні пристрої, самочинно проводити зміни у конструкції та складі екранних пристроїв або їх технічне налагодження;

працювати з екранними пристроями, у яких під час роботи виникають нехарактерні сигнали, нестабільне зображення на екрані та інші несправності.

 Організація робочого місця з ЕП згідно вимог НПАОП зображено на Рис. 5.3.

  Мінімальні вимоги безпеки до екранних пристроїв:

- екранні пристрої не мають бути джерелом ризику для працівників;

- усе випромінювання, за винятком видимої частини електромагнітного спектра, має бути зведене до незначного рівня з погляду безпеки і охорони здоров’я працівників;

- символи на екранних пристроях мають бути чіткими, відповідного розміру. Між символами і рядками символів має бути належна відстань;

- зображення на екрані має бути стабільним, без миготінь або інших видів нестабільності;

- яскравість та/або контрастність символів має легко регулюватися працівником під час роботи з екранними пристроями, а також швидко адаптуватися до навколишніх умов;

- вибираючи екрани, слід надавати перевагу таким екранам, які легко та вільно повертаються і нахиляються відповідно до потреби працівника;

- за необхідності може використовуватись окрема підставка або регульований стіл для розміщення екрана;

- екран не має відблискувати або відбивати світло, щоб не викликати дискомфорту у працівника під час роботи з екранними пристроями;

- вибираючи клавіатуру, слід надавати перевагу такій клавіатурі, яка відкидається і є автономною (відокремленою від екрана), щоб працівник міг вибрати зручну робочу позу й уникнути втоми рук (кисті і верхньої частини руки);

- поверхня клавіатури має бути матовою, щоб уникнути віддзеркалювання. Розташування клавіш і самі клавіші мають полегшувати роботу із клавіатурою. Позначення клавіш повинно бути достатньо контрастним і розбірливим;

- устаткування, яке входить до робочої станції, не має виділяти надлишкового тепла, що може спричинити незручності працівникам під час роботи з екранними пристроями.

 На підприємстві, з урахуванням конкретних умов повинні розроблятися інструкції  з охорони праці  під час роботи на   комп’ютері.

           

              Рис. 5.3 Організація робочого місця з ЕП згідно вимог НПАОП.

Розділ 5.4 Вимоги охорони праці під час експлуатації об′єктів підвищеної небезпеки.

 До об′єктів підвищеної небезпеки зокрема відносяться вантажопідіймальні крани, механізми, водогрійні та парові котли, обладнання, що працює під тиском.

 Для забезпечення безпечної експлуатації таких об′єктів їх власники, роботодавці та інші особи, які безпосередньо беруть участь в експлуатації цього обладнання повинні виконувати відповідні вимоги, правила охорони праці.

   Вимоги безпеки до підіймально-транспортного обладнання, пуску його в експлуатацію та організації експлуатації регламентовані НПАОП 0.00-1.80-18  Правила охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання.

  Кожна  вантажопідіймальна  машина  забезпечується  паспортом,  технічним описом, інструкцією з монтажу (за потреби) та експлуатації.

   Вантажопідіймальні  крани  з  машинним приводом  повинні бути обладнані          приладами та пристроями безпеки:

·  кінцевими вимикачами  механізму підняття вантажоза-хоплюючого  органа,         механізму зміни вильоту стріли в крайніх робочих положеннях, механізму              пересування вантажопідій-мальних кранів або вантажних візків;

·  пристроями автоматичного зняття напруги з крана при виході на його галерею – крани мостового типу;

·  електричним блокуванням, що не дозволяє почати пересування крана при              відчинених дверях кабіни;

·  обмежниками вантажопідіймальності;

·  захистом  від  падіння  вантажу  та  стріли  при  обриві  фази  електричної            мережі, що живить кран;

·  покажчиком вантажопідіймальності залежно від   вильоту стріли;

.  блискавкоприймачем та захисним заземленням.

  Установлення кранів у місцях їх постійної експлуатації має проводитися за проектом, розробленим спеціалізованою організацією. До пуску в експлуатацію  власником  або  спеціалізованою  організацією  проводиться  технічний огляд вантажопідіймальної машини і її облік, пуск в експлуатацію вводяться   наказом власника після перевірки її технічного стану, організації її нагляду, обслуговування та експлуатації.

Робота стрілових кранів  ближче 40 м  від ЛЕП  без наряда - допуску забороняється.

  Під  час  експлуатації  вантажопідіймальних  машин  періодично  проводиться їх технічний огляд. Частковий огляд (без статичних і динамічних випробувань) здійснюється кожен рік, а повний не рідше одного разу на 3 роки, за винятком кранів, які рідко використовуються. Результати технічного огляду заносяться в паспорт крана.

  Власник  повинен  укомплектувати  необхідний  штат  працівників  для управління та обслуговування кранів та своїм наказом призначити осіб, відповідальних за утримання вантажопідіймальних машин у справному стані та виконання робіт з переміщення вантажів, а також працівників, які здійснюють нагляд за станом машин.

  Безпека при експлуатації посудин, що працюють під тиском.

Обладнанням, що працює під тиском, посудини  -  герметично  закриті  ємності (цистерни, котли, повітрозбірники, трубопроводи, балони),  призначені  для  ведення  хімічних, теплових  та  інших  технологічних  процесів,  а  також  для  зберігання  і  перевезення газоподібних, рідких та інших речовин.

 Загальні вимоги охорони праці до такого обладнання визначені в  НПАОП 0.00-1.81-18 Правила  охорони праці під час експлуатації обладнання, що працює під тиском.

 До такого обладнання відносяться  обладнання, що працює під тиском, вищим 0,5 бар. Це :

опалювальні котли теплопродуктивністю більше 0,1 МВт та інші парові, водогрійні і пароводогрійні котли;

посудини, що працюють під тиском пари або газу, вищим 0,5 бар;

балони,  призначені  для  транспортування  і  зберігання  зріджених,  стиснутих  і розчинених газів під тиском, вищим 0,5 бар;

цистерни та бочки для транспортування і зберігання зріджених газів, тиск пари яких за температури до 50 °C перевищує тиск понад 0,5 бар;

цистерни і посудини для транспортування і збереження зріджених, стиснутих газів, рідин і сипких тіл, у яких тиск вище 0,5 бар утворюється періодично для їх спорожнення;

барокамери;

трубопроводи пари з робочим тиском пари, вищим 0,5 бар;

трубопроводи гарячої води з температурою вище 110 °C.

  Під час монтажу, ремонту, експлуатації такого обладнання є ризик виникнення аварій в наслідок  високого тиску (руйнування) з травмуванням людей, нанесенню матеріальних збитків. Тому керівництво підприємства для забезпечення безпечних умов роботи обладнання, що працює під тиском, повинно здійснювати такі заходи:

  - призначити наказом зі складу інженерно-технічних робітників (ІТР) відповідального за справний стан і безпечну експлуатацію обладнання  та в необхідній кількості.

 - обслуговуючий персонал    (особи  не молодше  18  років,  які  пройшли  медичний  огляд,  навчання  з  охорони  праці,  перевірку знань в установленому порядку);

 - забезпечити проведення технічних оглядів відповідно до встановлених строків;

 - організувати проведення перевірки знань обслуговуючого персоналу;

 - забезпечити інструкціями з безпечної експлуатації.

 Монтаж  (демонтаж)  має  виконуватися  відповідно  до  вимог  проекту  виконання робіт  на  монтаж  (демонтаж),  розробленого  з  урахуванням  технічної  документації  на встановлення  обладнання  під  тиском  і  експлуатаційних  документів  (настанови  з експлуатації, інструкції з монтажу, пуску, регулювання).

  Кожне  обладнання  під  тиском  повинно  супроводжуватись  експлуатаційною документацією.

До журналу нагляду (паспорта) має прикладатися настанова (інструкція) з монтажу і експлуатації,  що  містить  вимоги  до  відновлення  і  контролю  металу  при  монтажі  і експлуатації в період розрахункового строку служби.

  На кожному котлі, автономному пароперегрівачі і економайзері, а також посудині має  бути  прикріплена  маркувальна  табличка  з  маркуванням,  нанесеним  ударним способом, і містити такі дані:

1) найменування або товарний знак виробника;

2) заводський номер виробу;

3) рік виготовлення;

4) розрахунковий тиск в барах;

 Обладнання, яке працює під тиском   під час в експлуатації повинне підлягати технічному огляду після монтажу до початку експлуатації, а також періодично в процесі експлуатації.

  Технічний огляд обладнання під тиском складається із зовнішнього, внутрішнього оглядів  та  гідростатичного  випробування.  При  технічному  огляді  допускається використовувати методи неруйнівного контролю, зокрема, метод акустичної емісії.

   Періодичний технічний огляд обладнання під тиском (за винятком трубопроводів пари  та  гарячої  води)  проводиться  у  строки,  визначені  експлуатаційними  документами виробника, але не рідше:

1) одного разу на 4 роки - зовнішній і внутрішній огляди;

2) одного разу на 8 років - гідростатичне випробування.

  Результати технічного огляду заносяться до паспорта обладнання.

 Пуск  обладнання  під  тиском  в  роботу  проводиться  за  наказом  роботодавця  на підставі  результатів  проведених  пусконалагоджувальних  робіт  і  первинного  технічного огляду  обладнання для визначення готовності обладнання під тиском до експлуатації.

 На  кожному  обладнанні  під  тиском,  що  введено  в  експлуатацію,  має  бути прикріплена  на  видному  місці  табличка  форматом  не  менше  ніж  300  на  200  мм  із зазначенням таких даних:

1) дозволений тиск або температура води;

2)  число,  місяць  і  рік  наступних  внутрішнього  (зовнішнього)  огляду  і гідростатичного випробування

         Безпека при експлуатації балонів.

  Вимоги до будови, технічного огляду і експлуатації балонів здійснюються відповідно до  НПАОП 0.00-1.81-18 Правила  охорони праці під час експлуатації обладнання, що працює під тиском.

   На верхній частині кожного балона мають бути розбірливо, шляхом клеймування нанесені такі дані: товарний знак заводу-виробника, клеймо ВТК (ОТК) цього заводу, номер балона, фактична вага порожнього балона (кг), дата виготовлення, рік наступного огляду, робочий і пробний тиск, місткість.

      У балонів для горючих газів бокові штуцери вентилів мають ліву різьбу, а балонів для негорючих газів – праву різьбу.

Зовнішня поверхня балона фарбується умовними розпізнавальними кольорами(Рис.5.4.)

           

         Рис.5.4 Розпізнавальне забарвлення балонів з газами за призначенням.

    Балони, які знаходяться в експлуатації також підлягають  технічному огляду.

 Технічний огляд балонів, за винятком балонів для ацетилену, включає:

1) огляд внутрішньої і зовнішньої поверхонь балонів;

2) перевірку маси і місткості;

3) гідростатичне випробування.

  Балони  з  газами  можуть  зберігатись  як  у  спеціальних  приміщеннях,  так  і  на відкритому повітрі. В останньому випадку вони повинні бути захищені від атмосферних опадів і сонячних променів. Складське  зберігання  в  одному приміщенні  балонів  з  киснем  і  горючими  газами забороняється. Балони  з  газом,  які  встановлюються  в  приміщеннях,  повинні  знаходитися  на відстані не менше 1 м від радіаторів опалення та інших опалювальних приладів і печей та не менше ніж на 5 м від джерел тепла з відкритим вогнем.

Заключеня

 В цій лекції ми розглянули   загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання,  технологічних процесів,   до машин, механізмів та рухомого складу залізниць;

 основні заходи  з безпечної експлуатації вантажопідіймальних механізмів та  обладнання , що працює під тиском, а також  вимоги безпеки до робіт, пов’язаних з навантажуванням, вивантажуванням,  складуванням  і  транспортуванням вантажів.

Також розглянули основні правила безпеки під час  організації робочих місць з ЕОМ.

    Надано посилання на нормативно- правові акти з охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, обладнання, що працює під тиском,  зокрема, балонів з газами та електронних пристроїв.

 Докладніще матеріал з цієї лекції можна знайти в таких джерелах:

 - НПАОП 0.00-7.14-17    Вимоги безпеки та захисту здоров’я під час використання виробничого обладнання  працівниками

 - Технічний регламент безпеки інфраструктури залізничного транспорту;

   -   ДСТУ 3273-95. Безпека промислових підприємств. Загальні положення та вимоги ;

 -  НПАОП 0.00-7.15-18   Вимоги щодо безпеки та захисту здоров’я працівників під час роботи з екранними пристроями,

-  ДСанПіН 3.3. 2-007-98  Гігієнічні вимоги до організації роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин.

- НПАОП 0.00-1.80-18  Правила охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання

 - НПАОП 0.00-1.81-18 Правила  охорони праці під час експлуатації обладнання, що працює під тиском;

 - НПАОП 0.00-1.71-13  Правила охорони праці під час роботи з інструментом та пристроями.

Лекція 6. Електробезпека. (Укладач ст. викладач Лоза В.Г.)

Лекція

Вступ.

В даній лекції ми розглянемо основи електробезпеки, зокрема причини електротравматизму, вплив електричного струму на організм людини, фактори, які впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом, класифікацію приміщень за небезпекою ураження, умови ураження та надання домедичної допомоги при ураженні електричним струмом.

Мета лекції курсу:

а) вивчити основні визначення з електробезпеки;

б) розглянути види електротравм, їх причини та наслідки; в) класифікацію приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом; г) заходи з безпечної експлуатації електроустановок; д) надання домедичної допомоги під час ураження електричним струмом.

В результаті опрацювання лекції студент повинен:

1) аналізувати умови ураження людини електричним струмом;

2) знати механізм дії електричного струму на організм людини;

3) фактори, які впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом;

4) поділяти на класи приміщення за небезпекою ураження та заходи захисту від ураження електричним струмом ;

5) визначати заходи захисту від ураження електричним струмом.

6) знати порядок надання домедичної допомоги під час ураження електричним струмом.

Зміст лекції 6.

6.1. Дія електричного струму на організм людини. Електротравми, їх причини та наслідки.

6.2 Класифікація приміщень за небезпекою ураження електричним струмом.

6.3 Умови ураження людини електричним струмом.

6.4 Надання домедичної допомоги при ураженні електричним струмом.

Заключення.

Розділ 6.1 Дія електричного струму на організм людини. Електротравми.Причини та наслідки. .

      Аналіз нещасних випадків в промисловості, які супроводжуються тимчасовою втратою працездатності показує, що кількість травм, викликана дією електрики порівняно невелика – 0,5 - 1 % від загальної кількості в промисловості. Але у загальній кількості нещасних випадків зі смертельними наслідками у виробництві їх 40-50%.  80 % смертельних випадків трапляється при ураженні електричним струмом з напругою менше 1000 В. Це обумовлене тим, що такі електроустановки обслуговують практично всі особи, що працюють в промисловості, а устаткування з напругою понад 1000 В – достатньо малочисельне коло кваліфікованого та спеціально навченого персоналу.

      Протікання струму через тіло людини супроводжується термічним, електролітичним та біологічним ефектами.

  Термічна дія струму полягає в нагріванні тканини, випаровуванні вологи, що викликає опіки, обвуглювання тканин та їх розриви парою. Тяжкість термічної дії струму залежить від величини струму, опору проходженню струму та часу проходження. За короткочасної дії струму термічна складова може бути визначальною в характері і тяжкості ураження.

   Електролітична дія струму проявляється в розкладі органічної речовини (її електролізі), в тому числі і крові, що призводить до зміни їх фізико-хімічних і біохімічних властивостей. Останнє, в свою чергу, призводить до порушення біохімічних процесів у тканинах і органах, які є основою забезпечення життєдіяльності організму.

   Біологічна дія струму проявляється у подразненні і збуренні живих тканин організму, в тому числі і на клітинному рівні.  Збурення, спричинене подразнюючою дією струму, може проявлятися у вигляді мимовільного непередбачуваного скорочення м'язів. Разом із цим,   збуджуюча дія струму на тканини може бути і не прямою, а рефлекторною — через центральну нервову систему. 

    Останнє може призвести до серйозних порушень діяльності життєво важливих органів, у тому числі серця та легень, навіть коли ці органи не знаходяться на шляху проходження струму.

 Крім зазначеного, протікання струму через організм негативно впливає на поле біопотенціалів в організмі. Зовнішній струм, взаємодіючи з біострумами, може порушити нормальний характер дії біострумів на тканини і органи людини, подавити біоструми і тим самим спричиняти специфічні розлади в організмі.

 Електротравма – травма, зумовлена дією на людину електричного струму, електричної дуги або електричного поля.

  Велика кількість нещасних випадків трапляється під час обслуговування і ремонту електроприводів, пускорегулювальної  апаратури, електричного освітлення, зварювальних апаратів, електрифікованого транспорту, електрообладнання, підіймально–транспортних механізмів, ручного електроінструменту, а також високочастотних установок.

    Ураження електричним струмом можливо за наявністю ряду факторів, у тому числі наявності джерела небезпеки і знаходження обслуговуючого персоналу в зоні дії цього джерела.

    Поява джерела небезпеки може бути зумовлена пошкодженням ізоляційних властивостей електрозахисних засобів і ізоляції, недосконалістю конструктивного виконання електроустановки, порушенням обслуговування тощо. Знаходження обслуговуючого персоналу в зоні дії джерела небезпеки може бути випадковим або викликано необґрунтованим ризиком чи мимовільними помилками.

   Ураження електричним струмом виникає внаслідок:

безпосереднього дотику до відкритих струмоведучих частин і проводів;

дотику до металевих частин обладнання, які випадково можуть опинитися під напругою;

дотику до струмоведучих частин, ізоляція яких пошкоджена;

дотику до струмоведучих частин за допомогою предметів з низьким опором ізоляції;

помилковим поданням напруги під час ремонтів або оглядів ;

відсутності або пошкодження захисного заземлення;

 За випадками травматизму ураження електричним струмом розподіляються наступним чином:

- електричні опіки (ушкодження поверхні тіла під дією електричної дуги або великих струмів Діляться на струмові, коли струм проходить через тіло людини та дугові як наслідок дії електричної дуги температурою до 3500 ºС ) – 40%;

- електричні знаки (чітко окреслені плями діаметром 1-5 мм сірого або блідо-жовтого кольору) – 7%;

- металізація шкіри (проникнення частинок металу у шкіру внаслідок розбризкування та випаровування під дією електричного струму) – 3%;

- механічні пошкодження (звичайно є вторинними як наслідок виникнення судом м’язів) – 0,5%;

- електрофтальмія (запалення зовнішніх оболонок очей від ультрафіолетового випромінювання – дуга при короткому замиканні) 1,5%;

-  змішані травми – 23%;

                                  Електричний удар.

Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80%, включаючи й змішані травми) призводить до смерті потерпілого.

Електричний удар - це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Електричний удар може не привести до смерті людини, але викликати такі розлади в організмі, які можуть виявитися через декілька годин або днів (поява аритмії серця, стенокардії, неуважності, послаблення пам'яті і уваги). Електричний удар викликає 85-87% від всіх випадків смертності від ураження електричним струмом.

Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно підрозділити на чотири ступеня:

I - судомні скорочення м'язів без втрати свідомості;

II - судомні скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця;

III - втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного і другого разом);

IV - клінічна смерть.

Клінічна смерть - це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легень і триває 6-8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур.

Якщо при клінічній смерті негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму та терміново розпочати надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця), то існує висока імовірність щодо збереження йому життя.

Біологічна смерть - безповоротне явище, яке характеризується припиненням біологічних процесів в клітках і тканинах організму і розпадом білкових структур. Біологічна смерть настає після закінчення клінічної смерті (7- 8 хв.).

  Як і при інших видах травм при електротравмах виділяють технічні,  організаційні і організаційно-соціальні їх причини.

До технічних причин відносяться:

 ● недосконалість конструкції електроустановки і засобів захисту;

 ● допущені недоліки при виготовленні, монтажу і ремонті електроустановки;  

 ●  несправності електроустановок і захисних засобів, що виникають в процесі експлуатації установок;

 ● невідповідність будови електроустановок і захисних засобів умовам їх застосування;

 ● використання електрозахисних засобів з простроченою датою чергових випробувань.

 До основних організаційних причин електротравм відносяться:

• відсутність (непризначення наказом) на підприємстві особи, віддповідальної за електрогосподарство або невідповідність кваліфікаціїцієї особи чинним вимогам;

• недостатня укомплектованість електротехнічної служби працівниками відповідної кваліфікації;

• відсутність на підприємстві посадових інструкцій для електротехнічного персоналу та інструкцій з безпечного обслуговування та експлуатації електроустановок;

• недостатня підготовленість персоналу з питань електробезпеки, несвоєчасна перевірка знань, невідповідність групи з електробезпеки персоналу характеру робіт, що виконуються;

• недотримання вимог щодо безпечного виконання робіт в елекктроустановках за нарядами-допусками, розпорядженнями

та  в порядку поточної експлуатації;

• неефективний нагляд, відомчий і громадський контроль за дотриманням вимог безпеки при виконанні робіт в електроус-тановках та їх експлуатації.

До основних організаційно-соціальних причин  відносяться:

● змушене виконання не за спеціальністю електронебезпечних робіт;

● негативне відношення до виконуваної роботи, обумовлене соціальними чинниками;

● залучення працівників до понадурочних робіт;

● порушення виробничої дисципліни; залучення до роботи осіб віком до 18 років.

Розділ 6.2 Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом.

 Електроустановка – установка, в якій виробляється, перетворюється, передається, розподіляється і споживається електрична енергія.

Всі електроустановки в залежності від напруги поділяються на:

• електроустановки напругою понад 1000 В мережах з глухозаземленою нейтраллю;

• електроустановки напругою понад 1000 В в мережах з ізольованою нейтраллю;

• електроустановки напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю;

• електроустановки напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю.

Глухозаземленою є нейтраль генератора чи живильного трансформатора, яка приєднана до заземлюючого пристрою безпосередньо або через малий опір (наприклад, через трансформатор струму).

Ізольована нейтраль – це нейтраль трансформатора чи генератора, яка не приєднана до заземлюючого пристрою або приєднана до нього через пристрої сигналізації, вимірювання, захисту та інші пристрої, що мають великий опір.

Вимоги до електричного обладнання залежать від приміщення, в якому воно розташовано. 

Відповідно до ПУЕ, приміщення за небезпекою електротравм поділяються на три категорії: • без підвищеної небезпеки; • з підвищеною небезпекою • особливо небезпечні;  Категорія приміщення визначається наявністю в приміщенні чинників підвищеної або особливої небезпеки електротравм.

   Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю в них одного з таких факторів: ♦ температура в приміщенні, що впродовж доби перевищує 35⁰ С; ♦ відносна вологість більше 75%, але менше насичення; ♦ струмопровідна підлога — металева, бетонна, цегляна, земляна тощо; ♦ струмопровідний пил; ♦ можливість одночасного доторкання людини до неструмовідних частин електроустановки і до металоконструкцій, що мають контакт з землею.   Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю одного з таких факторів: • відносна вологість, близька до насичення (до 100%); • агресивне середовище, що порушує ізоляцію.   Якщо в приміщенні відсутні чинники підвищеної і особливої небезпеки, то воно відноситься до приміщень без підвищеної небезпеки електротравм.   При наявності в приміщенні одного з чинників підвищеної небезпеки, таке приміщення відноситься до приміщень підвищеної небезпеки електротравм.   При наявності в приміщенні одночасно двох чинників підвищеної небезпеки або одного чинника особливої небезпеки, приміщення вважається особливо небезпечним.    З наведеного видно, що класифікація приміщень за небезпекою електротравм враховує тільки особливості цих приміщень, стан їх сере- довища і не враховує електротехнічних параметрів електроустановок. Категорія приміщень є одним з основних чинників, які визначають вимоги щодо виконання електроустановок, безпечної їх експлуатації, величини напруги, заземлення (занулення) електроустановок. Умови поза приміщеннями прирівнюються до особливо небезпечних.