7. Методи навчання та контролю

Досягнення високого кінцевого результату на семінарських та практичних заняттях залежить від уміння викладача вибрати найбільш ефективні методи навчання з урахуванням інтелектуального рівня здобувачів і якості їх підготовленості до заняття.

Найбільш розповсюдженими при проведенні семінарських занять є активні і інтерактивні методи навчання.

Активні методи навчання — це сукупність засобів організації та управління навчально-пізнавальною діяльністю, які харак­теризуються: досить тривалим часом залучення всіх здобувачів до активного навчання (практично протягом усього семінару); постійною взаємодією здобувачів між собою та викладачем за допомогою прямих і зворотних зв’язків; самостійним творчим виробленням рішень здобувачами, підвищеним ступенем мотивації та емоційності навчання. До них відносяться діалог, диспут, дидактичні та рольові ігри, контрольне опитування.

Інтерактивний («inter» - взаємний, «act» - діяти) означає взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-ким. Інтерактивні методи навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної й комунікативної діяльності, упродовж якої здобувачі виявляються залученими в процес пізнання, мають можливість розуміти й рефлексувати з приводу того, що вони знають і над чим міркують.

Найбільш розповсюдженими методами під час проведення практичних занять є:

1. Вправи (групові і індивідуальні), в ході яких аналізується і відпрацьовуються: різні практичні дії; професійні ввідні з прийняттям по них конкретних рішень; службові задачі, що відображають поведінку спеціалістів в різних умовах професійної діяльності; службові документи.

2. Аналіз виробничих (управлінських) ситуацій.

3. Вирішення службових задач: наочно, за допомогою відеопосібників і на комп’ютерах.

4. Робота з документами і діловими паперами.

5. Моделювання ситуацій та коментар вирішення проблем, що виникають.

Методи контролю

Основними методами контролю знань, умінь і навичок здобувачів є: усна перевірка, письмова, практична, тестова перевірки. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести метод спостереження.

Усна перевірка зазвичай займає переважаюче місце в методах контролю знань. Використання цього методу вимагає від викладача значних зусиль і майстерності: грамотно формулювати запитання, спонукаючи здобувачів до активного мислення, будувати систему запитань у певній логічній послідовності, уважно слухати відповіді, враховувати індивідуальні особливості здобувачів.

Письмова перевірка порівняно з усною більш ефективна, оскільки всі здобувачі отримують завдання для підготовки письмових відповідей на них. Це спонукає здобувачів вищої освіти до самостійної пізнавальної діяльності, формування культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу.

Практична перевірка передбачає залучення здобувачів до конкретної практичної діяльності, що сприяє перевірці вмінь застосовувати знання на практиці, а також рівень сформованості вмінь і навичок.

Тестова перевірка. Сутність цього методу полягає у визначенні завдань (запитань) різних рівнів, на які або подані альтернативні відповіді або пропонується здобувачові доповнити відповідь, або ж її сформулювати. Перевага цього методу полягає в тому, що за допомогою найпростіших засобів (бланків) можна отримати відповідь практично на будь-яке запитання, а недоліком є можливість вгадування правильної відповіді.

Отже, контроль рівня засвоєння і якості знань, здобутих здобувачами процесі вивчення дисципліни «Цивільне та сімейне право», а також їх розвиток та готовність до застосування цих знань на практиці й демонструє співвідношення між тим, що здобувач знає з програмових дисциплін, і тим, що він може знати з цих же дисциплін на певному етапі навчання.

Орієнтовні форми контролю знань на семінарських та практичних заняттях: доповідь (виступ на задану тему); доповнення доповіді; вирішення задачі; експрес опитування; участь в дискусії; виконання самостійної роботи; тестування; реферат (письмова робота на задану тему із планом, списком літератури та висновками); письмове рецензування наукової статті; анотація наукової статті; підсумкова контрольна робота.

У випадку відсутності здобувача (слухача) на лекції або семінарському занятті він зобов’язаний відпрацювати пропущене заняття через усне опитування в поза аудиторний час (час консультацій викладача) або відпрацювати пропущене заняття протягом одного тижня з моменту його появи.

Критерії оцінок. При оцінювання якості навчання враховуються наступні компоненти:

1. рівень знань (глибина і міцність, користування понятійним апаратом, послідовність і точність відповіді);

2. навики самостійної роботи (опрацювання додаткової літератури, робота з із законодавством).

Характеристика оцінювання рівня компетентності здобувача

Бали	Критерій оцінювання компетентності
0	Незадовільний рівень компетентності. У здобувача відсутні знання навчального матеріалу або він відмовляється відповідати на запитання, передбачені робочою програмою навчальної дисципліни.
1	Мінімальний рівень компетентності. Здобувач має фрагментарні знання, що базуються на попередньому досвіді. Не здатен формулювати визначення понять, класифікаційні критерії та тлумачити їхній зміст. Не може використовувати знання при вирішенні практичних завдань.
2	Недостатній рівень компетентності. Здобувач має безсистемні знання, допускає формально-логічні помилки при формулюванні понять, класифікаційних критеріїв та їхньому тлумаченні. Хаотично і невпевнено викладає матеріал, не здатен відділяти головне від другорядного, не може використовувати знання при вирішенні практичних завдань.
3	Достатній рівень компетентності. Здобувач має базові знання з навчальної дисципліни. Формулює юридичні поняття, класифікаційні критерії, але допускає інтерпретаційні помилки. Може виокремити ознаки явища та їх охарактеризувати (риси, властивості, аспекти). Відповідь надається за одним джерелом навчальної літератури. При відтворенні знань застосовує репродуктивний тип мислення, відсутнє системне викладення навчального матеріалу. Не вміє доказово обґрунтовувати свої судження, допускає неточності при використанні знань для вирішення практичних завдань.
4	Добрий рівень компетентності. Здобувач має ґрунтовні знання навчального матеріалу, але під час відповіді допускає незначні помилки. Володіє категоріально-понятійним апаратом та здатен використовувати знання для вирішення практичних завдань. Може охарактеризувати склад (зміст) явища (або внутрішню побудову явища) та його елементів. Може обґрунтувати призначення явища, яке конкретизується у його функціях (напрямках впливу на інші явища). Може навести подібність та відмінність з іншими спорідненими та протилежними явищами. Відповідь надається за декількома джерелами навчальної літератури, з посиланням на нормативно-правові акти та наведенням прикладів. При відтворенні знань застосовує продуктивний тип мислення.
5	Відмінний рівень компетентності. Здобувач має системні знання глибоко і повно засвоїв увесь навчальний матеріал, в якому легко орієнтується, володіє категоріально-понятійним апаратом, вміє пов’язувати теорію з практикою, вирішувати практичні завдання, висловлювати і обґрунтовувати свої судження. Може навести особливості інтерпретації правових явищ в різних теоріях, загальне та відмінне в різних позиціях вчених, як в національному так і в міжнародному та європейському праві (в межах часу, предмету, простору). Здатен обґрунтувати перспективи розвитку правових явищ в Україні. Відповідь надається на основі знань державних програм, концепцій, проектів нормативно-правових актів, а також наукових досліджень вітчизняних та закордонних вчених. Даний рівень компетентності передбачає грамотний, логічний виклад відповіді (як в усній, так і в письмовій формі), якісне зовнішнє оформлення. При відтворенні знань застосовує евристичний тип мислення.