2. Під державною інноваційною політикою розуміється комплекс цілей, а
також методів впливу державних структур на економіку і суспільство в цілому, зв'язаних з ініціюванням і підвищенням економічної і соціальної ефективності інноваційних процесів. Механізми вироблення і реалізації державної інноваційної політики в Україні знаходиться в стадії становлення. Стимулювання конкуренції, обмеження монополій є найважливішими загальноекономічними умовами поширення інновацій. Нормативною базою заохочення конкуренції є антимонопольне законодавство.
До числа найважливіших загальноекономічних передумов інноваційних
процесів варто віднести також інформатизацію суспільства, оскільки інноваційна інформація значною мірою поширюється по каналах загального користування.
Єдиний технологічний простір для масштабних, у тому числі інноваційних,
проектів забезпечує державна діяльність в області стандартизації і сертифікації продукції і послуг.
Підтримка НДДКР є органічною складовою частиною державної інноваційної політики. З одного боку, держава покликана забезпечити волю наукового пошуку, результати якого формують ґрунт для генерування нововведень. З іншого боку, держструктури орієнтують сферу НДДКР на виробництво продукції і послуг, придатних до прикладного використання, комерціалізації.
В апараті Уряду питання науково-інноваційного розвитку перебувають у
відомі Департаменту науки, високих технологій, утворення і культури. Міннауки є органом виконавчої влади, що проводить держполітику і здійснює керування в сфері науки і технологій цивільного призначення.
Заходу впливу держави в області інновацій можна підрозділити на прямі і
непрямі.
Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів здійснюються
переважно в двох формах: адміністративно-відомчої і програмно-цільовий.
Адміністративно-відомча форма виявляється у виді прямого дотаційного
фінансування, здійснюваного у відповідності зі спеціальними законами, прийнятими метою безпосереднього сприяння інноваціям.
Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій припускає
конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм
підтримки нововведень, у тому числі й у малих наукомістких фірмах; створюється истема державних контрактів на придбання тих чи інших товарів і послуг, фірмам адаються кредитні пільги для здійснення нововведень і т.д. Контрактне інансування являє собою один з елементів розповсюдженої в даний час системи крактних відносин – договорів між замовниками і підрядчиками (у данному ипадку держава виступає в ролі замовника-споживача НИОКР - наприклад, в аерокосмічній області, - а фірма-виконавець НИОКР є підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт, конкретний поділ праці між виконавцями, характер матеріальної винагороди. Строго обмовляються взаємні
зобов'язання й економічні санкції.
Особливе місце в системі "прямих" заходів впливу держави на інноваційний
бізнес займають заходи, що стимулюють кооперацію промислових корпорацій в області НДОКР і кооперацію університетів із промисловістю. Друга з цих форм кооперації викликана усвідомленням об'єктивної необхідності, з одного боку, доведення передових наукових ідей до стадії їхньої комерційної реалізації, з інший,
- створення умов для зацікавленості промисловості у фінансуванні академічних досліджень.
Непрямі методи, використовувані в державній інноваційній політиці,
націлені, з одного боку, на стимулювання самих інноваційних процесів, а з іншого боку - на створення сприятливого загальногосподарського і соціально-політичного клімату для новаторської діяльності. Основні методи, що відносяться до непрямого:
Лібералізація податкового й амортизаційного законодавства.
Підприємці реалізують інноваційні процеси з метою одержання більшого
прибутку. Схильність до підприємництва взагалі, інноваційному зокрема,
регулюється рівнем оподаткування прибутку.
Податкова знижка припускає можливість відрахування витрат на НДОКР,
пов'язаних з основною виробничою і торговою діяльністю платника податків, із суми оподатковуваного податком доходу.