88. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини.

Вищою, абсолютною цінністю є людське життя. Його сутність в історії людства

трактувалася по-різному: від боротьби за існування (Ч. Дарвін), способу існування

білкових тіл (Ф. Енгельс) - до космічного процесу якісних змін «життєвого пориву»

(А. Бергсон). Але, аксіологічний аспект осмислення життя полягає не стільки в

з'ясуванні її суті, скільки в пошуках відповідей на питання: «в чому сенс життя?»,

«навіщо людина живе?». Життя є загальною необхідною умовою здійснення всіх інших

(реальних і утопічних) цілей, завдань, мрій, які людина ставить перед собою. На

відміну від тварини, людина усвідомлює свою смертність, розуміє, що життя не

нескінченне. Тому, вона прагне продовжити своє життя, долучитися до вічного,

залишити про себе пам'ять. Але це вдається людині лише в тому випадку, якщо її життя

було наповнене сенсом. З'ясування і пошук цього сенсу виступають, таким чином,

попередніми умовами людського безсмертя. Сенс життя не може бути визначений

остаточно, тому що він не заданий наперед, а формується людиною на кожному

конкретному етапі її життя. Будь-які конкретні прив'язки до окремих цінностей мають

сенс, але не можуть охопити весь життєвий період. Сенс життя не може бути

вичерпаним навіть найповнішим переліком цінностей. Тому, якщо і можливе, то лише

найабстрактніше (а тому і малоцінне в практичному відношенні) його визначення. Сенс

життя полягає в самому житті, в тому, щоб бути Людиною при будь-яких обставинах, і

навіть всупереч їм.

Смерть - завершальний момент існування живої істоти. Невід'ємною рисою всіх

релігій є уявлення про смерть, як про кінець земного життя і перехід до вічного -

безтілесного, духовного. Як і все, що рано чи пізно закінчує своє існування і

переходить в небуття, так людина завершує своє життя процесом вмирання. Від усіх

інших живих істот людина відрізняється найбільше тим, що на протязі всього свого

індивідуального життя ніколи до кінця не досягає «цілей». В цьому сенсі вона постійно

не реалізовується. Людина не задовольняється існуючою ситуацією. І ця

незадоволеність містить в собі причини творчої діяльності, не укладені в її мотиви.

Тому завдання кожної людини - всебічно розвивати всі свої здібності, і, в міру

можливостей, вносити свій особистий вклад в історію, в прогрес суспільства, його

культури. В цьому і полягає сенс життя окремої особистості, який вона реалізує через

суспільство, але такий же і сенс життя суспільства і людства в цілому.

Життя людини триває в її дітях, онуках, наступних поколіннях. Людина створює

різні предмети, знаряддя праці, наукові праці, здійснює нові відкриття. Сутність

людини виражається в її творчості, в якій вона самостверджується, і за допомогою якої

забезпечує своє більш тривале соціальне існування.

89. Вплив нтр на умови існування і біологію людини.

 Соціальні наслідки науково-технічної революції можна звести до таких основних груп:

• загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

• зміна взаємовідносин у системі "людина-техніка" (робітник стає регулятором, наладчиком, програмістом і тим, хто керує технологічним процесом);

• зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових визначальних функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

• зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників і спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

• підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

• прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї — в сферу науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює зростання концентрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звідси можливість гармонійного розвитку особистості);

• "інтернаціоналізації" суспільних відносин (зокрема, неможливо виробляти що-небудь в одній країні, не рахуючись з міжнародними стан дартами, цінами на світовому ринку, з міжнародним поділом праці);

• втрата людиною емоційності, інтелектуальне перевантаження, формалізація контактів, одностороння, технічна свідомість;

• однією із найсерйозніших проблем, породжених науково-технічною революцією, є проблема подальшого вдосконалення системи освіти.

НТР потребує постійної освіти, яка складається з двох підсистем: базова освіта і додаткова (що має здійснюватися переважно шляхом самостійної освіти).

Вимагається насамперед досконала підготовка кадрів. Адже виробництво в нинішніх традиційних галузях промисловості потребує від 35 до 57 відсотків некваліфікованих і малокваліфікованих робітників, 4—8 відсотків спеціалістів із середньою і 1 —2 відсотки з вищою освітою. На повністю автоматизованих виробництвах необхідно мати 40—60 відсотків кваліфікованих робітників з середньою освітою і 20—40 відсотків спеціалістів з вищою освітою.