79 % Звуків були близькими за своїми акустичними ознаками до англійської,

німецької, французької мов. За В. Бельтюковим, белькотання - це природжений автономний

процес, вияв певної програми, що передається дитині у спадок, яка генетично

закладена внаслідок історичних накопичень мовленнєво-рухо-

вих реакцій. Для активного наслідування мовлення дорослого у дитини

ще не розвинулися відповідні сенсорні й моторні центри. Після 6

місяців у неї з’являється самонаслідування звуків і складів.

Існує думка, що з белькотання започатковується власне активне

мовлення дитини (Р. Тонкова-Ямпольська). Ті звуки, що були в белькотанні,

дитина набагато раніше й легше вимовляє (губні), ніж ті, яких

не було (шиплячі, свистячі, р), вимовою цих звуків вона оволодіває

значно пізніше. Отже, белькотання готує мовленнєвий апарат до вимови

звуків мови, складів і слів, сприяє розвитку фонематичного слуху.

Для подальшого розвитку мовлення дитині потрібно: а) навчитися

виокремлювати звукокомплекси (слова) із цілого мовленнєвого потоку;

б) здійснювати тонкий фонетичний аналіз кожного звукокомплек-

су; в) розуміти мовлення дорослого; г) засвоїти механізм звуковимови

(артикуляцію)1. Усі ці завдання вирішуються у процесі спілкування

дитини з дорослим, розпочинаючи з другої половини першого року

життя.

Другий етап підготовчого періоду (від 6 до 11-12 місяців) характеризується

розвитком розуміння мовлення дорослих. Виникає новий

тип спілкування дорослого з дитиною - спілкування на основі розуміння

мовлення дорослого. Розуміння мовлення, як зауважує М. Кольцова,

- це результат утворення умовних зв’язків. Дитина починає розуміти,

що кожний предмет, кожна властивість предмета, кожна дія має свою

назву2. Основна мета спілкування дорослого з дитиною у цей період не

обмежується емоційним контактом, а потребує виконання дитиною певної

дії.

Як свідчать дослідження Г. Розенгарт-Пупко, діти швидко починають

розуміти слова, що стосуються дій з предметами, і важко дається їм

розуміння назв предметів. Зорове сприймання і розглядання дітьми

предметів, що супроводжується їх називанням, прискорює розуміння

назви предметів.

Як дорослий може дізнатися, чи розуміє дитина звернене до неї мовлення?

За характером рухової реакції (повернення голови у бік предмета,

жести і рухи дитини).

Зв твердженням Д. Ельконіна, головними передумовами виникнення

розуміння мовлення є такі: а) виокремлення предмета з навколишніх;

б) зосередження уваги на предметі; в) наявність у дитини яскраво вираженої

емоційної реакції3. Розуміння мовлення дитиною з ’являється насамперед на запитання «Де?», що стимулює її до зорового пошуку та

орієнтовних реакцій. Під час багаторазових повторень у дитини формується

зв’язок між словом дорослого і предметом. Проте такий зв’язок

утворюється не відразу, а проходить низку етапів (Д. Елько-

нін)1.

Спочатку реакція на слово дорослого відсутня, дитина не повертає

голови у бік названого предмета. Потім на слово дорослого виникає

орієнтовний пасивний рух у бік місця знаходження предмета, тобто

реакція на інтонацію. Нарешті, виникає диференційований зв’язок (дитині

майже 10 місяців) між словом і предметом, який виражається в

пошуку предмета і знаходженні його в іншому місці. Це і є початкова

форма розуміння мовлення дорослих.

Ф. Фрадкіна описує такі реакції дитини на звернене до неї мовлення

дорослого:

а) повертання голови в бік предмета після його називання дорослим

(7-8 місяців);

б) виконання завчених рухів при називанні предметів дорослим (7—

8 місяців);

в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструкцією

(9-10 місяців);

г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11 місяців);

д) припинення дії під впливом словесної заборони: «не можна»

(12 місяців)2.

Як засвідчують дослідження Ф. Фрадкіної і Г. Ляміної, діти 1~

8 місяців реагують спочатку на слово, як на певну суму звуків, сприймають

його ритміко-мелодійну структуру (тембр, темп, силу звука, інтонацію).

І лише з 10-11 місяців дитина реагує на зміст слова, розуміє

його значення, навіть якщо воно вимовляється з різною інтонацією.

Слід зауважити, що на початку другої половини першого року життя

слова для дитини ще не набули узагальнювального значення, почуте

слово вона пов’язує з конкретним (тільки одним) предметом. Це потребує

від педагога серйозної роботи над засвоєнням дітьми слів-уза-

гальнень.

Після 7 місяців дитина вже виконує відповідні рухи на слова «ла-

дусі», «до побачення». Наприкінці першого року життя діти виконують

рухи на слова «відкрий», «закрий», «поклади» тощо.

У другому півріччі активно розвивається наслідування на основі

белькотання. Дитина, яка не белькоче, не може навчитися наслідувати.

Спочатку дитина наслідує звуки власного белькотання, пізніше воно

збагачується новими звуками. В 10-11 місяців у дитини можна розвивати

наслідування звуків, яких ще не було в белькотанні. Натомість, засловами І. Коноиової, наслідування звуків у цьому віці є ще вельми

складним процесом для дитини. Одні діти добре белькочуть, хоча відтворювати

за дорослим звуки ще не вміють, в інших - спостерігається

«віддалене» (із запізненням) наслідування. Наслідуючи звуки дорослого,

дитина засвоює нову артикуляцію, повторює кожний почутий звук

чи слово, супроводжує словом, звуками свої дії, наслідування перетворюється

на своєрідну звукову діяльність.

Під час звуконаслідування діють два взаємопов’язаних процеси:

сприймання дітьми фонем на слух (фонематичний і мовленнєвий слух)

та їх вимова (артикуляція).

Так, О. Гвоздєв вважає, що засвоєння фонематичної сторони мовлення

визначається переважно розвитком мовленнєво-рухового аналізатора,

який є провідним у процесі оволодіння артикуляцією звуків.

Інші вчені - В. Бельтюков, Д. Ельконін, Н. Швачкін - доводять важливість

обох аналізаторів. Порушення слуху призводить до спотворення

звуків, що негативно позначається на активному мовленні. Водночас

розвиток фонематичного слуху залежить від диференціювання звуків

у процесі їх артикуляції.

Отже, в процесі засвоєння дитиною звуків рідної мови беруть участь

і слуховий, і мовленнєво-руховий аналізатори. Тому їх потрібно активно

розвивати в процесі звуконаслідувальної діяльності.

У другому півріччі дітей потрібно спонукати до дій з предметами.

Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з нею різні дії, позначаючи

словами: «Ляля топ-топ-топ». Відтак він пропонує дитині виконати

ці ДІЇ.

Особливу увагу впродовж першого року життя треба звернути на

розвиток дрібних м’язів пальців руки. Фізіологічними дослідженнями

М. Кольцової доведена залежність розвитку активного мовлення від

розвитку дрібних м’язів пальців: чим краще розвинені м’язи пальців,

зокрема вказівного, тим швидше дитина почне говорити1.

Третій етап підготовчого періоду (10-12 місяців - другий рік життя)

характеризується розвитком самостійного мовлення, появою перших

слів.

Наприкінці першого року життя з ’являються перші усвідомлені

слова. Так, в 10-12 місяців у відповідь на пропозицію дорослого дитина

вже продукує перші слова з певним значенням. З ’являються слова

так, ні. Дитина називає словами дорослого (тато, мама, тьотя, няня,

баба), окремі дії (дай, ді-ді). У словнику однорічної дитини налічується

в середньому 10-15 слів.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей

першого року життя (за даними Н. Аксаріної)

1 місяць - перша посмішка у відповідь на мовлення дорослого; 2 місяці - дитина гірислуховується до голосу чи предмета, що видає

звуки, при цьому рухи її уповільнюються, вона відповідає посмішкою

на почуті звуки. Гукає: «Агу-гу-гу»;

3 місяці - зосереджує свій погляд на обличчі дорослого мовця, у

відповідь йому посміхається, гукає, гулить;

4 місяці - за звуком очима знаходить потрібний предмет; відтворює

гучні звуки, голосно сміється, якщо з нею розмовляють, гулить, з ’являються

трелі;

5 місяців - розрізнює інтонацію, з якою до неї звертаються, довго

співуче гулить;

6 місяців - розуміє мовлення дорослого, промовляє окремі склади,

з ’являється белькотання;

7 місяців - довго белькоче, повторює одні й ті самі склади. На запитання

«Де?» знаходить поглядом предмет;

8 місяців - голосно, повторюючи за дорослим, вимовляє різні склади,

починає наслідувати їх. Виконує відповідні рухи на слово: «Ладусі».

Шукає і знаходить очима предмети й обличчя тих, кого називають, довго

бавиться іграшками, розглядає їх;

9 місяців - відповідає на загравання «дожену-дожену», грає в схованки.

На прохання дорослого виконує рухи: «дай ручку» «до побачення

» та ін.;

10 місяців — наслідуючи дорослого, дитина сама повторює за ним

різні звуки і склади. На його прохання сама знаходить і дає названу

іграшку («дай м’яч», «дай лялю»). Розрізняє імена кількох дорослих і

дітей;

11 місяців - вимовляє перші слова (мама, і, на, ав а в). На прохання

дорослого виконує знайомі дії «погойдай лялю», «покажи м’яч»;

12 місяців - вимовляє 10-15 слів.

Питання 28

Періодом швидкого розвитку мовлення є другий рік життя дітей. Розвиток мовлення у цей період, за Г. Розенгарт-Пупко, проходить дваетапи: перший - від 1 року до 1 року 5-б місяців, другий - від 1 року 5-6 місяців. Мовлення дітей цього віку розвивається в таких напря¬мах:

а) розвиток розуміння мовлення дорослих;

б) формування функції узагальнення;

в) збагачення та активізація словникового запасу;

г) роз¬виток здібності наслідування і вдосконалення звуковимови;

д) форму¬вання граматичної будови мовлення. На першому етапі продовжується розвиток розуміння мови, на дру¬гому - збагачується словниковий запас, розвивається активне мовлення.

Розуміння мовлення дорослих. На початку другого року життя (1 рік 2-3 місяці) дитина починає швидко встановлювати зв'язок між словом і предметом, відбувається розуміння мовлення і дій з предметами («дай руку», «візьми прапорець», «сядь», «встань»). Діти в 1 рік 3~4 місяці вже починають розуміти деякі пояснення дорослого. По¬ступово від розуміння окремих слів діти переходять до розуміння фраз, коротких розповідей, мовлення, не зверненого безпосередньо до них. Розвиток розуміння мовлення, за Г. Люблінською, виявляється в тому, що дитина: 1) правильно співвідносить слово з предметом (дією, ознакою) незалежно від ситуації; 2) знайоме слово набуває узагальне¬ного характеру2.

Розвиток мовленнєвих узагальнень. На другому році життя відбу¬вається формування однієї з головних особливостей другої сигнальної функція узагальнення формується стрибкоподібно. Різкий стрибок спостерігається в період 1 рік 2 місяці - 1 рік 3 місяці, а надалі - після 1 року 9 місяців.З фізіологічного боку формування узагальнень у дітей другого року життя досліджувала М. Кольцова1. Автор описує кілька етапів роз¬витку узагальнень. Нульовий ступінь узагальнення - назва конкретного одиничного предмета, власне ім'я. Перший ступінь узагальнення - загальне ім'я, загальна назва однорідних предметів, дій, якостей. Цей ступінь узагаль¬нення діти засвоюють на кінець другого року життя. Другий і тре¬тій ступені узагальнення випадають на дошкільний вік. Дитина нази¬ває собачкою не тільки іграшку, яку тримає в руці, а й собачку, зобра¬жену на картинці, живу тварину. Наприкінці другого року життя ди¬тина впізнає предмети незалежно від їх кольору, форми, величини. У цьому віці малюк починає розуміти зв'язки й відносини між предме¬тами: воду можна налити у кружку, переносити у відрі; щоб намалюва¬ти, потрібно взяти олівець і папір. У другій половині року дитина вже розуміє за описом минулі події. Мовлення дорос¬лого для дитини другого року життя стає основним регулятором ЇЇ поведінки.

Збагачення словникового запасу й активного мовлення. За М. Коль¬цовою, до 8 - 10 місяців слово для дитини є лише звуковим подразни¬ком. І тільки наприкінці року воно зі звукового подразника перетво¬рюється у мовленнєвий сигнал. У мовленні дітей з'являються перші осмислені слова. Терміни їх вияву і кількість є суто індивідуальними. Як свідчать досліджений Ф. Фрадкіної, у 10 місяців у словнику дітей 1-5 слів, в 11 - 3-8, у 12 місяців - 7-16 слів. На першому етапі (8-12 місяців) з'являються слова-склади, які дитина вживає у скороченому вигляді (ка, пу, ва).Другий етап (10-12 місяців) - поява двоскладових слів. Спочатку це звичайне повторення першого складу (бо-бо - боляче), пізніше з'яв¬ляються слова із двох різних складів (а-па - впав). На третьому і четвертому етапах (другий рік життя) дитина вживає три- і чотирискла¬дові слова.

У процесі оволодіння дитиною першими словами спостерігається перехідний етап, який характеризується специфічним «дитячим мов¬ленням. У другому півріччі другого року життя словник дитини збагачуєть¬ся швидкими темпами. У другому півріччі спостерігається своєрідний «стрибок» у збагаченні словникового запасу, дитина почи¬нає багато говорити і використовувати різні частини мови. На наступному етапі з'являється вимога фразою, спочатку щодо відсутніх предметів (мама, яболя). У віці 1 рік 7 місяців дитина пере¬ходить від двослівних речень до фраз, вводячи в них своє ім'я (тьотя Таня, Віка пать). Після 1 року 8 місяців дитина будує фрази, в які вже вводить дію (моко неси тьотя).Внаслідок подальшого розвитку активного мовлення у дитини після 1 року 9 місяців з'являється описове мовлення. Перші форми описово¬го мовлення, за свідченням Г. Розенгарт-Пупко, виникають у відповідь на запитання дорослого, пізніше - за власної ініціативи. Дітям другого року життя легко дається вимо¬ва губних приголосних (б, п, м) та проривних (т, д, г, к) звуків. Більшість дітей правильно вимовляють звуки в, н та л'. Правильна вимова звуків3, с, ж, ш, ч, ц, х, ф, л затримується, діти або зовсім не вимовляють їх, або замінюють іншими (за Г. Ляміною).

У першій половині другого року життя започатковується розвиток фонематичного слуху. Другий рік життя Н. Швачкін відніс до фонемної стадії, оскільки дитина розуміє мовлення дорослих на основі значень, пов'язаних із певним звуковим складом. Автор установив послідовність розвитку фонематичного слуху в дітей віком від 11 місяців до 1 року 10 місяців.На основі вивчення формування граматичної будови мови О. Гвоздєв поділив переддошкільний вік на два періоди.

Перший період - від 1 року 3 місяців до 1 року 10 місяців. Цей період чітко поділяється на дві стадії: а) стадія однослівного речення (1; 3 - 1; 8); б) стадія речень з кількох слів, переважно двослівні речення (1; 8-1; 10).

Другий період - від 1 року 10 місяців до 3 років. Це період засвоєння граматичної структури речення, пов'язаний із формуванням граматич¬них категорій та їх зовнішнього вираження. Для нього характерним є швидкий ріст різних типів простого й складного речень. У межах цьо¬го періоду виокремлюються три стадії: а) формування перших форм (1; 10 - 2; 1); б) використання флективної системи рідної мови для вираження синтаксичних зв'язків (2; 1 - 2; 3); в) засвоєння службових слів для вираження синтаксичних відношень (2; 3 - 3; 0).

Питання 29

Третій рік життя

На третьому році життя розвиток мовлення дітей продовжується у

таких напрямах: розуміння мовлення дорослих, оволодіння активним

мовленням, удосконалення звуковимови, засвоєння граматичної будови

мови. Як стверджує Н. Аксаріна, третій рік життя є періодом найінтен-

сивнішого мовленнєвого розвитку дитини.

Розуміння мовлення. Істотно змінюється розуміння мовлення навколишніх

людей. Дитина вже розуміє контекстне мовлення: тексти

оповідань, казок у супроводі наочності. З нею можна говорити не лише

про ті предмети і явища, які її оточують, а й про те, що відсутнє, про

минулі й майбутні події, про дитячі почуття та переживання. Наприклад,

про те, що дитина бачила вчора в зоопарку, куди вона збирається

йти завтра, які іграшки є у неї вдома, хто їх купив чи подарував, якими

іграшками прикрашали ялинку, хто у неї був на дні народження. У

другому півріччі діти вже можуть розуміти нескладні за сюжетом з

простими словами тексти, розповіді, оповідання, казки без супроводу

наочності.

Внаслідок цього істотно змінюється виховне значення мовлення дорослих.

За допомогою слова можна попередити негативні дії дитини,

викликати спогади, спонукати її до певної діяльності, формувати узагаль-

нювальне поняття. Проте розуміння мовлення дітьми третього року

життя ще недосконале. Вихователь має працювати з дитиною над точним

розумінням мовлення за такими напрямами:

• формувати вміння розрізнювати предмети за зовнішнім виглядом

(формою, розміром, кольором);

• ознайомлювати дітей з властивостями, якостями, ознаками предметів

та явищ, відносинами (просторовими, часовими, місцезнаходженням)

між ними;

• вчити розуміти узагальнювальні поняття (меблі, одяг, іграшки); спонукати

дітей до спогадів (про свята, ранки, вихідні дні); розуміти та

впізнавати окремі дії та сюжети за картинками; розуміти зміст оповідань,

казок.

На третьому році життя швидкими темпами розвивається активне

мовлення. Особливо це помітно на розширенні активного словника

дитини. Проте саме в цьому віці яскраво виражені індивідуальні відмінності

в темпах збагачення словника. Напевне, саме з цієї причини

відрізняється кількісна характеристика слів, що її подають різні автори.

За даними одних авторів, у дітей 2-2,5 року максимальний словниковий

запас дорівнює 1227 слів, інших - 45 (за ПІ. Бюлер). Наприкінці

третього року життя у словнику дитини налічується 1000-