- •Предмет та структура дитячої психології
- •Поняття про онтогенез людини
- •3. Основні закономірності психічного розвитку людини.
- •4. Передумови, умови і рушійні сили психічного розвитку дитини.
- •5. Рушійні сили психічного розвитку
- •6.Принципи вивчення психіки дитини.
- •7. Класифікація методів дитячої психології.
- •8. Спостереження як метод дитячої психології.
- •9. Експеримент у дитячій психології.
- •10.Методи бесіди та вивчення продуктів діяльності дітей.
- •11. Вивчення психічних особливостей дитини педагогом
- •12. Роль біологічних і соціальних факторів у психічному розвитку дитини
- •13. Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини
- •14. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи
- •15. Анатомо-фізіологічні особливості новонародженого, значення рефлексів у житті новонародженого
- •16. Особливості розвитку органів чуття новонародженого
- •17. Розвиток емоційної сфери новонародженого
- •18. Криза новонародженості
- •19. Немовлячий вік та його особливості
- •20. Загальна характеристика психічного розвитку немовлят
- •20. Загальна характеристика психічного розвитку дітей раннього віку
- •21. Роль рухової активності у психічному розвитку дитини
- •22. Мовленнєвий та когнітивний розвиток дитини першого року життя
- •23. Особливості психічного розвитку дітей раннього віку.
- •24. Ранній вік і його значення у подальшому розвитку дитини
- •25.Формування предметної діяльності у ранньому дитинстві
- •26. Зародження нових видів діяльності у ранньому дитинстві
- •27. Розвиток спілкування з дорослими і однолітками
- •28. Розвиток мовлення дитини раннього віку
- •29. Новоутворення пізнавальної сфери у період раннього дитинства
- •30. Передумови формування особистості у ранньому дитинстві. Криза трьох років
- •31. Психологічні особливості образотворчої діяльності дошкільника
- •32. Трудова діяльність дитини дошкільного віку
- •33. Становлення навчальної діяльності в дошкільному віці
- •34. Умови розвитку навчальної діяльності дітей в дошкільному віці
- •35. Спілкування дитини з дорослими і однолітками
- •36.Особливості спілкування дитини з дорослими
- •37. Форми спілкування дошкільників з однолітками. Конфлікти між дітьми і їх причини.
- •38. Розвиток пізнавальних процесів дошкільника
- •39. Особливості уваги дітей дошкільного віку
- •40. Мовлення і його розвиток у дошкільному віці
- •41. Сенсорний розвиток дошкільників
- •42. Мислення і його види у дошкільному віці
- •43. Розвиток пам’яті
- •44. Формування уяви у період дошкільного дитинства
- •45. Розвиток емоцій і почуттів у дошкільному віці
- •47. Управління розвитком волі у дошкільників
- •48. Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дошкільника
- •49. Розвиток здібностей дошкільника
- •50. Самосвідомість і самооцінка дошкільника
- •51. Управління розвитком самосвідомості у дошкільників
- •52. Темперамент і характер дитини дошкільного віку
- •53. Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільників
- •54. Психологічні особливості дітей різних типів темперамету
- •55. Характер дитини. Особливості формування характеру дитини
- •56. Психологічна готовність дитини до школи
- •57. Криза 6-7 років та формування внутрішньої позиції
- •58. Розвиток особистості у старшому дошкільному віці.
- •59. Основні компоненти готовності дитини до школи
- •60. Формування психологічної готовності до школи у різних видах діяльності
44. Формування уяви у період дошкільного дитинства
Творча діяльність не можлива без уяви, яку дошкільники використовують постійно у різноманітних ситуаціях: граючись, розповідаючи казки, розмовляючи про своє майбутнє тощо.
Завдяки уяві дошкільник адаптується у соціумі, спілкується нарівні з дорослими. Як правило, він з довірою ставиться до образів своєї уяви.
Уява - процес створення людиною уявлень, які в дійсності нею не сприймалися.
Уява дитини розвивається поступово, з набуттям нею досвіду. Усі образи уяви, якими б вони не були, ґрунтуються на уявленнях і враженнях, які людина отримує у реальному житті (Л. Виготський). Тому уява дитини в багатьох випадках є навіть багатшою, ніж уява дорослого. Іноді дитина, не маючи достатнього досвіду, по-своєму пояснює життєві явища, які дорослі сприймають як неочікувані й оригінальні відкриття її уяви. Насправді уява досягає своєї зрілості у дорослому віці.
Особливості уяви дошкільника
У процесі набуття досвіду, з розвитком мислення протягом дошкільного віку у розвитку уяви відбуваються суттєві зміни. Вони не обмежуються удосконаленням мимовільної і відтворювальної уяви. Важливим новоутворенням цього періоду є поява якісно нових її типів - довільної і творчої.
У цьому віці уява дитина характеризується особливою рухливістю, сприяючи процесу пізнання діяльності.
Дошкільник може уявити значно менше, ніж школяр і доросла людина, оскільки у нього менший запас знань, з елементів яких створюються нові образи. Одноманітнішими, ніж у школяра і дорослої людини, є засоби, якими користується дошкільник при їх створенні. Ілюзії про необмеженість дитячої фантазії виникають унаслідок того, що дитина через бідність своїх знань, нерозуміння закономірностей явищ легко порушує життєву реальність, особливо тоді, коли уявне є бажаним.
Особливостями дитячої уяви є: неточність образів; невимогливість; спотворення, гіперболізація (перебільшення) дійсності; довіра до образів уяви; слабкість критичної думки (невміння відрізнити реальність від видуманого, що часто дає привід дорослим звинувачувати дитину у брехливості, хоч насправді це не так, оскільки дитина не має при цьому корисливої мети); тісний зв'язок з емоціями, вигаданих образів - з реальними; нестійкість (олівець - спочатку дерево, потім - термометр); надзвичайна яскравість і перевтілення в образи уяви (любить знайомі казки); недостатня узагальненість образів уяви (перекотиполе - колобок); репродуктивний (відтворювальний) характер.
Особливості уяви (яскравість, жвавість образів) дошкільника мають фізіологічну основу, тобто пов'язані з домінуванням першої сигнальної системи у вищій нервовій діяльності. Довірливість до витворів уяви, нерозрізнення бажаного з уявним зумовлене недостатньо зрілими процесами коркового гальмування, недостатнім розвитком регулювальної функції другої сигнальної системи. Чим молодший дошкільник, тим яскравіше проявляються ці особливості уяви.
Розвиток уяви пов'язаний із зародженням знакової функції свідомості, суть якої полягає у заміщенні одних образів іншими (наприкінці раннього дитинства). Про виникнення уяви в дитини свідчать дії не на основі реальності, а на основі її уявлень. Уперше вона проявляється у 2,5-3 роки, коли дитина починає діяти в уявній ситуації, з уявними предметами. Відбувається це насамперед у грі, коли вона діє з одним предметом, уявляючи на його місці інший: "годує" паличкою ляльку, укладає "спати" ведмедика у коробку-ліжечко, миє руки камінчиком-милом та ін. Особливості уяви розглянуті у табл. 4.2.
Спочатку уява дошкільника ніби прикута до предмета. Він починає гру на основі предметів, які бачить, може обіграти: скаче верхи на паличці, уявляючи себе вершником, а палицю - конем, але не може уявити коня за відсутності предмета, придатного для скакання, і не може подумки перетворити палицю на коня, якщо не діє з нею.
У грі 3-4-річних дітей істотне значення має подібність предмета-замінника з предметом, який він замінює. Для старших така подібність не обов'язкова. Поступово відбувається перехід до ігрової дії з відсутнім предметом, ігрового перетворення предмета, надання йому нового смислу, уявлення дій з ним подумки, без реальної дії. Тобто відбувається зародження уяви як особливого психічного процесу.
Гра може відбуватися і без видимих дій, повністю в уяві. В. Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві у подорож, годинами просиджуючи у старій кареті, зовні майже нічого не роблячи. Брат іноді підганяв уявних коней, а він інколи вимовляв кілька слів, звертаючись до тих, хто уявно їхав їм назустріч. Основний зміст гри розгортався у внутрішньому, мисленому плані. Хлопці уявляли далекі країни, небезпечні пригоди у дорозі тощо.
Формуючись у грі, уява переходить і в інші види діяльності дошкільника. Найяскравіше вона виявляється у малюванні, складанні казок, віршів. Як і в грі, діти спочатку спираються на предмети, які безпосередньо сприймають.