Слайд 9

Результати з певного навчального предмета визначаються за:

• рейтинговою шкалою 100-200 балів – для усіх учасників, які подолали поріг «склав / не склав»

• критеріальною шкалою 1-12 балів – для учасників з числа випускників системи середньої освіти поточного навчального року, які обрали цей навчальний предмет для проходження державної підсумкової атестації у формі зовнішнього оцінювання.

Визначення тестового бала здійснюється на основі схем нарахування балів за виконання завдань сертифікаційної роботи, розроблених Українським центром для відповідного предмета, та схем оцінювання завдань відкритою форми з розгорнутою відповіддю.

Рішення про встановлення порога «склав / не склав» ухвалює експертна комісія з визначення рейтингової оцінки. З урахуванням установленого порога «склав / не склав» здійснюється генерування таблиці за шкалою 100-200 балів.

Таблиці за шкалою 1-12 балів розробляються та ухвалюються експертною комісією з визначення оцінки рівня навчальних досягнень.

Результати зовнішнього оцінювання використовуються:

• для визначення конкурсного бала під час відбору осіб, які вступають на навчання до закладів вищої освіти для отримання ступеня молодшого бакалавра, бакалавра (магістра і спеціаліста медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямувань) на основі повної загальної освіти;

• як оцінки за державну підсумкову атестацію за освітній рівень повної загальної середньої освіти;

• для визначення стану функціонування системи загальної середньої освіти та прогнозування її подальшого розвитку.

Слайд 10,11

Найважливішим недоліком незалежного тестування, згідно із результатами опитування (Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 2014), є недостатня підготовленість випускників шкіл до ЗНО (35,5%). Поява такої проблеми є цілком об’єктивною, враховуючи відсутність в межах шкільної програми безпосередньої підготовки до незалежного тестування. Тож, не дивно, що найбільш важливим шляхом покращення ЗНО українське населення вважає поліпшення підготовки учнів у школах до здачі тестів (36,9% у 2014 році). Також, згідно із громадською думкою, сумнівною є сама здатність тестових завдань об’єктивно перевіряти знання (33,1% населення вважають тести недосконалими).

Незважаючи на особливий наголос на «принципах прозорості та об’єктивності» ЗНО, інші недоліки, зазначені населенням та пов’язані із невпевненістю у прозорості вступних механізмів, натякають на можливість випадків корупції у процесі складання тестів та під час зарахування абітурієнтів. Результати опитування щодо цього ― неоптимістичні: 10,8% населення повідомляють, що особисто стикалися із фактами корупції (підкуп, використання знайомств тощо) при здачі ЗНО; 25,3% особисто з цим не стикалися, але чули про це достовірно від своїх знайомих; 23,1% самі не стикалися, але про це чули, хоча не впевнені, чи це достовірно, чи просто чутки. Крім того, варто враховувати, що саме уявлення громадян про те, що «без грошей неможливо вступити», може перешкоджати спробам вступу до ВНЗ представників вразливих категорій населення, що також сприяє відтворенню освітньої нерівності.

Недостатня підготовка до ЗНО в межах шкільної програми створює необхідність звернення за додатковими послугами у вивченні чи повторенні потрібного матеріалу поза інституцією школи, підвищуючи попит на репетиторів. Враховуючи необхідність додаткових витрат на репетиторські послуги, це також значною мірою сприяє відтворенню нерівності в доступі до вищої освіти, ставлячи успішне складання незалежного тестування у залежність від фінансових можливостей і соціального походження абітурієнта.(Слайд 11)

Діаграма показує що , більшість населення (62%) загалом використовує послуги репетиторів для підготовки до складання тестів. Вартість послуг на відповідних сайтах складає від 70 до 140 грн. Якщо взяти за середню вартість 100 грн, то підготовка з 3 предметів коштуватиме за місяць 2400 грн. Зважаючи на обсяг середньої заробітної платні (3534 грн. на місяць по Україні станом на 2014 рік), комплексна підготовка до ЗНО є серйозним ударом по бюджету домогосподарств, тому цілком закономірно, що її можуть собі дозволити лише 10% населення.

На успішність складання ЗНО та, відповідно, на шанси отримати вищу освіту впливає безліч соціальних факторів, які важко контролювати освітньою політикою. Окрім матеріально-технічної бази навчального закладу, на шанси одержати вищу освіту впливає культурний та економічний капітал сім’ї, що визначає як доступ до ресурсів, необхідних для підготовки до ЗНО, так і вибір освітньої траєкторії.

Цілковите розв’язання проблеми відтворення освітньої нерівності потребує радикальних змін у соціальній структурі суспільства, спрямованих на створення рівних умов, а не ілюзорних можливостей отримання якісної освіти. Проте принаймні розширення доступу до вищої освіти є можливим шляхом ліквідації будь-яких механізмів селекції і прийняття абітурієнтів до ВНЗ на базі наявності самого лише атестату про повну середню освіту, який отримує кожен випускник школи. Подібна практика була запроваджена у Боліварінському університеті Венесуели в рамках широкої академічної автономії, що передбачає не лише можливість створення університетом освітніх програм і курсів, а й розробку власних правил відбору вступників. Такі зміни є ризикованим кроком, адже широка автономія не завжди діє на користь розширення доступу до освіти. Зокрема, як показує західна освітня модель, імплементація автономії може мати і зворотні наслідки: встановлення додаткових селективних умов, що перетворює той чи інший ВНЗ на елітарний заклад, до якого потрапляють лише обрані. Навіть у країнах, де вища освіта вважається безкоштовною, а загальнообов’язкові вступні іспити відсутні (Фінляндія), проблема відтворення нерівності залишається актуальною, оскільки критерії вступу все одно передбачають певний механізм селекції (співбесіда, результати шкільних досягнень, мотиваційний лист тощо), у результаті якого до університетів з більшою ймовірністю потрапляють носії відповідного культурного й економічного капіталу.

Враховуючи, що від початку абітурієнти мають нерівний доступ до ресурсів, необхідних для вступу до ВНЗ, важливо не лише гарантувати всім безкоштовну освіту, а й забезпечувати студентів стипендіями. Це, звісно, потребуватиме збільшення бюджетних витрат на освітню галузь, але чи не має якісна освіта бути першочерговою соціальною гарантією, яку реально забезпечити шляхом розвитку державного сектору економіки? Крім того, ця ідея, передбачаю, зустріне шквал критики на зразок: як тоді обирати найбільш здібних? Однак глибше питання в тому, чи при вступі до ВНЗ справді відбувається меритократичний відбір найкращих і чи є він взагалі можливим в нерівних соціальних умовах? Як показує фінська модель середньої освіти, учні можуть випускатися зі школи із приблизно рівними знаннями, якщо за основну мету освітньої політики обрати встановлення соціальної рівності.