2. Основні проблеми походження мови
Проблема походження мови є дуже складною. Припущення про походження мови робляться умоглядно шляхом міркувань, бо первісна мова не має пам'яток письма.
Перш ніж розглянути різні гіпотези з цієї проблеми, слід наголосити на тому, що питання походження мови треба відрізняти від питання походження конкретних мов світу. Конкретні мови, навіть дуже давні, виникли не раніше 10 тисяч років тому, тоді як людство заговорило декілька сот тисяч років тому.
Коли і як з'явилася мова, якою вона була на перших етапах розвитку людства цікавить людей із найдавніших часів, однак до наших днів немає загальноприйнятої відповіді на них.
В античні часи (V-IV ст. до н.е.) проблема походження мови порушувалася в межах філософських дискусій про сутність мови. Представники школи Платона вважали, що назви предметам даються не довільно, а відповідно до їх природи, що свідчить про природний характер мови і, відповідно, закономірну біологічну зумовленість її виникнення. Представники школи Демокріта стверджували, що назви зовсім не пов'язані з природою речей, що жоден предмет не потребує її. Назви предметів потрібні тільки людям для передавання думки про предмети іншим і тому встановлюються за умовною домовленістю. Це є свідченням того, що й мова виникла свідомо, за домовленістю.
У XVII-XIX ст. з'явилося кілька гіпотез походження мови - звуконаслідувальна, звукосимволічна, вигукова, соціального договору, трудових вигуків, жестів та ін.
Звуконаслідувальна гіпотеза.
Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів, наприклад, му, гав-гав, дзінь-дзінь, бац, кап тощо, від яких потім утворилися похідні типу гавкати, гавкання, гавкіт', капати, капання, капля тощо. Інколи подібні за звучанням звуконаслідувальні слова властиві декільком мовам: зозуля по-чеськи звучить кукачка, по-французьки куку, по-іспанськи куко, по-румунськи кук, по-болгарськи кукавіца, по-словацьки кукавіца, по-польськи кукулка, по-російськи кукушка. Проте зазвичай звуконаслідувальні слова в різних мовах не збігаються.
Ця гіпотеза була започаткована ще Демокрітом (460 до н.е. - ?) і Платоном (427-347 р. до н.е.). У XIX ст. її підтримував Вільям Уїтні (1827-1894).
Прийняти таку гіпотезу неможливо, бо згідно з нею мова виникла випадково, а не за необхідністю, тому існування суспільства для її виникнення не є обов'язковим. Слів, утворених шляхом звуконаслідування, дуже мало, причому в розвинених мовах їх значно більше, ніж у нерозвинених. І звучать вони в різних мовах, як було зазначено, неоднаково. Так, скажімо, українцям чується, що качка кричить кря-кря, англійцям - квак-квак (quack "крякати"), французам - кан-кан (cancaner "крякати"), датчанам - рап-рап (гарре "крякати, гоготати"). А от найуживаніші слова (вода, земля, небо, голова, рука, нога, очі, жити, їсти, пити, ходити тощо) не мають нічого спільного зі звуконаслідуванням. До того ж, щоб наслідувати звуки природи, потрібно мати дуже гнучке мовлення, що передбачає тривалий попередній розвиток. Отже, серйозно сприймати цю гіпотезу немає підстав. Тому М. Мюллер жартівливо назвав її "теорією гав-гав".
Звукосимволічна гіпотеза.
Вона є близькою до звуконаслідувальної. Деякі вчені навіть ототожнюють їх. Але оскільки в основу цієї гіпотези покладено не звуконаслідування, а звукосимволізм, що, безумовно, є іншим явищем, то цілком виправдано цю гіпотезу виокремлювати.
Згідно зі звукосимволічною гіпотезою між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв'язок. Звуками людина передає свої враження про навколишній світ.
Ще давній мислитель Аврелій Августин (354-430) говорив, що слово mel "мед" приємне для слуху, а acer "гострий" - неприємне. Підтримували цю гіпотезу німецькі вчені Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646-1716), В. Гумбольдт, Якоб Грімм (1735-1868), Гейман Штейнталь (1823-1899), український мовознавець Олександр Потебня (1835-1891), швейцарський мовознавець Шарль Бал-лі (1865-1947).
Лейбніц, зокрема, вважав, що звук [1] виражає щось м'яке і вказує на швидкість: нім. leben "жити", lieben "любити", Lauf "біг", Lowe "лев", Luchs "рись". За спостереженнями В. Гумбольдта, звукосполучення [1і] передає уявлення про те, що ніби ллється (Lied "пісня", Licht "світло"), а звук [w] асоціюється із неспокоєм, невідомістю (wehen "віяти", Wind "вітер", Wolke "хмара", Wunsch "бажання"). Що стосується міри вияву звукосимволізму в мові, то Лейбніц зазначав, що з розвитком мови сфера його дії стає все обмеженішою.
Критики цієї гіпотези як контраргумент наводять приклади, де ці "приємні звуки" служать для вираження не завжди приємних понять: лай, балда, дилда тощо. Однак дослідження 80-х років XX ст. свідчать на користь того, що власне звукосимволізм відіграв велику роль у виникненні мови.