- •Система стандартів якості навколишнього середовища
- •Екологічні проблеми сучасності
- •Забруднення областей України стронцієм-90
- •Забруднення областей України цезієм-137
- •Державна політика у сфері екологічної безпеки
- •Організаційно-правові засади екологічної безпеки
- •Система державного природоохоронного законодавства
- •Управління охороною атмосферного повітря
- •Визначення джерел забруднення атмосфери.
- •Вміст основних забруднювачів повітря у вихлопних газах автомобільних двигунів
- •Вміст окису вуглецю та димність відпрацьованих газів
- •Основні токсичні й канцерогенні речовини тютюнового диму
- •Нормування вмісту забруднюючих речовин в атмосфері
- •Допустимі концентрації найбільш характерних забруднювальних речовин у містах та населених пунктах
- •Методи запобігання забрудненню атмосфери
- •Ефективність очищення викидів забруднювальних речовин пило-, газоочисними установками
- •Контроль за рівнем забруднення атмосфери
- •Прилади для контролю забруднення повітря
Система стандартів якості навколишнього середовища
У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.ст.31-33) визначено, що мірилом сполучення екологічних інтересів здорового і сприятливого для життя природного середовища з економічними інтересами суспільного прогресу є екологічні стандарти й нормативи.
Мета екологічної стандартизації й нормування – це встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки (ст. 31).
Якість навколишнього природного середовища орієнтується на певні критерії, функції яких виконує система стандартів. Стандарти якості навколишнього природного середовища – це єдині вимогу правила, нормативи, які висуваються державними органами до оцінювання стану середовища і його окремих компонентів, до діяльності виробничо-господарських об'єктів з метою охорони природи, раціонального використання її ресурсів, забезпечення оптимальної якості навколишнього середовища на основі поєднання екологічних та економічних інтересів суспільства.
Державні стандарти визначають поняття й терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забрудненого навколишнього природного середовища на здоров'я людей, інші питання, пов'язані з охоронною навколишнього природного середовища й використанням природних ресурсів (ст.32).
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію й сертифікацію» (ст.4) нормативні документи із стандартизації за масштабом своєї дії і порядком встановлення діляться на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних й інженерних суспільств і союзів; технічні умови; стандарти підприємств.
Норми, правила, вимоги, які містяться в стандартах та технічних умовах, стають правовими нормами.
Правила застосування стандартів на території України встановлює Державний комітет України із стандартизації, метрології й сертифікації.
Органами Держстандарту визначаються основні напрямки в стандартизації навколишнього природного середовища: терміни, визначення, класифікації; показники якості середовища; правила охорони природи і раціонального використання природних ресурсів; методика визначення параметрів стану природних об'єктів та інтенсивності господарського впливу на Них; вимоги засобів вимірювання, контролю стану природного середовища, апаратів, пристроїв, споруд захисту середовища від забруднення.
Екологічні нормативи розробляються й уводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Міністерством охорони здоров’я й інших уповноважених на те державними органами відповідно до законодавства України.
На базі екологічних стандартів і екологічних нормативів Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» пред’являє до господарюючих суб’єктів екологічні вимоги (ст.51-56):
до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, уведення в дію і експлуатацію підприємств, споруджень і інших об’єктів;
при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних речовин і інших препаратів;
від неконтрольованого й шкідливого біологічного впливу: акустичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого впливу фізичних факторів і радіоактивного забруднення;
від забруднення виробничими, побутовими, іншими відходами;
до екологічної безпеки транспортних засобів.
Спеціальні екологічні вимоги Закон передбачає також при проведенні наукових досліджень, впровадженні відкриттів, винаходів, застосуванні нової техніки, імпортного устаткування, технологій і систем; стосовно військових, оборонних об’єктів і військової діяльності; при розміщенні й розвитку населених пунктів.
У всіх перерахованих випадках законодавчо передбачається сполучення екологічних інтересів з економічними шляхом установлення відповідних стандартів і нормативів, винятки становлять зони надзвичайних економічних ситуацій і природні території й об’єкти, що підлягають особливій охороні.
Екологічні нормативи являють собою систему й включають:
а) нормативи екологічної безпеки – граничнодопустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного й іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий зміст шкідливих речовин у продуктах харчування;
б) граничнодопустимі викиди (ГДВ) і скидання в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.
Законодавством України можуть установлюватися також нормативи використання природних ресурсів і інші екологічні нормативи.
Систему стандартів можна розділити на дві великі групи: підсистема основних і підсистема допоміжних стандартів. Підсистема основних стандартів встановлює вимоги, які відносяться безпосередньо до параметрів якості природних об'єктів у цілому.
Центральне місце серед перерахованих екологічних нормативів займають нормативи ГДК шкідливих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунтах і нормативи ГДВ шкідливих речовин стаціонарними й пересувними джерелами забруднення.
Якщо перший вид екологічних нормативів дає характеристику екологічної обстановки в республіці, області, місті, районі без вказівки джерела виникнення, то другий - визначає конкретне джерело такого виникнення.
Нормативні ГДВ шкідливих речовин в атмосферу, водойми, ґрунт, надра й шкідливих інших хімічних, фізичних, біологічних впливів на навколишнє природне середовище встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів або іншого шкідливого впливу, для кожної моделі транспортних і інших пересувних засобів і установок. ГДВ визначаються на рінні, при якому викиди забруднюючих речовин і інші шкідливі впливи під конкретного й всіх інших джерел у даному районі з урахуванням перспективи його розвитку не приведуть до перевищення ГДК, що діють у даному районі.
Граничнодопустимі концентрації шкідливих впливів встановлюють порогові величини пилового, газового, теплового, радіоактивного і шумового забруднення навколишнього середовища зі шкідливими для здоров'я людини, рослинного та тваринного світу домішками, викидами та відходами виробничих чи господарських процесів. Граничнодопустима концентрація (ГДК) – це максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму чи маси водного, повітряного чи ґрунтового середовища, яка практично не впливає на здоров'я людини.
ГДК єдині на всій території держави. В даний час існує понад тисячу показників ГДК, найбільша кількість яких припадає на концентрації радіоактивних ізотопів. Норми стандартів затверджуються Держстандартом України, Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та ін.
Граничнодопустимі навантаження (ГДН) – це граничні значення господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище, встановлені з урахуванням ємності природного середовища, його ресурсного потенціалу, здатності до відновлення з метою охорони навколишнього середовища від забруднення чи руйнування. Нормуються також гранично допустимі залишкові кількості (ГДЗК) – кількість шкідливих речовин у харчових продуктах та живих організмах, які мають здатність акумулюватися в ланках та ланцюгах харчування.
Санітарно-захисні нормативи використовуються для організації санітарних зон джерел водопостачання, зелених зон міст, промислових підприємств, курортів і т. ін. Санітарні нормативи включають будівельні норми і правила проектування промислових об'єктів і затверджуються Держбудом, Держстандартом та Міністерством охорони здоров'я України.
Екологічні стандарти прямо не регулюють вплив на конкретне джерело забруднення. Такі нормативи встановлюють виробничо-господарські стандарти, які лімітують параметри господарської діяльності конкретного об'єкту з метою екологічної безпеки. Ця група стандартів встановлює нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) в атмосферу, грунт, водоймище. Для кожного джерела викиду шкідливих речовин встановлюється норма ГДВ. Єдиною для всіх є методика розробки ГДВ і порядок їх затвердження згідно з ГОСТом 17.2.3.02 - 78 "Охрана природы. Атмосфера. Правила установления допустимых выбросов вредных веществ промышленными предприятиями».
До групи виробничо-господарських стандартів належать різні технічні нормативи, які висувають вимоги до виробничих процесів, захисних споруд, контрольних пристроїв (ГОСТ 17 1.3.08 - 82 «Охрана природы. Гидросфера. Правила контроля качества морских вод»)
Виробничо-господарські стандарти нормують (2 розділ):
гранично допустимі викиди (ГДВ) – об'єми (кількість) забруднюючих чи інших речовин, які надходять за одиницю часу в атмосферне повітря, водоймища, ґрунти і перевищення яких призводить до негативних наслідків для середовища;
гранично допустимі рівні (ГДР) – вплив на людину факторів навколишнього середовища - шуму, вібрації, забруднювачів, які діють періодично чи протягом усього життя людини і не викликають соматичних чи психічних захворювань чи будь-яких змін стану здоров'я;
гранична допустимі дози (ГДД) – кількість шкідливої речовини, дія якої не викликає згубних наслідків в організмі;
гранично допустимі надходження (ГДН) – кількість речовини – забруднювача, яка надходить на певну площу біоценозу за одиницю часу в кількостях, які не перевищують гранично допустимі концентрації (ГДК).
Технологічні нормативи встановлюють гранично допустимий скид (ГДС) – максимальну масу забруднюючих речовин, яку дозволено скидати у водний об'єкт зі стічними водами і надалі відводити з нього за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті.
Підсистема допоміжних стандартів встановлює організаційні, правові, термінологічні передумови для розробки і функціонування основних стандартів. Вона включає стандарти екологічної технології, еколого-організаційні і еколого-правові стандарти. До термінологічних стандартів належать: ГОСТ 17.2.1.03 - 84 «Охрана природы. Атмосфера. Термины и определения контроля загрязнения»; ГОСТ 17.4.1.03 – 84 «Охрана природы. Почвы Термины и определения химических загрязнителей»; ГОСТ 17.4.1.01 – 83 «Охрана природы. Рекультивация земель. Термины и определения»; ГОСТ 17.6.1.01 – 83 «Охрана природы. Охрана й защита лесов. Термины и определения». ГОСТ 17.2 1.01 –76 «Охрана природы. Атмосфера. Классификация выбросов по составу» (ГОСТ 17.2.3.01 – 86 «Охрана природы. Атмосфера. Правила контроля качества воздуха населенных пунктов»),
Еколого-організаційні стандарта диктують вимоги до керівництва та контролю з окремих видів діяльності чи за об'єктами Еколого-правові стандарти об'єднують вимоги до форм правових актів.
Встановлена спеціальна структура позначення стандартів у галузі охорони природи, яка в назві ГОСТу означає: ГОСТ – державний (государственный) стандарт; 17 – номер системи стандартів у галузі охорони природи; 2 – шифр комплексу стандартів у галузі захисту атмосфери; 1 – шифр групи термінів та визначень; 01 – порядковий номер стандарту; 76 – рік реєстрації стандарту. Існують наступні шифри комплексів стандартів: 1 – гідросфера, 2 – атмосфера, 3 – ґрунти, 4 – землі, 5 – флора, 6 – фауна, 8 – надра.
Для оцінки відповідності діючих стандартів із сучасним рівнем розвитку науки, техніки, виробництва Держстандарт проводить систематичні перевірки всіх стандартів. У результаті цих перевірок може бути обмежена чи продовжена дія даного стандарту або його відміна. Стандартизація в Україні розвивається з орієнтацією на міжнародну, а саме – на стандарти країн Європейські співдружності, що забезпечує повну узгодженість показників стандартів Інших країн з національними.
Для організації та забезпечення розробки, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних стандартів України та інших нормативних документів у державі створюються технічні комітети. Сьогодні працює технічний комітет зі стандартизації «Охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання ресурсів України», за яким закріплені такі об'єкти стандартизації: раціональне природокористування; охорона повітря, ґрунтів, біоресурсів; паспортизація відходів та технологій переробці радіаційна екологія. За час незалежності України розроблено і прийнято близько 100 державних стандартів у галузі охорони природи, з питань класифікації, паспортизації, методів і правил контролю за станом навколишнього середовища. Загальна концепція стандартизації в Україні на сьогодні встановлює головну мету - нормативне забезпечення потреб комплексного управління охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеці в усіх сферах діяльності людини.
Виконання екологічних стандартів є обов'язковим і охороняється фінним законодавством. Так, за випуск, реалізацію продукції, що у Результаті порушень вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя й здоров'я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції.