- •Тема 6. Філософія Нового часу
- •1. Філософські погляди ф. Бекона і т. Гоббса
- •2. Дуалізм і монізм: р. Декарт, б. Спіноза
- •3. Філософія г. Лейбніца
- •4. Теорія пізнання д. Локка
- •5. Суб’єктивний ідеалізм і агностицизм: Дж. Берклі, д. Юм
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •Тема 7. Філософія Просвітництва
- •1. Соціально-історичні передумови філософії Просвітництва
- •2. Філософія французького Просвітництва і матеріалізм XVIII віку
- •3. Трактування людини в філософії Просвітництва
- •Питання для самоконтролю
- •Література
- •8 Класична німецька філософія
- •1. Філософська система і. Канта
- •2. Система і метод філософії Гегеля
- •3. Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха
- •Питання для самоконтролю
- •Література
Питання для самоконтролю
Дайте загальну характеристику філософії Нового часу.
У чому суть обгрунтованого Ф. Беконом індуктивного методу пізнання?
Розкажіть про класичний механістичний матеріалізм Т. Гоббса.
Розкажіть про дедуктивний метод пізнання Р. Декарта.
Які основні положення філософії Б. Спінози?
У чому виявився ідеалізм і агностицизм Дж. Берклі і Д. Юма?
Література
Антология мировой философии. Т.3. – М., 1971.
Введение в философию: учебник для вузов. В 2-х ч. ч.1 / под общ. ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1989.
Лешкевич Т.Г. Философия. Вводный курс. – 2-е изд., дополненное. – М.: “Контур”, 1998.
Мир философии: книга для чтения: в 2-х т. М: Политиздат, 1991.
Спиркин А.Г. Философия: учебник. – М.: Гардарики, 1999.
Таранов П.С. Анатомия мудрости: 120 философов. В 2-х т. т.1. – Симферополь: Реноме, 1997.
Філософія: навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко та ін. / під ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999.
Философия: учебник / под. ред. проф. В.Н. Лавриненко. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юристъ, 1998.
Шаповалов В.Ф. Основы философии. От классики к современности: учеб. пособие для вузов. – М.: “ФАИР Пресс”, 1998.
Тема 7. Філософія Просвітництва
Соціально-історичні передумови філософії Просвітництва.
Філософія французького Просвітництва і матеріалізм XVIII віку.
Трактування людини в філософії Просвітництва.
1. Соціально-історичні передумови філософії Просвітництва
XVIII вік в історії думки не випадково називають епохою Просвітництва: наукове знання, що раніше було надбанням вузького кола вчених, тепер розповсюджується вшир, виходячи за межі університетів і лабораторій в світські салони Парижа і Лондона, стаючи предметом обговорення серед літераторів, що популярно викладають останні досягнення науки і філософії. Упевненість в потужності людського розуму, в його безмежних можливостях, в прогресі наук, що створює умови для економічного і соціального благоденствія – ось пафос епохи Просвітництва.
Оптимізм Просвітництва був історично зумовлений тим, що воно виражало настрої міцніючої буржуазії, що підіймалася. Саме поява на історичній сцені буржуазії з її мирськими, практичними інтересами пояснює той пафос, з яким просвітники воювали проти метафізики. “…Скинення метафізики XVIII віку, – писав К. Маркс, – може бути пояснено впливом матеріалістичної теорії XVIII віку лише остільки, оскільки саме це теоретичне обгрунтування знаходить собі пояснення в практичному характері тогочасного французького життя. Життя це було направлене на безпосередню дійсність, на мирську насолоду і мирські інтереси, на земний мир. Антитеологічній, антиметафізичній, матеріалістичній практиці повинні були відповідати антитеологічні, антиметафізичні, матеріалістичні теорії. Метафізика практично втратила всяке довір’я”1.
У Франції плеяда просвітників була представлена Ж. Ламетрі, Д. Дідро, П. Гольбахом, Ф. Вольтером, Ж.Ж. Руссо, у Англії філософія Просвітництва знайшла своє вираження в творчості Дж. Локка, Дж. Толанда, А. Коллінза. У Німеччині носіями ідей стали Г. Лессінг, І. Гердер, молодий І. Кант.
Критика середньовічної схоластики, апеляція до розуму замість авторитету і традиції, почата в XVII віці, були продовжені і поглиблені в XVIII сторіччі, яке усвідомлювало себе як епоху розуму і світла, відродження свободи, розквіту наук і мистецтва, що наступила після більш ніж тисячолітньої ночі середньовіччя. Однак, є тут і нові акценти. По-перше, в XVIII віці значно сильніше підкреслюється зв’язок науки з практикою, її суспільна корисність. По-друге, критику, яку в епоху Відродження і в XVII віці філософи і вчені направляли, головним чином, проти схоластики, тепер звернена проти метафізики. Услід за Ньютоном в науці, а за Локком – в філософії, почалася різка критика картезіанства як метафізичної системи, яку просвітники звинуватили в прихильності до умоглядних конструкцій, в недостатності уваги до досвіду і експерименту. Просвітники апелюють не просто до розуму, а до розуму наукового, який спирається на досвід і вільний не тільки від релігійних забобонів, але і від метафізичних зверхдосвідчених “гіпотез”.