- •1.Літературознавство як наука. Предмет, об’єкт та завдання літературознавства.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. . Внесок Пантелеймона Куліша.
- •3. Сюжет і фабула літературного твору.
- •4.Конфлікт художнього твору
- •1.Літературознавство як наука та її зв’язок з іншими фундаментальними науками.
- •2.Українське літературознавство хіх ст. І Михайло Драгоманов.
- •3.Сожет літературного твору.
- •4.Композиція художнього твору
- •1.Літературознавство як наука. Основні літературознавчі дисципліни.
- •2.Іван Франко як літературознавець.
- •3.Внутрішня форма художнього твору
- •4. Віршування. Силабічне віршування
- •1.Літературознавство як наука. Допоміжні літературознавчі дисципліни.
- •2.Українське літературознавство початку хх ст. . М. Грушевський, с. Єфремов.
- •3.Система образів художнього твору.
- •4.Силабо-тонічне віршування.
- •1.Літературознавство в античному світі. Платон та Аристотель як літературознавці.
- •2.Період «Розстріляного Відродження» та українське літературознавство.
- •4.Рима. Види рим.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Поетика» Арістотеля як перша системна літературознавча праця.
- •2.Внесок українських вчених в еміграції в українське літературознавство. Д. Чижевський.
- •3.Система образів художнього твору. Розповідач.
- •4.Стопа. Види стоп.
- •1.Літературознавство в античному світі. «Послання до Пізонів» Горація.
- •2.Література як вид мистецтва. Література серед просторових та синтетичних видів мистецтва.
- •3.Система образів художнього твору. Ліричний герой.
- •4.Рід і жанр літератури. Загальні поняття.
- •2. Лірика.
- •3. Ліро-епічні жанри.
- •4. Драма.
- •1.Літературознавство античності. Філософи Стародавньої Греції про специфіку літературної творчості.
- •2.Літературно-художній образ. Поняття і структура..
- •3.Система образів художнього твору. Образ автора.
- •4.Рід і жанр. Епічний рід.
- •1.Літературознавство в епоху Середньовіччі. Аврелій Августин і Тома Аквінський про літературу та її призначення.
- •2.Літературно-художній образ як форма відображення дійсності.
- •3.Система образів художнього твору. Персонаж.
- •4.Рід і жанр. Ліричний рід.
- •Лірика.
- •1.Літературознавство епохи Відродження.
- •2.Літературно-художній образ як форма буття художнього твору.
- •3.Система образів художнього твору. Образ читача.
- •4.Рід і жанр. Драматичний рід.
- •1.Літературознавство в період Бароко.
- •2.Види літературно-художнього образу.
- •3.Система образів художнього твору. Пейзаж та інтер’єр.
- •4.Рід і жанр. Ліро-епос та інші суміжні утворення.
- •1.Наука про літературу в руслі класицистичної естетики.
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її структура.
- •4.Епічний рід. Великі епічні жанри.
- •1.Утвердження теорії літератури як самостійної науки .
- •2.Гротеск як підвид автологічного художнього образу
- •3.Зовнішня форма художнього твору та її ознаки
- •4.Епічний рід літератури. Малі епічні жанри.
- •1.Міфологічна школа в літературознавстві.
- •2.Метологічний тип художнього образу
- •3.Функції зовнішньої форми художнього твору.
- •4.Ліричний рід літератури. Проблеми класифікації жанрів.
- •1.Біографічний метод в літературознавстві.
- •2.Метологісний тип художнього образу. Символ.
- •3.Засоби словотворчого увиразнення мовлення.
- •4.Ліричний рід літератури. Система жанрів.
- •1.Інтуїтивізм як метод в літературознавстві.
- •2.Металогічний тип художнього образу. Алегорія.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Група слів з історичним забарвленням.
- •4. Художній метод, напрям, стиль. Поняття. Межі існування.
- •1.Культурно-історична школа в літературознавстві.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів іншомовного походження.
- •4..Поняття художнього методу, його співвідношення до художнього напряму.
- •1.Фройдизм як напрям в літературознавстві.
- •2. Літературно-художній твір та його риси.
- •3.Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення. Групи слів стилістичного забарвлення.
- •4.Модернізм як художній напрям. Основні риси та течії.
- •1.Зародження українського літературознавства в період Київської Русі.
- •2.Структура літературно-художнього твору.
- •3. Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Природа тропа.
- •4.Імпресіонізм як течія. Дискусія про його місце в реалізмі та модернізмі.
- •1.Українське літературознавство в період бароко. Перші українські поетики.
- •2.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метафора та порівняння.
- •3.Структура літературно-художнього твору. Зміст.
- •4.Експресіонізм як художня течія та його представники.
- •1.Літературознавство в період бароко в Україні. Поетики Феофана Прокповича.
- •2.Зміст літературно-художнього твору та його елементи. Тема.
- •3.Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення. Метонімія, синекдоха, перифраз.
- •1.Українське літературознавство перших десятиліть хіх ст.
- •2.Стилістичні засоби увиразнення мовлення. Природа стилістичної фігури.
- •3.Зміст літературно-художнього твору. Фабула.
- •4..Символізм як течія в модернізмі. Символізм в Україні.
1.Зародження українського літературознавства в період Київської Русі.
Українська література має тисячолітню історію. Початки її належать до часів формування Київської Русі. Однак іще в передісторичну добу (до ІХ ст. ) предки українців мали розвинену усну творчість.
Визначною пам'яткою того часу є літопис «Повість минулих літ», який є не тільки джерелом історичних відомостей, а й хрестоматією епічних пісень, легенд та переказів епохи Київської Русі.
Перші відомості теоретичного й літературно-критичного характеру у вітчизняній науці зустрічаються вже в «Ізборниках Святослава» (1073 і 1076 рр.), у яких була зроблена спроба з’ясувати характер і призначення художньої літератури, наголосити на тій користі, що її може принести читання творів.
Найдавнішою працею, в якій висвітлювалися проблеми тогочасної науки про літературу, був трактат Георгія Херабоска «О образах», уміщений в «Ізборнику Святослава» (1073 р.). У згаданій праці Херабоска невідомий перекладач створив літературознавчу термінологію давньою українською мовою, що було викликано нагальними потребами тогочасного культурного життя, розвитком художньої літератури та мистецтва.
Знайомство наших предків з працею Херабоска дає змогу висловити припущення, що були й інші теоретичні дослідження, знані в добу Київської Русі. Частково це підтверджується у «Слові о полку Ігоревім» (між 1185— 1187 рр.), де невідомий автор заявляє про дві художні манери, які він може застосувати у творчій праці: «по сьогоденних бувальщинах» та «по намислу Бояновім». Ці й попередні роздуми є першим досвідом української естетичної думки, що свої корені має в національному ґрунті. Згадка про Бояна — важливе свідчення існування в літературі Київської Русі певної традиції, що губилася в темряві століть. М. Наєнко слушно відзначає: "Маємо справу з тими ж уявленнями про два типи художнього мислення, які існували ще у античності і базувались або на формах самого життя, або на символах (ідеях) його".
2.Структура літературно-художнього твору.
Літературно-художній твір - розповідь про певну життєву подію (вигадану чи ні), що ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на естетичне враження й містить у собі його передумови. Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну розчленованість його органічно-цілісної образної організації на окремі смислозначущі елементи та їх внутрішній взаємозв 'язок, що посилює та підкреслює смислову суть і естетичну виразність художнього твору. Окремі елементи, на які розпадається твір, при найбільш загальному його смисловому поділі співвідносять з двома тісно взаємозумовленими сторонами, що визначають структуру будь-якого явища, а саме категоріями змісту та форми. Зміст звичайно визначають як внутрішню суть певного явища, його «ідею», форму — як спосіб її існування та зовнішнього вияву (вираження). У спрощеному вигляді протиставленість змісту і форми літературно-художнього твору уявляють через віднесення до змісту твору того, про що в ньому говориться, а до форми — того, як говориться. При цьому слід мати на увазі, що саме протиставлення різних елементів художнього твору за ознакою їхньої змістової чи формальної належності умовне. По-перше, тому, що, як зауважує О. Бушмін, «зміст та форма не існують відокремлено. Вони завжди разом, у нероздільній єдності, як дві взаємопроникнуті сторони єдності, два аспекти єдиного цілого. Межа між ними — поняття не просторове, а логічне. Відношення змісту та форми — це не відношення цілого і частин... зовнішнього і внутрішнього, кількості та якості; це відношення протилежностей, які переходять одна в іншу». По-друге, поділ елементів твору на змістові та формальні є умовним тому, що самі ці поняття мають властивість переходити одне в інше і, отже, їх протиставленість не є сталою, фактично даною величиною. Це положення філософськи обгрунтував Г. Гегель, який писав, що «зміст є не що інше, як перехід форми у зміст і форма є не що інше, як перехід змісту у форму». О. Потебня пояснював це положення такою схемою: «Форма і зміст - поняття відносні, - писав він. - В, яке було змістом щодо своєї форми А, може бути формою щодо нового змісту, яке ми назвемо С». Таким чином, виділення форми зі змісту або змісту із форми — умовна логічна операція, до якої ми вдаємося, аналізуючи твір. Протиставлення їх за принципом: «що сказано» (зміст) і «як сказано» (форма) — також великою мірою припущення, яке дозволяє наочно уявити структуру літературного твору. Найбільш поширений у літературознавчій практиці спосіб розглядання зв'язку форми та змісту — це, як вже було сказано, уявлення змісту твору як його ідейно-узагальненої духовної суті, а форми — як системи засобів її художнього вираження. Специфіку мистецтвознавського поняття форми Г. Поспелов пояснював так: «...для мистецтвознавства як історичної науки важливо розрізняти два значення терміна „форма", причому в обох своїх значеннях поняття форми по-різному співвідноситься з поняттям змісту. В першому, філософському значенні форма — це сам зміст у його історичному становленні. В другому, естетичному значенні форма — це система засобів вираження, створювана особливостями певного, історично розвинутого змісту». Під формою літературно-художнього твору здавна розуміли його мовленнєвий склад, тобто ритміко-звукову, словесну та синтаксичну організацію. Проте, як це ґрунтовно доводять пізніші теоретичні дослідження, форма літературно-художнього твору має більш складну будову. Оскільки зміст, тобто ідейно-узагальнена духовна суть літературно-художнього твору, виражається у формі зображення, по-перше, одиничних предметів (чуттєвий образ), у свою чергу і, по-друге, відтворюваних засобами мови, мовного зображення («словесний», «звуковий», «ритмічний» образи) і, по-третє, розміщених у певному смисловому порядку стосовно одне до іншого, остільки найдоцільніше розглядати форму художнього твору як таку цілісну систему засобів змістового вираження, яка утворює єдність трьох її сторін або, за сучасною науковою термінологією, рівнів. Мовний рівень форми літературно-художнього твору - зовнішня форма, рівень предметної зображувальності — внутрішня форма, упорядкованість зв'язків між рівнями зовнішньої і внутрішньої форми та їх окремими елементами — композиція, узагальнена ідейна суть твору — зміст.