- •1. Мовознавство як наука. Предмет,розділи.Місце мов-ва в системі наук
- •2. Методи:описовий, порівняльно-історичний, зіставний, структурний.
- •3. Мовознавство давньої Індії, Китаю, античне мовознавство. Мовознавство середніх віків та епохи Відродження.
- •Давньокитайське мовознавство
- •Мовознавство в Давній Греції та Римі
- •Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження
- •4. Порівняльно-історичне мовознавство. Мовознавство XIX - поч. XX століття.
- •Мовознавство XIX - поч. XX століття.
- •5. Проблеми мовознавства XX століття. Актуальні напрями лінгвістики.
- •6. Природа і сутність мови. Мова і суспільство. Функції мови. Загальнонародна мова та її диференціація. Природа і сутність мови.
- •7. Структура мови. Основні та проміжні рівні, їх одиниці. Синхронія та діахронія.
- •8. Мова як знакова система. Специфіка мовного знака. Місце мови серед інших знакових систем
- •9. Мова і мислення, їх взаємозв’язок. Типи мислення. Мова і мовлення. Невербальне мислення. Мова і мислення.
- •Мова і мовлення.
- •10. Гіпотези походження мови (донаукові та наукові). Первісні центри виникнення мови.
- •12. Мовні контакти. Субстрат, суперстрат і адстрат
- •13. Основні процеси історичного розвитку мов. Специфіка і розвиток різних рівнів мовної структури.
- •14. Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.
- •15. Розвитокі функціонування мов у капіталістичному суспільстві. Поняття національної та літературної мов. Територіальні та соціальні діалекти.
- •16. Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістичному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у майбутньому.
- •17. Типи класифікації мов світу (типологічна, генеалогічна, ареальна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична).
- •18. Мови світу, їх порівняльне вивчення. Генеалогічна класифікація мов.
- •19. Поняття типологічної класифікації мов.
- •20.Флективні мови синтетичної та аналітичної будови. Мови народів і народностей України.
- •21. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.
- •22. Основні етапи розвитку фонографічного письма.
- •23. Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.
- •24. Фонетика. Поняття про звуки мови. Аспекти вивчення звуків. Акустичні властивості звука.
- •25. Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.
- •26. Класифікація голосних.
- •27. Класифікація приголосних
- •28. Фонетичне членування мовного потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.
- •29. Інтонація та її складові. Наголос і його види. Явище енклізи і проклізи.
- •30. Взаємодія звуків у потоці мовлення. Типи звукових змін. Позиційні зміни звуків.
- •31. .Комбінаторні зміни звуків.
- •32. Живі та історичні фонетичні зміни. Звукові закони.
- •33. Поняття про орфоепію. Фонетична та фонематична транскрипція.
- •34. Фонологія. Учення про фонему. Відмінності між фонемою і звуком. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •35. Вчення про позиції фонем. Варіанти і варіації фонем. Опозиції фонем (привативна, градуальна, еквіполентна, корелятивна).
- •36. Поняття фонологічної системи. Фонологічні школи.
- •37. Лексикологія, її розділи та предмет вивчення.
- •38. Слово як одиниця мови. Основні функції слова. Лексема. Словоформа.
- •39. Лексичне значення слова. Слово, поняття, концепт. Полісемія та омонімія.
- •40. Лексико-семантичні категорії: синонімія, антонімія, гіперо-гіпонімія, конверсиви.
- •41. Лексико-семантична система мови. Словниковий склад мови (характеристика різних груп слів).
- •42. Поняття про етимологію. Принципи наукової етимології. «Народна етимологія». Деетимологізація.
- •43. Історичні зміни словникового складу. Архаїзми, історизми, неологізми. Історична лексикологія.
- •44. Запозичена лексика. Різні шляхи і види лексичних запозичень.
- •45. Фразеологія. Види фразеологізмів.
- •46. Лексикографія. Основні типи словників.
- •47. Граматика, її розділи та предмет вивчення. Основні одиниці граматичної будови мови.
- •48. Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними.
- •49. Морфема. Види морфем.
- •50. Морфологічна будова слова. Зміни у морфологічній будові слова. Основні способи словотворення.
- •51. Граматична форма слова. Способи вираження граматичних значень: афіксація, фузія, аглютинація.
- •52. Способи вираження граматичних значень: чергування, редуплікація, складення, наголос, суплетивізм
- •54. Поняття граматичної категорії. Класифікація граматичних категорій. 55.Граматичні категорії та лексико-семантичні розряди.
- •56. Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи класифікації частин мови.
- •58. Характеристика основних частин мови. 57.Частини мови в різних мовах.
- •59. Поняття про словосполучення. Класифікація словосполучень.
- •60. Синтаксичні зв'язки слів у словосполученні та реченні.
- •61. Речення як основна комунікативна одиниця. Ознаки речення. Речення і судження.
- •62. Члени речення і частини мови..Актуальне членування речення.
Давньокитайське мовознавство
У II ст. до н. є. було укладено перший ієрогліфічний словник. Першим класиком китайського мовознавства вважають Сю Шеня (І ст. н. є.). Він здійснив класифікацію ієрогліфів і виділив їх складові частини. Граматиці в китайській лінгвістиці приділяли незначну увагу.
Досліджували китайські мовознавці й питання діалектології та етимології. Китайська лінгвістична традиція справила істотний вплив на японське мовознавство.
Мовознавство в Давній Греції та Римі
Розрізняють два періоди: філософський і александрійський Філософський період. У цей період
Платонові ж належить і перша спроба виділення частин мови: він розрізняє ім'я і дієслово.
Школою стоїків - стоїки уточнили й розширили класифікацію частин мови (встановили п'ять частин мови:дієслово, сполучник, член, власні імена й загальні назви)
Александрійський період.
Найвідомішими мовознавцями александрійської
школи є Арістарх Самофракійський, Діонісій Фракійський і Аполлоній Діскол.
Заслуговують уваги праця Внесок римських мовознавців у граматичну теорію полягає в тому, що вони вивели з частин мови член (артикль), ввели вигук, відкрили новий відмінок — аблятив і числівники поділили на кількісні та порядкові.
Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження
Протягом VI—XII ст. у Західній Європі зусилля
вчених були спрямовані переважно на засвоєння
латинської спадщини.
Лише з XIII ст., у передренесансний період, коли
європейські вчені ширше і глибше ознайомились із працями Арістотеля, граматика стає частиною філософії. На основі логічних ідей у XIII ст. виникає логіко-граматична школа «модистів». Основою її концепції було розмежування в мові трьох компонентів — речі, поняття, слова, яким відповідали три категорії модусів — модуси існування, модуси поняття і модуси позначення.
4. Порівняльно-історичне мовознавство. Мовознавство XIX - поч. XX століття.
Порівняльно-історичне мовознавство — один з основних напрямів лінгвістики, головною метою якого є вивчення споріднених мов з допомогою порівняльно-історичного методу.
Основоположники пор-істор мов-ва є: Франц Бонн - уперше розробив заг теорію пор-істор м-ва,увів термін індо-європ мови; Я.Грімм - написав першу пор-істор граматику герман.мов;
Мовознавство XIX - поч. XX століття.
Основні напрями в мов-ві 19 ст
1) Першим напрямом, який виник у надрах
порівняльно-історичного мовознавства, був натуралізм. Натуралізм — напрям, який поширював принципи і методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності
Основоположником натуралізму став німецький мовознавець Август Шлейхер (поняття законів розвтку мови вперше ввів у мов-ві,створ теорію родовідного дерева)
2) Під впливом ідей Гумбольдта й у зв'язку з інтенсивним розвитком психології в середині XIX ст. виник психологічний напрям у мовознавстві.
Психологічний напрям — сукупність течій, шкіл, концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини чи народу.
видатним представником психологічного напряму в слов'янському мовознавстві є Олександр Опанасович Потебня.
3) Молодограматизм — напрям у порівняльно-історичному мовознавстві, мета якого — дослідження живих мов, які нібито розвиваються за суворими, що не знають винятків, законами.
Представником молодограматизму був основоположник Московської лінгвістичної школи Пилип Федорович Фортунатов.