- •1.1.1. Предмет курсу: природа та визначення міжнародної економічної діяльності
- •Закон україни Про митну справу в Україні
- •1.1.2. Відкрита економіка
- •1.1.3. Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності
- •Структура платіжного балансу
- •1.1.4. Світове господарство та міжнародний ринок
- •1.2.1. Класифікація форм міжнародної економічної діяльності
- •1.3.1. Критерії класифікації суб’єктів міжнародної економічної діяльності
- •1.3.2. Мікроекономічний рівень
- •1.3.3. Макроекономічний рівень
- •2.1.1.Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності
- •Класифікація міжнародної торгівлі товарами
- •2.1.2. Україна та міжнародні інститути регулювання торгівлі
- •2.1.3. Факторні передумови міжнародної торгівлі України
- •2.1.4. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародній торгівлі
- •2.2.1. Міжнародна купівля-продаж товарів
- •2.2.2. Експортна діяльність в макро- та мікроекономічному вимірах
- •2.2.3. Імпортна політика: загальні цілі та актуальні проблеми України
- •2.2.4. Реекспорт та реімпорт
- •2.2.5. Прямі та опосередковані експортно-імпортні операції
- •2.3.1. Поняття та форми товарообмінних операцій
- •2.3.2. Бартерні операції (бартерні угоди, бартер)
- •2.3.3. Торговельні компенсаційні операції
- •2.3.4. Промислові компенсаційні операції
- •2.6.1. Поняття міжнародної торгівлі послугами
- •2.6.2. Види міжнародних послуг та їх класифікація
- •2.6.3. Міжнародний ринок послуг
- •2.6.4. Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України
- •2.6.5. Науково-технічний прогрес як структуроутворюючий чинник розвитку сфери міжнародних послуг
- •2.6.6. Інформаційні та електронні послуги як динамізуючий чинник міжнародної економічної діяльності
- •2.6.7. Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності
- •2.7.1. Поняття торговельно- посередницької діяльності
- •2.7.2. Юридичне забезпечення торговельного посередництва
- •2.7.3. Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва
- •2.8.1. Поняття міжнародних технологічних послуг
- •2.8.2. Інжиніринг
- •2.8.3. Консалтинг
- •2.8.4. Франчайзинг
- •2.8.5. Реклама в міжнародній економічній діяльності
- •2.10.1. Сучасні тенденції розвитку транспорту в контексті світової динаміки
- •2.10.2. Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій
- •2.10.3. Геостратегічні перспективи транспортного забезпечення міжнародного співробітництва України
- •2.10.4. Морський та річковий транспорт: світові тенденції та українські реалії
- •2.10.5. Залізничний транспорт: сучасні тенденції та роль у міжнародній економічній діяльності
- •2.10.6. Міжнародні автоперевезення
- •2.10.7. Авіатранспортні сполучення: стан та перспективи розвитку
- •2.10.8. Трубопровідний транспорт України
- •2.10.9. Роль транспорту для міжнародної комерційної діяльності
- •2.11.1. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •2.11.2. Класифікація різновидів міжнародного туризму
- •2.11.3. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх цілей та діяльності
- •Туризм стає новим джерелом зростання національної економіки Китаю
- •2.11.4. Інститути та інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •2.11.5. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та завдання
- •З Додатка № 1 до Програми розвитку туризму в Україні до 2005 р.
- •3.1.1. Концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки
- •3.1.2. Моделі відкритої економічної політики
- •3.1.9. Антидемпінг як фактор у конкурентній боротьбі
- •3.2.1. Міжнародний рух технологій: предмет і сучасні тенденції
- •Постіндустріальні тенденції світової економіки як фактор міжнародного співробітництва
- •Закон України «Про стандартизацію»
- •3.2.4. Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки
- •Науковий парк Кембриджського університету
- •Науково-промисловий парк Шеньчженя — перший китайський технополіс
- •Із закону україни «Про наукову і науково-технічну діяльність»
- •Політика єс у сфері стандартизації: методологічне значення для України
- •4.2.5. Економічна інтеграція
- •4.2.8. Прикордонне співробітництво в Україні
- •4.4.1. Завдання та умови європейської інтеграції України
- •Інтеграція на європейському континенті
- •Європейський Союз
- •Eкономічне партнерство між Україною та єс: основні засади, що їх установлює упс
- •4.4.3. Правові засади співробітництва України з єс
- •Угода про партнерство і співробітництво між Україною та єс
- •4.4.4. Україна в системі єврорегіонів
- •4.5.1. Чорноморське економічне співробітництво: сутність проекту
- •4.5.3. Чес у вимірах глобальних стратегій
- •4.5.4. Особливості та завдання участі України в чес
- •5.1.1. Сировинні ресурси в національному та світовому господарстві
- •5.1.2. Природні ресурси в системі міжнародних ринків
- •5.1.3. Види ресурсів
- •Необмежені й обмежені ресурси
- •5.1.4. Україна у світовій торгівлі сировиною
- •Загальна характеристика задоволення потреб України власними ресурсами, %
- •5.2.1. Паливний баланс у системі відкритої економіки України
- •Обсяги власного видобутку і потреба в споживанні нафти і газу
4.2.5. Економічна інтеграція
Економічна інтеграція є процесом об’єднання та взаємного структурного наближення національних економік, який приводить до появи спільного ринкового простору, створення інтернаціональних форм господарювання, збільшення взаємозалежності виробничих комплексів, все більш широкого узгодження економічної політики та спільного регулювання на основі міждержавних угод і за мікроекономічної підприємницької взаємодії.
Розвиток інтеграційних процесів у другій половині ХХ ст. можна вважати закономірним результатом розширення обсягів виробництва та торгівлі у світі. Причому зростання виробничого потенціалу, яке, зрозуміло, веде до розширення товарної маси, є об’єктивною передумовою збільшення обсягів торгівлі, тоді як міжнародна торгівля дає змогу ще активніше розвивати спеціалізоване виробництво та диверсифікувати його. Логіка поступального розвитку як виробництва, так і міжнародної торгівлі породжує більш сприятливі умови для міжкраїнового руху капіталів, робочої сили і технологій. А все це, разом узяте, — поглиблення спеціалізації при збільшенні обсягів виробництва, активізація торгівлі та факторного руху — і є практичним виявом міжнародної економічної інтеграції.
Отже, інтеграція — явище об’єктивне, всесвітнього масштабу та існує в комплексі конкретних форм співробітництва. Таке поставлення питання вимагає чіткого визначення цілей і передумов інтеграції. Ними є:
економія на масштабах, яка є закономірним наслідком спеціалізації виробництва та, як результат, збільшення його обсягів, підвищення ефективності та зменшення витрат на одиницю продукції;
розширення фізичних обсягів ринків, можливостей збуту товарів, а відтак — потенціалу виробничої діяльності підприємницьких структур;
більш вільний рух товарів та факторів виробництва, що дає змогу знижувати непродуктивні трансакційні витрати, які зумовлюються виходом економічної діяльності за межі національних територій;
створення для країн та суб’єктів підприємницької діяльності додаткових конкурентних переваг у регіональному та світовому масштабах, особливо зважаючи на загострення змагань щодо темпів економічного розвитку, за сфери економічного та політичного впливу між окремими країнами, міждержавними утвореннями;
створення сприятливих умов соціально-політичного розвитку, забезпечення національних інтересів, взагалі гарантування для країн кращої безпеки в геостратегічному контексті;
сприяння структурній перебудові економіки, що є особливо значущим для країн з економікою трансформаційного типу;
підвищення рівня добробуту населення за рахунок приєднання до більш ефективного ринкового простору, макрогосподарських структур, оптимізації умов підприємницької діяльності.
Як ці формули потенційних переваг модифікуються в практичних реаліях, проблемах та завданнях розвитку української економіки?
Економія на масштабах. Колапс східного блоку — так званої Ради економічної взаємодопомоги (крім Радянського Союзу до неї входили Польща, Східна Німеччина, Угорщина, Чехословаччина, Болгарія, Румунія, Куба, Монголія та В’єтнам), а ще більшою мірою — самого СРСР спричинив автаркізацію економіки України. Колишня базова спеціалізація України на виробництві металургійної, хімічної, а також ряду інших видів продукції здебільшого виробничого призначення, яка постачалася на заводи та фабрики зазначеної групи країн, виявилася малоактуальною.
Для того щоб запобігти втраті основних експортних позицій взагалі, що неминуче призвело б і до втрати можливості імпортувати товари, а також до вимушеного переходу на малоефективне самозабезпечення, довелося відшукувати нові ринки збуту. Зокрема великого значення набули поставки металургійної продукції до країн Південно-Східної Азії, взагалі Азіатсько-Тихоокеанського басейну. Проте завдання розвитку міжнародної економічної діяльності України не зводяться до механічного розширення збуту. Низькотехнологічний експорт має скоріше тактичне, аніж стратегічне призначення, засобом виживання, а не ефективним засобом прогресу.
Посилилися негативні тенденції примітивізації українського експорту, зниження продуктивності праці. Такі практичні прояви безперспективної екстенсивної моделі спеціалізації диктують необхідність переходу до моделі інтенсивної. Остання має засновуватися на використанні співвідносних переваг, а також моделей пріоритетного розвитку високотехнологічного експорту.
Розширення ринків в інтересах збільшення збуту є нагальною метою подібної політики для України. Її реалізація ускладнюється невизначеністю статусу України стосовно провідних інтеграційних угруповань та окремих країн, однак вона потенційно відкриває значні резерви зростання експортоорієнтованого виробництва.
На розв’язання завдання розширення ринків збуту спрямована політика усунення обмежень міжнародної торгівлі через забезпечення відповідного інтеграційного статусу країни. Наприклад, важливим засобом розширення експорту до країн ЄС та досягнення декларованої урядом цілі доведення обсягів експорту до 45—50 % ВВП є отримання Україною статусу асоційованого члена Євросоюзу. Цього можна досягти за 5—8 років за умови реального проведення економічних реформ у країні.
Лібералізація руху товарів та факторів виробництва в рамках інтеграційних утворень є одним з ключових інструментів та цілей міжнародної економічної політики. До подібних взаємних заходів вдаються країни, які намагаються створити для своїх виробників порівняно кращі конкурентні умови, ніж ті, що їх мають суб’єкти господарської діяльності решти країн.
Режим найбільшого сприяння (інша назва — режим нації найбільшого сприяння) — це міжнародно-правовий режим, а також принцип регулювання економічних і головним чином торговельних відносин, за якого кожна зі сторін (держав або інтеграційних угруповань) зобов’язується надавати іншим сторонам ті самі статус, права та пільги в тій або іншій галузі відносин, які вона вже надала або надасть у майбутньому будь-якій третій стороні. Головним об’єктом РНС є практика надання митних пільг; він поширюється на податкові переваги внутрішнього регулювання обробки та торговельного обігу товарів, що імпортуються, а також на застосування деяких інших інструментів макроекономічного регулювання.
Винятком із РНС є випадки, коли зазначені мито, податки, збори та пільги щодо них установлюються в рамках спеціального режиму.
Але в економічній практиці часто трапляється так, що конкретні характеристики певних процесів не є лінійними. Що мається на увазі? Наприклад, під час проведення економічної політики трапляється так, що конкретні інтеграційні заходи можуть захищати країни від надмірної відкритості їхніх економічних систем або спричинити небажані обмеження міжнародного співробітництва.
Як приклад першої ситуації можна навести розв’язання технічними засобами міжнародноправових проблем торговельної політики у вигляді таких організаційних утворень, як зони преференційної торгівлі. Звичайно, такий інструмент міжнародного економічного регулювання з боку урядів, які створюють відповідні торговельноорганізаційні структури, далеко не завжди використовується саме з такою метою, але можливі ситуації, за яких укладення угод про преференційну торгівлю дає підстави країнам, що беруть у них участь, надавати взаємні пільги та обминати обмеження режиму найбільшого сприяння (РНС). У такий спосіб країни певної обмеженої групи користуються правом не відкривати свої ринки для товарів більш конкурентоспроможних виробників третіх країн. В інших випадках мали б місце вихід за рамки РНС та порушення правил ГАТТ/СОТ, це, у свою чергу, могло б призвести до відповідних санкцій та небажаних дій з боку як урядів інших країн, так і спеціалізованих міжнародних організацій.
4.2.7. Регіональна інтеграція як фактор нових реалій міжнародної економічної діяльності України
Вивчення як загальних глобальних тенденцій міжнародної економічної діяльності, так і типових моделей еволюції механізмів відкритої економіки окремих країн не може дати повної об’єктивної картини реалій сучасної міжнародної економічної діяльності. Для багатьох країн світу конкретні умови міжнародного співробітництва визначаються особливостями регіоналізації, щоправда, інколи — зворотними явищами дезінтеграції, ентропії соціальних систем. Більше того, ці останні явища іноді можуть взагалі змінювати уявлення про те, що в економічній діяльності окремих країн підпадає під класифікацію «міжнародної», а що — ні. Це трапляється, наприклад, тоді, коли принципово змінюється характер економічних контактів між суб’єктами комерційної діяльності, які належали до різних економік.
Характеризуючи міру сучасних інтеграційних процесів, слід відзначити, що відносини між країнами, які підлягали регулюванню відповідними міжнародними договорами між ними, іншими джерелами міжнародного права, перетворюються на «внутрішні», тобто такі, які здійснюються в межах міжкраїнового союзу того або іншого ступеня інтегрованості. І навпаки: сталі виробничо-торговельні контакти, які існували в однонаціональних партнерів, набувають ознак міжнародності, як це трапилося, наприклад, у колишніх радянських та югославських республіках — нових незалежних державах.
До такої групи держав, власне, і належить Україна, а проблеми, пов’язані з регіональними інтеграційними процесами, стають для неї особливо гострими. Тому оцінка тенденцій регіоналізації, які можуть радикально вплинути на умови міжнародної економічної діяльності країни, є важливим завданням.
Наприклад, цілком конкретні практичні ускладнення для неї, а особливо для українських виробників-експортерів виникають у зв’язку із недалекою втратою відносно сприятливого торговельного статусу, зокрема режиму вільної торгівлі з країнами, які незабаром інтегруються до ЄС: адже з Євросоюзом такого режиму Україна не має, і не дивно, що вимогою до кандидатів на вступ до нього є скасування таких торговельних режимів, які несумісні з існуючими в цьому блоці.
Важливою умовою формування ефективної системи міжнародної економічної діяльності України є визначення регіональних пріоритетів співробітництва з іншими країнами. При цьому очевидно, що особливий інтерес мають становити ті інтеграційні процеси, які локалізуються в географічній близькості від її кордонів.
Отже, інший аспект проблеми — це вибір своєрідних центрів гравітації — тих інтеграційних систем, на які слід орієнтуватися, формуючи власну геоекономічну модель. Для перспектив вітчизняної міжнародної економічної діяльності актуальним є питання: яка з двох таких, географічно найближчих систем є більш привабливою — ЄС чи СНД. Втім, ця проблема в практичному її ракурсі буде розглядатися нами пізніше.
Певні міжнародні інтеграційні процеси виявилися, з одного боку, недосяжними для України, а з іншого — навіть такими, що реально ускладнюють її становище. Для ілюстрації сказаного наведемо приклади, які позначилися на інтересах власне України. Формування єдиного європейського ринку супроводжувалось ускладненнями для українських виробників з погляду можливостей потрапити на ринки деяких західноєвропейських країн, що раніше мали нижчі митні ставки та нетарифні бар’єри, ніж ті, якими вони стали в Європі після єдиного ринкового простору. Утворення митного союзу між Росією та Білоруссю також призвело до погіршення умов торгівлі з останньою через те, що вона перейшла на російський, більш закритий стосовно України, режим.
Резюмуючи сказане про участь України в регіональних міжнародних економічних процесах, повноправним учасником яких вона є або прагне стати, можна відзначити, що, на жаль, нашій державі взагалі поки що не вдалося забезпечити собі повноцінну за глибиною спеціалізації й інтегративних контактів, а також за обсягами торговельних відносин участь в міжнародній інтеграції.