- •Блок питань № 1
- •1.1. Формування Давньоруської державності.
- •1.2. Зміст поняття "музей" (мусейон, мусеум) в епоху стародавньої Греції і Риму. Порівняльний аналіз.
- •1.3. Особливості сучасної глобалізації.
- •Блок питань № 2
- •2.1. Форми і методи роботи з музейною аудиторією.
- •2.2. Галицько-Волинське князівство.
- •2.З. Культурна самобутність: визначення поняття. Міжнародні документи, спрямовані на захист культурної самобутності.
- •Блок питань № 3
- •3.1. Історія становлення музейної справи Азійських країн та її відмінність від музейної справи Європи. Порівняльний аналіз.
- •3.2. Культурно-освітній потенціал сучасних музеїв.
- •3.3. Поняття культурної толерантності. Міжнародні документи, що забезпечують правову основу культурної толерантності.
- •Блок питань № 4
- •4.2. Лерші музеї Австралії і Океанії. Особливості створення.
- •4.3. Класифікація актуальних проблем культурології та їх характерні особливості.
- •Блок питань № 5
- •5.1. Сучасні тенденції розвитку музейної педагогіки.
- •5.2. Ювелірне мистецтво Київської Русі.
- •5.3. Інкультурація та її основні проблеми.
- •Блок питань № 6
- •6.1. Історія становлення музейної справи Америки. Вид діяльності наукових товариств до приватних колекцій XIX ст.
- •6.2. Вузлові проблеми розвитку української сучасної культури.
- •6.3. Регіоналізація історії світової культури та її проблеми.
- •Блок питань № 7
- •7.1. Литовська експансія на Україну.
- •7.2. Діяльність та напрями охорони культурної спадщини науковими товариствами в Україні у XIX ст.
- •7.3. Проблеми хронологізації історії світової культури.
- •Блок питань № 8
- •8.1. Музей як культурно-освітній центр.
- •8.2. Виникнення козацтва на Україні.
- •8.3. Теорія мультикультурності. Основні положення.
- •Блок питань № 9
- •9.1. Основні етапи процесу комплектування музейних фондів.
- •9.2. 0Сновні етапи розвитку монументальної скульптури в Україні.
- •9.3. Проблеми морального прогресу. Основні позиції науковців щодо цього поняття. Блок питань № 10
- •10.1. Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства
- •10.2.Фонд науково-допоміжних матеріалів. Визначення поняття.
- •10.3. Роль торгівлі у розвитку культури та позиції культурологів щодо цієї проблеми. Блок питань №11
- •11.1. Проблеми збереження пам"яток археології в Україні.
- •11.2. Характерні риси українського фольклору.
- •11.3. Поняття інкультурації та акультурації, їх особливості.
- •Блок питань № 12
- •12.1. Вимоги до температурно-вологісного режиму у фондосховищах.
- •12.2. Провідні напрями наукового пам'яткознавства.
- •12.З. Національна психологія та ментальність: спільне та відмінне.
- •Блок питань № 13
- •13.1. Язичницькі риси в християнстві.
- •13.2. Зміст питання „археологічна трасологія".
- •13.3. Етапи розвитку давнього світогляду (за археологічними матеріалами).
- •Блок питань № 14
- •14.1. Пам'ятки давньоруської монументальної скульптури. Визначальні риси.
- •14.2. Етногенез слов'ян.
- •14.3. Визначення етимології поняття „культура".
- •Блок питань № 15
- •15.1. Напрями комплектування музейних фондів, їх характеристика.
- •Блок питань № 16
- •16.3. Визначення поняття „пасіонарність". Порівняння пасіонаріїв із актуалістами і футуристами (за л.Гумільовим).
- •Блок питань № 17
- •17.1. Класифікація та атрибуція музейних предметів.
- •17.2.Специфіка розвитку української культури XVI - XVII ст.
- •17.3. Основні положення роботи л.Гумільова „Етногенез і біографія Землі". Блок питань № 18
- •18.1. Процеси, що становлять загрозу для збереження нерухомих пам'яток.
- •Процеси, що становлять загрозу для збереження нерухомих памяток
- •18.2. Властивості музейних предметів.
- •5. Властивості муз предметів
- •18.3. Особливості розвитку європейської культури XIX ст.
- •Блок питань № 19
- •19.1. Етнографічне районування України.
- •Або як виклав це голішевський
- •6. Етнографічне районування України
- •19.2. Основні напрями фондової діяльності музеїв.
- •4. Основні напрямки фондової роботи:
- •19.3.Бароко як явище західноєвропейської культури хvіі - поч.Хvііі ст.
- •Блок питань № 20
- •20.1. Предмет музейного значення та музейний предмет як категорії музейного джерелознавства.
- •20.2. 3Ародження і форми первісного образотворчого мистецтва.
- •20.3. Проблема регіоналізації північно-американської культури.
ПИТАННЯ ДО ДЕРЖАВНОГО ІСПИТУ „Спеціалізація"
Історик – музеєзнавець, експерт з культурних цінностей"
Освітньо-кваліфікаційного рівня: „Спеціаліст"
Спеціальності 7.02010301
"Музейна справа та охорона пам'яток історії та культури"
Блок питань № 1
1.1. Формування Давньоруської державності.
У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання, або охоплювалась ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. Втой же час процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла I Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в Х ст. Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян.
Слов'янські племена, в яких відбувалось майнове розшарування, виділилась керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б всі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій у 882 році, злиття Новгородського і Київського князівств в єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом всіх східнослов'янських племен в єдину державу — могутню Давньоруську державу.
Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан (слов'янські літописці називають їх варягами). У VII—IX ст. вони почали широкі завойовницькі походи в Європу. Зокрема, у VIII ст. нормани з'явилися у верхів'ях Волги, підкорили фінські племена мерю, мурому, мещеру і встановили своє панування над Волзьким шляхом. У Західній Європі вони грабують, руйнують Німеччину, Францію, Англію, Італію та ін. Нормани відіграли певну роль в формуванні і становленні давньоруської держави.
Схожий на ці західноєвропейські події є процес становлення держави в землі словенів. Літопис оповідає, що варяги у 859 році прийшли із-за моря, брали данину з «чуді, із словен і з мері, і з весі, кривичів». У 862 році ці племена вигнали варягів «в морс», але не змогли організувати свою владу і закликали інших варягів, щоб її організувати. Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем, об'єднавши під своєю владою північні слов'янські племена словенів, кривичів та фінські — мері, весь, мурому. Літописи повідомляють, що перед своєю смертю Рюрик передав правління своєму родичу Олегу і доручив йому малолітнього сина Ігоря. Поряд з цим є відомості, що Ігор був сином Олега.[23]
У 882 році Олег з великим військом рушив на південь, завоював Смоленськ, Любеч та інші землі, нарешті, підступно вбивши Аскольда та Діра, захопив Київ. Однак, виявивши ряд суперечностей в літописі, проаналізувавши всі події, ряд вчених, зокрема академік Петро Толочко, приходять до висновку, що в Києві у 882 році стався спрямований проти князя християнина Аскольда державний переворот, в якому брали участь вірогідно язичники — бояри із великокнязівського оточення. В результаті до влади прийшла нова династія — Рюриковичів. Ні про яке норманське завоювання і створення руської держави, таким чином, не можна говорити. Олег із своєю дружиною стали на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській державі, яка на той час пройшла уже довгий шлях розвитку. Не випадково варяги не змінюють і її назви.[24]
Варяги приходили на Русь не лише як дружинники своїх конунгів (вождів, князів), але також як купці, поєднуючи військову службу з торгівлею. Вони були нечисельними вкрапленнями у величезний слов'янський світ, що мав досить високу культуру. Тому процес їх асиміляції слов'янами здійснився дуже швидко, і варяги не зіграли, та й не могли зіграти вирішальної ролі у формуванні і розвиткові великої середньовічної слов'янської держави — Київської Русі.
Київських князів з династії Рюриковичів (кінець IX — початок XII ст.) можна розділити за характером їх діяльності на дві групи. Переважаючими характерними рисами керівництва першої групи, куди входили князі Олег, Ігор, Святослав, були війни, походи, спрямовані на підкорення і приєднання всіх слов'янських і багатьох сусідніх племен, утвердження, розширення держави («собирания земель»). Правління другої групи, куди входили Володимир, Ярослав, Володимир Мономах та ін. (Копил)