- •Методологічні проблеми визначення поняття культури.
- •Поняття національної культури.
- •Джерела формування української культури.
- •Поняття міфу та специфічні риси слов'янської міфології.
- •Київська Русь як соціокультурна система.
- •Запровадження християнства в Київській Русі та його значення для української культури.
- •Візантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі.
- •Архітектура Київської Русі.
- •Перекладна та оригінальна література Київської Русі.
- •Галицько-Волинська земля як політичний і культурний правонаступник Києва.
- •Розвиток гуманістичних ідей в українській культурі XV - XVI ст.
- •Магдебурзьке право та зародки громадянського суспільства в Україні.
- •Архітектура і живопис України XVI ст.
- •Запорізька Січ та її внесок у творення української нації та розвиток вітчизняної культури (Петро Конашевич Сагайдачний).
- •Поняття та специфічні риси Відродження в Україні.
- •Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
- •Братський рух в Україні.
- •Розвиток полемічної літератури в Україні
- •Києво-Могилянська академія як центр освіти і науки в Україні.
- •Загальна характеристика культури українського бароко.
- •Значення творчості г.С. Сковороди для розвитку української культури.
- •Вияви класицизму в Україні.
- •Творчість і.Котляревського.
- •Періодизація та загальна характеристика української культури XIX ст.
- •Дворянський період української культури XIX ст.
- •Народницький період української культури XIX ст.
- •Модерний період розвитку української культури XIX ст.
- •Романтизм та його розвиток в Україні: загальна характеристика.
- •Життя і творчість т.Г.Шевченка.
- •Розвиток науки та освіти в Україні XIX ст.
- •Харківський університет та його внесок у розвиток української філософії та науки.
- •Київський Університет св. Володимира та його внесок у розвиток науки та освіти в Україні.
- •Архітектура України хіх ст.
- •Просвітництво в Україні першої половини XIX ст.
- •Роль Кирило-Мефодіївського братства в духовному відродженні Наддніпрянської України.
- •Культурні товариства «Громада», «Просвіта».
- •Розвиток музичного й театрального мистецтва в Україні XIX ст.
- •Українська література XIX ст.
- •Загальна характеристика української культури XX ст.
- •Стиль «модерн» у розвитку українського мистецтва
- •Культурно-історична і політична сутність феномену "українізації".
- •Феномен «Розстріляного Відродження».
- •Феномен «шістдесятників» в українській культурі XX ст.
Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку.
Найвагомішим виявився внесок у справу відродження української культурної самобутності Острозького культурно-освітнього осередку. До вченого гуртка, заснованого 1576 р. князем Костянтином Острозьким, входили люди різного походження — греки, поляки, білоруси. До осередку, крім ученого гуртка, належала колегія — перша спроба створення школи вищого типу в східних слов'ян, а також друкарня, де працював Іван Федоров.
Намагаючись зберегти культурну ідентичність, діячі осередку перекладали Священні тексти і публікували власні твори слов'янською мовою, відстоювали православний релігійний обряд, започаткували полемічну літературу.
На початку XVII ст. активніше пропагувалася філософсько-філологічна концепція; були написані поетичні твори з гуманістичним змістом, що прославляли земні подвиги людини, розроблена власна система віршування (Д.Наливайко, С.Пекалід). В колегії особлива увага приділялася мовам, насамперед старослов'янській і грецькій, а латинській, як мові середньовічної науки, — значно менше. Випускник колегії Мелетій Смотрицький створив першу граматику старослов'янської мови (1619 p.), яка стала зразком для всіх слов'ян. Внаслідок припинення фінансування осередку онукою К.Острозького Анною-Алоїзою Ходкевич, його діяльність 1636 р. занепадає.
Острозький осередок виховав Івана Вишенського, Петра Конашевича-Сагайдачного, Мелетія Смотрицького та ін. Традицію Острозького осередка гідно продовжив учений гурток Києво-Печерської Лаври.
Братський рух в Україні.
Наприкінці XVI — на початку XVII ст. освіта в Україні стає одним із найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.
Братства — це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. їм належали великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури.
Обґєднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність розвитку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI — початку XVII ст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас — керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону — учителі, вчені, письменники.
Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і роки XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом — князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники, зокрема Костянтин Корн, який заповідав львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці в той час була досить значна сума — близько 50 тис. золотих.
Організаційне оформлення Львівського Успенського братства в 1585 р. збіглося із заснуванням школи та викупом друкарні в Івана Федорова з метою забезпечення її навчальними підручниками. Львівська братська школа — це був перший в Україні утримуваний на громадські кошти всестановий навчальний заклад, у якому початкове навчання поєднувалося зі школою вищого типу. Успенське братство підняло свою школу на такий щабель, що в перший період свого існування вона зайняла провідне місце серед українських навчальних закладів. Навчальна програма передбачала викладання предметів класичного тривіуму і квадривіуму, значна увага надавалася вивченню словґянської граматики, грецької мови та латини. Знання останньої давало учням змогу знайомитися з досягненнями західноєвропейської науки та літератури. Організатори братської школи глибоко замислювалися над педагогічними проблемами і вирішували їх, на противагу єзуїтським школам, у демократичному, гуманістичному дусі.
Слідом за Львівською братською школою почали зґявлятися навчальні заклади і в інших містах західноукраїнських земель та Правобережжя. Міщани розуміли потребу ґрунтовної освіти, тим більше, що в XVI ст. з-поміж них були вже високоосвічені люди. Луцьке братство також створило школу вищого типу, що стала культурним осередком усієї Волині. За зразками Львівської та Луцької шкіл діяли братські школи в Галичі, Рогатині, Комарному, Перемишлі, Ярославі, Межибожі, Холмі.
Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615—1616 pp., була створена одночасно з організацією Київського Богоявленського братства; це говорить про те, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України — Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше — митрополита Иова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянській колегіум (1632), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVII ст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.