- •1. Формування національної системи захисту інформації в період відродження української національної державності (1917-1921 рр.).
- •2. Організація захисту інформації з обмеженим доступом в срср в 1920-1930 рр.
- •3. Радянська система захисту інформації в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.).
- •4. Розвиток радянської системи захисту інформації в повоєнний період 1945-1960 рр.
- •5. Система захисту інформації в срср в 1960-1990 рр.
- •6. Формування національної системи захисту інформації в 1991-2005 рр.
- •7. Стан та перспективи розвитку системи захисту інформації в Україні на сучасному етапі.
- •8. Поняття, види та джерела інформації.
- •9. Зміст, принципи, суб'єкти та учасники інформаційних відносин.
- •10. Поняття, напрями та види інформаційної діяльності.
- •11. Зміст права на інформацію та засоби його гарантування.
- •12. Процедури реалізації прав громадян на доступ до інформації.
- •13. Порядок оприлюднення рішень органів державної влади.
- •14. Порядок висвітлення в засобах масової інформації діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
- •15. Повноваження органів державної влади щодо задоволення власних інформаційних потреб.
- •16. Поняття та зміст державної статистичної діяльності
- •17. Структура та загальний правовий статус органів державної статистики.
- •18. Поняття та зміст видавничої справи, класифікація видань за законодавством україни.
- •19. Перелік суб'єктів видавничої справи та порядок їх державної реєстрації.
- •20. Правовий статус суб’єктів видавничої справи.
- •21. Система архівних установ та їх правовий статус
- •22. Порядок зберігання та користування архівними документами
- •23. Зміст та порядок ведення державного реєстру фізичних осіб - платників податків
- •24. Зміст та суб’єкти ведення державного реєстру виборців.
- •25. Поняття преси в Україні, зміст обмежень на діяльність преси
- •26. Процедура реєстрації друкованих засобів масової інформації в Україні
- •27. Правовий статус суб’єктів інформаційної діяльності преси в Україні
- •28. Правовий статус журналіста як суб’єкта інформаційної діяльності засобів масової інформації в Україні
- •29. Поняття, види та правовий статус телерадіоорганізацій
- •30. Повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення
- •31. Порядок ліцензування теле - та радіомовлення в Україні
- •32. Правові наслідки поширення телерадіоорганізацією неправдивої інформації
- •33. Види реклами та вимоги до окремих видів реклами в Україні
- •34. Поняття і порядок використання електронного документа в Україні.
- •35. Поняття та засоби електронного цифрового підпису.
- •36. Суб'єкти електронного документообігу, їх правовий статус.
- •37. Поняття міжнародних інформаційних відносин, принципи та напрями міжнародної інформаційної діяльності України.
- •38. Порядок міждержавного обміну окремими видами інформації.
- •39. Поняття та види інформації з обмеженим доступом, підстави обмеження доступу до інформації.
- •40. Види таємної інформації, їх особливості та відмінності між ними.
- •41. Конфіденційна та службова інформація як види інформації з обмеженим доступом.
- •42. Поняття та характеристика державної таємниці як виду інформації з обмеженим доступом
- •43. Етапи віднесення інформації до державної таємниці в Україні та їх значення в забезпеченні охорони державної таємниці.
- •44. Правовий статус державного експерта з питань таємниць як суб'єкта системи охорони державної таємниці.
- •45. Система суб'єктів охорони державної таємниці: перелік, ієрархія розподіл функцій.
- •46. Уповноважуючі суб'єкти системи охорони державної таємниці: повноваження та значення.
- •47. Уповноважені суб’єкти системи охорони державної таємниці. Роль режимно-секретних органів у вирішенні завдань системи охорони державної таємниці.
- •48. Роль та місце сб України як спеціально уповноваженого органу державної влади у сфері забезпечення охорони державної таємниці.
- •49. Режимно-секретні органи як суб'єкти охорони державної таємниці.
- •50. Поняття та перелік заходів охорони державної таємниці.
- •51. Поняття та порядок надання допуску та доступу до державної таємниці.
- •53. Поняття службової інформації та порядок надання відомостям цього статусу.
- •63. Правові ознаки комерційної таємниці.
- •64. Етапи формування системи захисту комерційної таємниці на підприємстві.
- •65. Нормативно-правове закріплення порядку обігу комерційної таємниці на підприємстві.
- •66. Попередження та протидія незаконному використанню працівниками інформації, що становить комерційну таємницю.
- •67. Поняття та зміст банківської таємниці в Україні.
- •68. Заходи забезпечення охорони банківської таємниці, які реалізовуються банківською установою.
- •69. Підстави та порядок надання банківської таємниці уповноваженим державним органам.
- •70. Основи діяльності бюро кредитних історій як баз даних інформації, що містить банківську таємницю.
- •71. Відповідальність за правопорушення в сфері обігу бінківської таємниці
- •72. Персональні дані як предмет правового захисту
- •73. Порядок створення та функціонування баз персональних даних
- •74. Правові засоби захисту інформації про майновий стан та стан здоров’я особи
- •75. Таємниця усиновлення та адвокатська таємниця як засоби захисту персональних даних
- •76. Міжнародно-правові основи захисту персональних даних
- •77. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність за правопорушення в сфері обігу інформації з обмеженим доступом
- •78. Цивільно-правова відповідальність за правопорушення у сфері обігу ізод
- •79. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері обігу ізод
- •80. Кримінальна відповідальність за правопорушення у сфері обігу ізод
- •81. Основні положення міжурядових угод про взаємний захист інформації
- •82. Зміст інформації, що підлягає захисту в ході виконання зобов’язань за міждержавними угодами про правову допомогу
- •83. Поняття «технічний захист інформації» та загальні правила його забезпечення.
- •84. Основні завдання, права та обов’язки Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.
- •85. Завдання, суб'єкти та порядок проведення державної експертизи в сфері технічного захисту інформації.
- •86. Організація та порядок проведення державного контролю за станом технічного захисту державних інформаційних ресурсів.
- •95. Поняття системи забезпечення безпеки підприємницької діяльності.
- •96. Основні елементи системи забезпечення безпеки підприємницької діяльності
- •97. Основні підходи до концепції формування безпеки підприємницької діяльності
- •98. Структура підрозділу служби безпеки підприємства
- •99. Основні функції підрозділу служби безпеки підприємства
1. Формування національної системи захисту інформації в період відродження української національної державності (1917-1921 рр.).
Війна показала, що захист усіх видів інформації в Росії, в російській армії вимагав значних змін і серйозної централізованої організації. Звісно, що про досвід, напрацьований у Російській імперії, знали і в урядах Української держави в 1917-1921 роках. У зв'язку з будівництвом нової незалежної Української національної держави всі уряди багато уваги приділяли побудові дієвої системи захисту не лише військових та державних секретів, а і всієї важливої військово-політичної інформації і створення спеціальних органів, які б займалися цими проблемам.
У період Центральної Ради можна виділити кілька видів інформації, які підлягали захисту вже молодою Українською державою. Зокрема такі: військова, державна, інформація-з обмеженим доступом, службова, слідча, персональна тощо. Починаючи з 1917 і до 1921 років, в різні періоди на передній план ставився захист різних видів інформації
Характер нормативної бази, що регламентувала захист інформації з обмеженим доступом у 1917-1921 роках, багато в чому визначався особливостями цього історичного періоду й тими чинниками, що впливали на дії вищих органів влади в тогочасній Україні.
Усе це зумовило головні риси нормативної бази органів безпеки України, а також пов'язаної з її застосуванням в практику: помітний поспіх у прийнятті власних нормативних актів і в багатьох випадках низька якість їх розробки як із юридичного, так і з судового погляду; широке застосування нормативно-правових актів Російської та Австро-Угорської імперій (як прямо, так і при розробці гласної нормативної бази); значне переважання підзаконних нормативних актів. Зокрема: «Закон про встановлення в складі Міністерства внутрішніх справ Департаменту політичної інформації" від 23 травня 1919р.; Постанова уряду "Про зміну Існуючих законів про міліцію і утворення Державної варти" від 18 травня 191В р.; "Статут Української Державної варти"; "Інструкція зі збирання інформації"; Інструкція МВС "Інструкція щодо заходів боротьби з бандитизмом"; Тимчасове положення про прикордонні пункти"; "Інструкція начальникам прикордонних пунктів на кордоні з Великоросією" тощо.
В Україні за часів Центральної Ради функціонував Генеральний Секретаріат України, в склад якого входив "Крайовий комітет оборони нового ладу" з комісіями: інформаційною, військовою, слідчою тощо.
Зростав інтерес до української "автономії" з боку провідних іноземних держав. Як правило, здобували інформацію про становище в Україні держави Антанти, США, Японії та інші через можливості військової дипломат», консульські установи, сипами окремих емісарів та журналістів.
Іноземні інформатори намагалися вивчати широке коло питань щодо тенденцій розвитку політичних і військово-політичних подій в Україні, намірів її керівництва, позицій провідних суспільно-політичних сип, українізації збройних сил. Крім того, через легальні та нелегальні можливості спеціальних служб і військової дипломатії робилися-спроби активне вплинути на правд України для забезпечення спрямування політичних подій.
Отже, аналіз передумов та особливостей створення перших органів, які б займалися захистом інформації та державної безпеки України, свідчить, що останні на початковому етапі свого функціонування намагалися зробити посильний внесок у державотворення України та забезпечення її існування. Однак їх діяльність була ще малоефективною.
Якщо говорити про причини цього, то можна виділити три найбільш важливі: по-перше, створення координаційного органу з питань безпеки й оборони стало нагальною потребою тогочасного суспільно-політичного життя в Україні. По-друге, до створення цих інституцій практично не залучались висококваліфіковані військовики та досвідчені керівники й співробітники спеціальних служб, які були в розпорядженні Генерального Секретаріату. По-третє, за діяльністю створених комітетів і комісій не здійснювався необхідним і результативний контроль, а також їхні рішення та постанови ніяк не захищалися.
Щодо організації захисту інформації в українській державі гетьмана Скоропадського, то можна сказати наступне. Уряд П.Скоропадського існував у складних політичних умовах. Внутрішня та зовнішня обстановка в державі ускладнювалася партійними та класовими суперечностями. Разом із тим система захисту інформації вже функціонувала. Професіоналізм гетьманської розвідки дав можливість певною мірою протидіяти іноземному шпигунству та диверсійно-терористичним акціям антидержавних елементів.
У1917 році в Києві виникла конспіративна організація "Азбука" на чолі з В.Шульгіним, котра спеціалізувалася на збиранні інформації політичного характеру. Так, члени цієї організації зуміли здобути текст таємної телеграми кайзера Вільгельма II командуванню німецькими військами в Україні, де він дав згоду на обрання Скоропадського гетьманом України.
З осені 1918 року серйозним противником силових структур Гетьману стає селянський ватажок анархіст Н.Махно. Махновці-розвідники часто маскувалися під варту, весільні процесії, селян, що йдуть базарювати. Навіть сам "батько" ходив у розвідку переодягнений у жіночий одяг. На той час це був один із засобів здобуття і збереження важливої інформації".
18 травня 1913 року П.Скоропадський затвердив Постанову Ради Міністрів "Про зміну існуючих законів про міліцію й утворення Державної варти". Положення про Департамент Державної варти базувалося на ст. 361, 362 "Зводу законів Російської імперії.
Освідомчі (контррозвідувальні) підрозділи Державної варти (зустрічається назва «інформаційні») виконували роботу з попередження, виявлення і припинення злочинів проти державного ладу й безпеки держави, збирання інформації про політичні партії тощо.
Місцеві освідомчі відділи були зобов'язані висвітлювати політичну обстановку у своєму районі, вивчати характер діяльності місцевих політичних організацій і рухів, вербувати таємну агентуру та керувати її роботою, організовувати зовнішній нагляд, перлюстрацію кореспонденції тощо. Завдання освідомчих відділів на місцях конкретизувалося в "інструкції начальникам освідомчих відділів при губернських старостах і градоначальниках". Інструкція містила окремі, фрагментарні рекомендації щодо захисту інформації, але вкладених у неї положень було явно недостатньо.
Крім того, добування інформації про суспільно-політичне становище в Україні здійснювалося шляхом опрацювання й узагальнення відкритих періодичних (особливо партійних) видань. Відповідно цей крок був спрямований на створення дієвої цензури засобів масової інформації, яка б могла захистити витік інформації про військово-політичне становище у державі через друковані органи
Організація захисту військової інформації з період Директорії (1919-1920 рр.) здійснювалася в Генеральному штабі УНР. За захист інформації відповідальним був контррозвідувальний відділ та його окремий загін - загін польової артилерії. Сюди ж входив загін особистої охорони ' Головного отамана. Агентурою контррозвідки опікувалися - контррозвідувальні відділи штабів-військових з'єднань"
Під час Директорії за рішенням уряду був створений при Міністерстві внутрішніх справ "Політичний департамент", а при губернських і повітових комісарах - губернські та повітові "політичні відділи.
Головні завдання Політичного департаменту були такі: виявлення і припинення антидержавницької діяльності з боку політичних противників УНР, передусім партії комуністів, боротьба зі шпигунством, вивчення тилу противника та його військ. Виконував він і розвідувальну роботу щодо країн - потенційних противників УНР та можливих союзники.
Для співробітників Політичного департаменту була розроблена "Інструкція із збирання інформації». Документ цікавий у першу чергу тим, що дає уявлення про пріоритетні інтереси та визначені напрями діяльності цієї спецслужби. Зокрема, збиралася інформація про діяльність некомуністичних партій (українські, російські, польські, чеські); відомості про їх програми, організаційну структуру; ставлення до радянської влади та директорів УНР; популярність серед населення; настрої населення республіки, його ставлення до уряду УНР, радянської влади, до Польщі; рівень національної свідомості: відомості про збройні повстання, гасла, під якими вони розгортаються, характер дій повстанців (чи не є вони просто бандитизм).
Збиралися відомості про стан влади в регіонах, що не контролюються Директорією. З'ясовувалося, наскільки радянська влада міцно тримається в селах і містах, ставлення до неї населення, яку збройну силу вона має і проти кого проводить прогресивну політику; особовий склад надзвичайних комісій та міліції, напрями діяльності та об'єкти зацікавленості; інформація про міжнаціональні відносини в Україні, політика радянської влади стосовно українців та української мови; відомості щодо виходу періодичних видань, роботи шкіл, про життєвий рівень населення, ціни на головні продукти харчування, обіг грошей, кооперативний рух.
Крім того, збиралася військова Інформація про місця дислокації і плани щодо передислокації військ противника, їх назви, озброєння, постачання, одяг, харчування, політичні настрої серед особового складу, рівень дисципліни і ставлення до населення, а також відомості про громадян, які активно співпрацювали з окупаційною владою або, навпаки, найбільш рішуче чинили їй опір тощо.
Таким чином із цього документа випливають основні питання, які цікавили Директорію, і які відігравали найбільший інтерес для забезпечення безпеки держави. Очевидно, що і цю саму інформацію, яка викладена в інструкції, і яка циркулювала в УНР доби Директорії, першочергово необхідно було захищати Політичному департаменту. Отже, саме цьому органу вдалося створити орган, який би забезпечував захист інформації у державі. Звичайно про ефективність його діяльності у такий буремний, обмежений для цього державного утворення час говорити не доводиться.
Організація захисту військової інформації в ЗУНР характеризується відсутністю налагодженої системи розвідки сил і можливостей противника. Вона не мала точних даних про фактичну кількість ї можливостей бойових загонів поляків. При підготовці до повстання і на початковому етапі збройного виступу з Ініціативи Генеральної команди та інших військових керівників у місця розташування польських груп опору надсилалися окремі вояки для збирання відомостей про їх кількість, пересування, дислокацію штабів, складів, важких вогневих запасів та настрою особового складу.