4. Основні фармакокінетичні параметри, їх практичне значення. Захворювання внутрішніх органів, які можуть істотно вплинути на показники фармакокінетики.

Концентрація ліків (Сk) – кількість препарату в певному об'ємі крові в конкретний момент після введення ліків в організм. Концентрацію ліків в організмі визначають спектрофотометричним, хроматографічним, ферментним, радіоімунним та іншими методами і виражають в мг/л, мкг/мл, мм/л або в %.

Об'єм розподілу (Vd) (уявний гіпотетичний об'єм розподілу препарату) – умовний об'єм рідини, необхідний для рівномірного розподілу (розчину) введеної дози ліків до концентрації, що визначається в крові в момент дослідження (літрів на кілограм маси тіла – л/кг).

Біодоступність (F) визначається відносною кількістю ліків, що виділяється з лікарської форми, інактивується в печінці при першому проходженні, надходить у загальне коло кровообігу і взаємодіє з тканинними рецепторами. Біодоступність виражають у %.

Біоеквівалентність (порівняльна біодоступність) – співвідношення кількості ліків, що надходить у кров при застосуванні в тій чи іншій лікарській формі або в лікарських препаратах, які випускають різні фірми. Вивчення біоеквівалентності дозволяє порівнювати препарати в клінічній практиці, що дуже важливо для визначення ефективності медикаментів різних виробників.

Період напіввиведення – Т1/2 (період напівелімінації) – фармакокінетичний показник терміну, за який кількість медикаменту в теоретичній камері або його концентрація в досліджуваній тканині, а саме в крові, зменшується на 50 %. Вважається, що за один період напіввиведення виводиться 50 % введеного медикаменту, за два періоди – 75 %, за три – 90 %.

Константа елімінації (Кel) – відсоток зменшення концентрації ліків у крові за одиницю часу. Чим більша Кel, тим швидше лікарський засіб видаляється з крові.

Зміна Фармакокінетики при захворюваннях: Нирок – зміна циркуляції (ниркова недостатність),

До причин, що   викликають   порушення   функцій   нирок відносяться:

•1)   розлади нервової й ендокринної регуляції функцій нирок;

•2)   порушення    кровопостачання    нирок     (атеросклероз, шокові стани);

•3)   інфекційні захворювання нирок (пієлонефрит, вогнищеві нефрити);

•4)   аутоалергічні   ушкодження   нирок   (дифузний гломерулонефрит);

•5)   порушення відтоку сечі (утворення каменів, здавлення сечоводів і ін.);

•6)   ураження нирок при важких інфекційних захворюваннях і інтоксикаціях   (сепсис,  холера, отруєння солями важких металів);

•7)   вроджена    аномалія    нирок     (гіпоплазія,    полікістоз);

•8)   спадковий  дефект  ферментативних   систем   канальців  (синдром Фанконі й ін.).

 

Основними показниками недостатності функції нирок є: 1)   зниження кліренсу; 2)   азотемія (зростання в плазмі крові продуктів азотистого обміну – залишкового азоту, сечовини, сечової кислоти, креатиніну, індикану); 3)   різке зменшення чи припинення виділення сечі (олігурія, анурія); 4)   зниження питомої ваги сечі (гіпостенурія). Фіксація питомої ваги на низьких цифрах  (1,010—1,012) у різних добових порціях (ізостенурія); 5)   ацидоз; 6)   порушення   електролітного   складу    плазми    крові (гіпонатріемія, гіпер- чи гіпокаліемія, гіпокальціемія й ін.). 7) гіпертонія, анемія; 8) уремія. Основні прояви порушень фармакокінетики при нирковій недостанності

•Підвищення концентрації лікарських речовин (ЛР)  в крові

•Сповільнення елімінації ЛР з організму

•Зниження екскреції ЛР з сечею

Основні прояви порушень фармакокінетики лікарських препаратів при печінковій недостатності

•Зменшення швидкості метаболізму лікарських засобів (як правило).

•Зниження зв’язування ліків з сироватковими білками.

•Велика швидкість екскреції препаратів у незміненому вигляді (внаслідок зниження метаболізму та порушення їх виведення з жовчю).

5. Анатомо-фізіологічні особливості організму людини в різні вікові періоди (немовлята, діти, підлітки, особи літнього та похилого віку), які впливають на фармакокінетику та фармакодинаміку лікарських засобів.

Особливості фармакокінетики ЛР у новонароджених:

- всмоктування ЛР з ШКТ відбувається повільніше, ніж у старших дітей;

- через тонку, добре васкуляризовану шкіру легко всмоктуються жиророзчинні препарати;

- всмоктування ЛР після ін’єкцій залежить від периферійної вазомоторної нестабільності, відносно невеликої маси скелетних м’язів і підшкірного жиру з високим відсотком води;

- у новонароджених менше білків в плазмі крові, що обумовлює збільшення вільної фракції ЛР в крові;

- під впливом ЛР легко утворюється метгемоглобін і може мати місце гемоліз еритроцитів;

- гістогематичні бар’єри, особливо гематоенцефалічний, значно проникніші;

- інактивація ЛР в печінці й інших органах відбувається значно повільніше у зв’язку з недосконалістю багатьох ферментів;

- виведення ЛР значно повільніше, ніж у дорослих, у зв’язку з низькою фільтраційною й секреторною здатністю нирок.

Особливості фармакодинаміки ЛР у новонароджених.У дітей часто зустрічається зміна чутливості рецепторів до різних ЛР. Крім того, існують великі індивідуальні відмінності стосовно стандартних дозувань ЛЗ. Частота непрогнозованих реакцій на введення ЛЗ у новонароджених у 3-5 разів вища, ніж у дорослих.

У дітей (особливо у новонароджених) сильніше виявляються ефекти, властиві стимуляції парасимпатичних нервів, особливо блукаючого нерва, і слабше – з боку симпатичних нервів. У ряді випадків побічні реакції на ЛЗ у новонароджених обумовлені генетичними порушеннями.

У житті дитини умовно можна виділити декілька періодів, під час яких виявляються значні відмінності фармакокінетики і фармакодинаміки. Це перинатальний період (з 28 до 40 тижнів внутрішньоутробного розвитку) і ранній неонатальний (від народження до кінця 1-го тижня). Неонатальний період обмежується 4 тижнями життя дитини. Має значення ступінь доношеності дитини та її маса. Потім виділяють періоди до одного року, від 1 до 3 років. У дітей старших за 5-річний вік основні клініко-фармакологічні параметри мало відрізняються від тих же параметрів дорослих..

Особливості фармакотерапії в похилому і старечому віці.При фармакотерапії осіб похилого і старечого віку необхідно враховувати вікові особливості функціонування основних органів і систем, відповідальних за всмоктування, розподіл, метаболізм і виведення ЛР. У хворих цього віку змінюється чутливість рецепторних систем до ЛР, збільшується число побічних явищ. У зв’язку з цим необхідно враховувати можливість зміни як фармакокінетики, так і фармакодинаміки більшості препаратів.

Відомо, що з віком значно змінюються секреторна і моторна функції шлунково-кишкового тракту: підвищується рН в шлунку, сповільнюються абсорбція й евакуація, що призводить до зниження біодоступності багатьох ЛР.

Особливо важливе значення для метаболізму ЛР має зниження з віком активності ферментів печінки. Змінюється також елімінація ЛР у зв’язку із зменшенням ниркового кровотоку і числа функціонуючих клубочків, сповільнюється канальцева екскреція.

У літньому віці необхідно уникати великих навантажень лікарськими препаратами, недопустима поліпрагмазія. Слід обмежуватися як можна меншою кількістю ЛЗ, початкові дози яких рекомендується зменшувати в 2 рази у порівнянні з дозами для осіб середнього віку.

Головним чином це відноситься до серцевих глікозидів, седативних, антигіпертензивних препаратів, нейролептиків, наркотичних анальгетиків. У той же час антибіотики й інші протимікробні засоби призначають у звичайній дозі за загальною схемою.

Для попередження медикаментозної інтоксикації необхідно слідкувати за водним і сольовим режимом хворих, добовим діурезом. Підвищення ефективності фармакотерапії можна досягти призначенням комбінацій ЛЗ в малих дозах із подібним лікувальним ефектом, проте з різними механізмами дії (що діють на різні ланки саморегуляції організму).

Для профілактики і лікування передчасного старіння застосовують так звані геріатричні засоби, до яких відносяться полівітаміни, апілакотерапія (маткове молочко), адаптогени, новокаїнотерапія, тканинна терапія (суспензія плаценти).