ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА (лат.deviatio - відхилення)

– це відхилення в поведінці, пов'язані з порушенням

відповідних віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин (сімейних, шкільних) і малих соціальних груп.

СОЦІАЛЬНІ НОРМИ - це загальноприйняті шаблони поведінки, які засвоюються індивідом в процесі соціалізації

Типовими проявами девіантної поведінки є:

•агресія;

•проституція;

•систематичні відхилення в навчанні чи діяльності;

•втеча з дому і бродяжництво;

•пияцтво, алкоголізм;

•вживання наркотиків, токсикоманія;

•антигромадські дії соціального характеру (адміні- стративні та кримінальні правопорушення);

•суїцид.

Первинні девіації - це девіації , які більшістю членів

суспільстваВторинні девіаціїсприймаютьсяце девіації,нормальноякі. сприймаються

-

більшістю членів суспільства як гидкі, дивовижні, образливі або погані.

Типи девіантної поведінки:

1. Девіантна - відхильна поведінка, яка характеризується

незначними відхиленням від соціальних культурних норм, прийнятих у суспільстві (звички, звичаї, традиції).

2. Делінквентна (совершающий поступок) - відхильна

поведінка з виразною антисуспільною спрямованістю, що у крайніх

своїх проявах набуває кримінального характеру.

3. Аддиктивна (прибавляемый) - відхильна поведінка із

прагненням до ухилення від реальності за допомогою прийому психоактивных речовин або надмірною фіксацією на певних видах

діяльності.

4. Патохарактерологична - відхильна поведінка обумовлена патологічними змінами характеру внаслідок дефектів виховання.

5. Психопатологічна поведінка - відхильна поведінка,

обумовлена психічними розладами.

6. Поведінка на базі гіперздібностей - відхильна поведінка,

яка супроводжується девіаціями в повсякденному житті, при особливій обдарованості і навіть геніальності в інших сферах діяльності.

Існує три основні підходи, які пояснюють виникнення (формування) девіантної поведінки:

- біологічний - психологічний

- соціологічний.

БІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД: девіантна, зокрема злочинна поведінка, обумовлено певними фізичними особливостями людини.

«Теорія природженого злочинця» - засновник

Чезаре Ломброзо (1835-1909, італійський тюремний лікар-психіатр, родоначальник антропологічного напряму в кримінології і кримінальному праві).

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД – представник -засновник психоаналітичної теорії Зігмунд Фрейд, вважав, що девіантність обумовлена психічними відхиленнями особистості, наявністю різних комплексів, а також внутріособистісним конфліктом, схильністю до

самознищення.

СОЦІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД – виникнення девіантної поведінки пояснюється соціальними причинами: недосконалістю суспільства, соціальною нерівністю і суперечностями, протестом проти несправедливого суспільного устрою. Врахування соціальних та культурних чинників, що впливають і визначають поведінку людини в суспільстві.

«Теорія аномії» (від грецької «аномос» - беззаконний, відсутність норми, некерований) - Еміль Дюркгайм. Під

аномієй він розумів такий стан суспільства, при якому відсутня чітка регуляція поведінки людей внаслідок відсутності в суспільстві усіляких норм і цінностей (старі себе зжили, а нові ще не прийняті).

У періоди суспільних потрясінь, криз тенденція до порушення соціальних норм посилюється: люди позбавляються звичних норм, установок поведінки, втрачають соціальні орієнтири.

Теорія стигматизації» або «наклеювання ярликів» -

Г. Беккер, Э. Лемерт. Девіація визначається не самою поведінкою, а реакцією суспільства на таку поведінку.

«Теорія диференційованої асоціації» - Сатерленд.

Девіантній поведінці вчаться в процесі взаємодії з іншими індивідами. Індивіди стають правопорушниками в тій мірі, в якій вони належать до певного оточення, девіантних ідей,

мотивів і методів.

Стосовно сучасних умов виділяють п'ять основних чинників формування девіантної поведінки:

•Біологічні

•Психологічні

•Соціально-педагогічні

• Морально-етичні

•Соціально-економічні

БІОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ:		передаються	у	спадок;
-генетичні	-

-психофізіологічні - вплив на організм людини психофізіо- логічних навантажень: конфліктних ситуацій, хімічного складу навколишнього середовища; -фізіологічні - включають зовнішню непривабливість.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ - наявність у підлітка психопатії або акцентуації характеру.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЧИННИКИ – мають прояв у дефектах шкільного, сімейного або суспільного виховання.

-невжиття дієвих заходів з профілактики девіантної поведінки;

-порушення нормального функціонування сім'ї як соціального інституту: неповна родина, систематичне вживання батьками алкоголю, наркотиків; прояв мало вмотивованої «сімейної жорстокості» і насильства по відношенню до дитини.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ:

-надмірна комерціалізація; розвиток бізнесу розваг;

-безробіття - обмеження соціально прийнятних способів отримання гідного заробітку; значне розшарування

МОРАЛЬНОсуспільства за рівнем-ЕТИЧНІдостаткуФАКТОРИ:- соціальна нерівність

- руйнування усталених у суспільстві цінностей, в першу

чергу духовних, переорієнтація в життєвих цінностях значної частини населення,

-розповсюдження друкованої, кіно і відеопродукції, що пропагує насильство та жорстокість,

-нестримна реклама, доступність тютюнової продукції, алкогольних напоїв і наркотичних засобів,

-культ сили і успіху будь-якою ціною,

-нейтральне ставлення суспільства до проявів девіантної поведінки.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФІЛАКТИКИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

Профілактика девіантної поведінки - це сукупність державних, громадських, соціально-медичних та організаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення, нейтралізацію та компенсацію основних причин і умов, що викликають різного роду соціальні відхилення в поведінці людини.

Профілактика девіантної поведінки розподіляється на ЗАГАЛЬНУ та СПЕЦІАЛЬНУ профілактику, які передбачають систему заходів на різних рівнях соціальної організації.