25. Поняття про творчі здібності

Творча особистість усупереч опору середовища, нерозумінню та неприйняттю, наполягає на певних ідеях і зрештою «продає їх за високою ціною», а потім рухається далі, до наступної нової чи непопулярної ідеї. За Р. Стернбергом, процес творчості можливий за наявності трьох інтелектуальних здібностей:

а) синтетичної – бачити проблеми інакше й уникати звичного способу мислення;

б) аналітичної – виявляти ідеї, гідні подальшої розробки;

в) практичної – уміння переконувати людей у цінності ідеї (інакше кажучи, «продати» творчу ідею іншим). Якщо в індивіда занадто розвинена аналітична здібність на шкоду двом іншим, то він блискучий критик, але не творець. Синтетична здібність, не підкріплена аналітичною практикою, породжує безліч нових ідей, але часто не обґрунтованих дослідженнями та марних. Практична здібність без двох інших може призвести до «продажу» неякісних, але яскраво поданих публіці ідей. Загалом, теорія інвестування пояснює можливість творчих проявів наявністю шести специфічних, але взаємозалежних передумов:

1) інтелектуальних здібностей;

2) знань; 3) стилів мислення;

4) особистісних характеристик;

5) мотивації;

6) оточення (середовища).

Щоб творча людина могла розвивати галузь, у якій працює, її знання про своє поле діяльності мають бути достатніми. Не можна вийти за межі поля можливостей і виявити креативність, не знаючи цих меж. Проте вплив знань може бути як позитивним, так і негативним: усталені знання можуть обмежувати кругозір дослідника, позбавляти його можливості по-новому розглянути проблему. Проблеми розвитку творчої особистості вивчали Б. Теплов і його однодумці, зокрема Н. Лейтес. Вони досліджували здібності й обдарованість.

Б. Теплов сформулював науково обґрунтоване означення здібностей особистості, від яких, на його думку, залежить обдарованість. Б. Теплов виділив три головні ознаки поняття «здібність»:

1) під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої;

2) здібностями називають не всі індивідуальні особливості, а лише ті, що стосуються успішності певної діяльності;

3) поняття «здібність» не зводиться до тих знань, умінь і навичок, які вже має людина; воно пов’язане з легкістю та швидкістю їх набуття.

Творчі здібності є сукупністю властивостей і особистісних якостей особистості; такі здібності відзначаються відповідністю до вимог певного виду творчої діяльності, що зумовлюють їхню результативність; для розвитку творчих здібностей особистість повинна мати внутрішню мотивацію; по-четверте, творчі здібності розвиваються у процесі креативної діяльності.

26. Професіоналізм і творчі здібності

Найважливіші здібності, на основі яких виникає більшість якостей творчої особистості.

Зіркість у пошуку проблем – це вміння осягати те, що не вкладається у звичні схеми. Пильність розуму потрібна для того, щоб вийти за межі теорії й побачити більше, ніж інші. Важливо також уміти виразити низку понять в одному. Це дає змогу адекватно реагувати на зростання обсягу наукової інформації. Раціональне символічне позначення понять і відношень між ними – найважливіша умова продуктивного мислення.

Здатність до перенесення досвіду у професійній діяльності – це вміння застосовувати загальні розв’язки одних задач для інших, тобто вироблення загальної стратегії. Вона виявляється в умінні адекватно застосовувати метод аналогії. Щоб діяти, треба думати широко, тобто розв’язувати проблему за допомогою «бічного зору розуму», або побічної інформації, мати, за словами І. П. Павлова, “іррадійоване мислення”. Таке мислення допомагає людині вирішити проблему, яка стала для неї домінантою (першим цю думку висловив О. Ухтомський). Здатність до цільного сприйняття – це спроможність сприймати інформацію, яка надходить із навколишнього світу, не фрагментарно, а комплексно.

Готовність пам’яті – це здатність відтворювати інформацію в потрібний час. Вона залежить від форми зберігання інформації в пам’яті, обсягу інформації, мотивації особистості та системи пошуку. Гнучкість мислення – це здатність швидко й легко переходити від одного класу явищ до іншого, від одних теорій (концепцій) до інших, далеких за змістом від перших. Негнучкість – це функціональна фіксованість людини на певних об’єктах (їхніх властивостях, зв’язках і відношеннях), а також психічних феноменах, які їх відбивають.

Проб­лема гнучкості розуму в професійній діяльності виявляється в тих пізнавальних ситуаціях, коли потрібно вчасно відмовитися від якоїсь гіпотези; особливо це важко зробити тоді, коли суб’єкт сам придумав цю гіпотезу. Здатність до «зчеплення» й «анти зчеплення» важлива тому, що між різними етапами розвитку наук або окремих теорій існує як «позитивний», так і «негативний» спадкоємний зв’язок.

Індивід, який засвоює зміст цих наук і теорій, має враховувати це, свідомо форму­ючи в собі здатність до «зчеплення» стосовно «позитивної» наступності та до «анти зчеплення» щодо «негативної». Має перевагу той, кому «зчеплення» властиве менше, ніж «антизчеплення». Згодом це сприяє генеруванню ідей. Легкість генерування ідей, не обов’язково правильних, – украй важлива здібність, бо чим їх більше, тим імовірніше, що серед них є корисні.