51. Правове регулювання обліку особистих селянських господарств.

Закон запроваджує облік особистих селянських господарств в органах місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Він здійснюється для накопичення та систематизації відомостей для проведення державного статистичного спостереження відповідно до Порядку обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 14 квітня 2017р., Інструкції з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженої наказом Державного служби статистики України від 11 квітня 2016р.

Такий облік не передбачає реєстраційних дій і не має будь-яких правових наслідків для об’єктів, відносно яких він здійснюється. Його метою є отримання статистичної інформації про соціально-демографічні характеристики населення в сільській місцевості, його потенціал у сфері сільського господарства.

Основними джерелами погосподарського обліку є будь-які документальні свідчення, усні повідомлення, заяви громадян, наочна інформація, отримана під час обходів і перевірок. Закон покладає на громадян що ведуть особисте селянське господарство обов’язок надавати необхідні дані щодо їх обліку.

До обліку відносяться: відомості про членів домогосподарства, розмір та структура земельних ділянок, що перебувають у власності та користуванні громадян.

Суцільні обходи об’єктів погосподарського обліку й опитування населення проводять кожного року в період з 01 до 18 січня.

Протягом року сільська, селищна, міська рада систематично здійснюють відповідні записи про зміни, що відбуваються у веденні особистого селянського господарства: зміни в особистому складі, у складі та розмірах площ земельних ділянок із зазначенням причин змін та за потреби з посиланням на документи, що засвідчують ці зміни. Ці записи обов’язково засвідчуються підписами особи, що веде особисте селянське господарство, і особою, яка відповідає за ведення обліку.

52. Право власності сільськогосподарських кооперативів. Правовий режим майнових фондів.

За ст. 19 Закону України «Про кооперацію», для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. При цьому законодавство чітко визначає, що саме сільськогосподарський кооператив є власником будівель, споруд, земельних ділянок, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від провадження передбаченої статутом господарської та іншої діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном сільськогосподарського кооперативу здійснюють його органи управління відповідно до їх компетенції, визначеної статутом цієї юридичної особи.

Сільськогосподарський кооператив має різноманітні джерела формування його майна, а саме:

(а) вступні внески та вклади (у тому числі додаткові склади) його членів;

(б) членські та цільові внески;

(в) кошти, що надходять від провадження господарської діяльності кооперативу, кооперативного об’єднання;

(г) кошти, що надходять від провадження господарської діяльності створених кооперативом підприємств, установ, організацій, сільськогосподарських кооперативних об’єднань, учасником яких він є;

(д) кошти отримані як державна фінансова підтримка згідно з Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р. №1877-IV;

(е) грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, гуманітарна допомога, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних;

(є) інші надходження, не заборонені законодавством.

Первісно майно сільськогосподарського кооперативу формується за рахунок вступних внесків та вкладів його засновників.

Вступним внеском є майновий або грошовий неповоротний внесок, розмір якого визначається статутом кооперативу, який особа зобов’язана внести при створенні сільськогосподарського кооперативу.

Вкладом – грошовий чи інший майновий поворотний внесок, що вноситься засновником сільськогосподарського кооперативу при його утворенні, а членами та асоційованими членами – при вступі до кооперативу.

Статтею 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» визначено, що сільськогосподарський кооператив для здійснення своєї діяльності формує статутний капітал, фонд розвитку та резервний фонд.

Статутний капітал формується з вкладів і додаткових вкладів членів сільськогосподарського кооперативу, а у кооперативах, що діють з метою одержання прибутку ще й з вкладів і додаткових вкладів асоційованих членів такого кооперативу.

Для розвитку сільськогосподарського кооперативу та сільськогосподарської кооперації взагалі, а саме розвитку виробництва, переробки, зберігання сільськогосподарської продукції, запровадження інноваційних технологій, навчання та підвищення кваліфікації членів кооперативу, виховної та просвітницької роботи у громадах тощо, створюється фонд розвитку. Формується такий фонд за рахунок вступних, членських (за наявності) внесків та відрахувань від фінансового результату (прибутку) сільськогосподарського кооперативу, що залишається після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, передбачених законом, чи інших не заборонених законом надходжень. Так, наприклад, це може бути отримана державна фінансова підтримка, грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, гуманітарна допомога, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі й іноземних.

Метою резервного фонду є відшкодування шкоди, заподіяної надзвичайними ситуаціями або для компенсації можливих збитків сільськогосподарського кооперативу. Формується резервний фонд за рахунок відрахувань від фінансового результату – прибутку, що залишається після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, передбачених законом, та за рахунок інших не заборонених законом надходжень.

Окрім того, сільськогосподарський кооператив для здійснення господарської діяльності може створювати спеціальний фонд, за рахунок цільових внесків членів кооперативу або інших не заборонених законом надходжень, для реалізації цілей, визначених рішенням органів управління.