- •3. Лексичні, морфологічні, синтаксичні риси наукового стилю. Використання термінології, вживання абстрактних і запозичених слів. Функціональні підстилі наукового стилю. Сфера використання.
- •4. Поняття про документ, його визначення, правове й господарське значення. Вимоги та правила укладання документів.
- •11) Терміни та їх місце у професійному мовленні. Визначення терміна. Стан
- •12) Професійна лексика та професіоналізми у документах. Способи творення
- •13) Застарілі слова в документах. Архаїзми та історизми. Неологізми-терміни, неологізми-професіоналізми, індивідуальні неологізми. Неологізми-абревіатури.
- •14) Синоніми у професійному мовленні: семантичні (ідеографічні), стилістичні, абсолютні, морфологічні, синтаксичні, фразеологічні, фонетичні синоніми. Правила функціонування синонімів-термінів.
- •15) Класифікація паронімів (синонімічні, антонімічні, що мають семантичну
- •2. Антонімічні (прогрес – регрес, адресат – адресант).
- •3. Що мають семантичну близькість (витратити – затратити, вирізнятися – відрізнятися).
- •4. Тематичні пароніми (абонент – абонемент, пам’ятка – пам’ятник).
- •16. Використання канцеляризмів у професійному мовленні. Штампи у слововживанні. Мовні кліше. Тавтологія. Плеоназм. Зайві слова у документах
- •17. Правопис прізвищ. Фонетичні правила передачі іншомовних прізвищ українською мовою. Відмінювання прізвищ. Творення та правопис імен по батькові.
- •1.(Старий правопис)
- •2. Літеру і слід писати:
- •4. Апостроф та м’який знак у прізвищах пишеться за загальними правилами.
- •5. М’який знак пишеться:
- •6. Складні (складені) прізвища пишуться разом і через дефіс:
- •3. Відмінювання прізвищ
- •4.Творення та правопис імен по батькові.
- •18. Складні випадки використання великої літери в документах
- •2.Категорія роду іменників у ділових паперах.
- •3.Рід невідмінюваних іменників
- •20. Закінчення –а (-я), -у (-ю) іменників чоловічого роду другої відміни в родовому відмінку однини.
- •21. Правопис закінчень власних і загальних назв у кличному відмінку при звертанні.
- •22. Абревіатури та графічні скорочення у документах. Вимоги до вживання абревіатур та графічних скорочень.
- •23. Особливості використання прикметників у професійному мовленні. Ступені порівняння прикметників.
- •24. Використання займенників у професійному мовленні. Відмінювання займенників.
- •1. Відмінювання особових займенників.
- •2. Відмінювання особово-вказівних займенників.
- •4. Відмінювання присвійних займенників.
- •5. Відмінювання вказівних займенників.
- •7. Відмінювання питально-відносних займенників.
- •8. Відмінювання заперечних і неозначених займенників.
- •25. Особливості використання числівників у професійному мовленні. Правила запису цифрової інформації в документах.
- •26. . Зв'язок числівників з іменниками у професійному мовленні.
- •27. Особливості використання форм дієслова у професійному мовленні.Творення і вживання дієприкметників. Творення і вживання дієприслівників. Особливості перекладу з російської на українську мову.
- •29. Синтаксичні особливості професійного мовлення. Узгодження підмета з присудком у документах
- •30. Складні випадки керування у професійному мовленні.
23. Особливості використання прикметників у професійному мовленні. Ступені порівняння прикметників.
Використовуючи прикметники у професійному мовленні, слід пам’ятати:
1. Перевага надається прикметникам книжного походження: гарантійний, організаційний, регіональний, еквівалентний. Необхідно уникати прикметників із розмовної, емоційної лексики, стягнених та усічених форм, суфіксів збільшеності: роботящий – працьовитий, багатющий – дуже багатий, молодії – молоді.
2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.: надто великий, менш вдалий. Характерно, що суплетивна форма синтетичного способу творення найвищого ступеня порівняння не набуває розмовного забарвлення, сприймається як книжна і є нормою офіційно-ділового стилю. Наприклад:великий – більший, найбільший; гарний – кращий, найкращий.
3. Порушенням норм є поєднання обох форм ступенювання: більш точніший (треба: точніший або більш точний), більш прийнятніший (треба: більш прийнятний або найприйнятніший).
4. Елементом просторіччя є поєднання слова самий з прикметниковими формами для вираження найвищого ступеня: самий близький, самий небезпечний, самий кращий, самий високий (треба: найближчий, найкращий, найнебезпечніший, найвищий).
5. У формах місцевого відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення –ому: на старім (правильно старому) обладнанні, на банківськім (банківському) рахунку, на попереднім (попередньому) засіданні, на нижнім (нижньому) ярусі.
6. У документах не використовуються присвійні прикметники, вони замінюються іменниками: директорові розпорядження – розпорядження директора; президентів підпис – підпис президента.
Нормативним є вживання присвійних прикметників у термінологічних словосполученнях та крилатих висловах: адамове яблуко, рентгенівський апарат, езопівська мова, сізіфова праця.
7. Не вживаються у документах прикметники, що походять від географічних назв: запорізькі депутати – депутати м. Запоріжжя,. Перший варіант має відтінок розмовності. Але усталеним є вживання таких прикметників, якщо вони входять у склад адміністративно-територіальних або географічних назв: Запорізька область, Бердянський район.
8. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполученні з числівниками два, три, чотири та прикметник останнійз усіма числівниками, узгоджуються у Н. та З. відмінках множини й мають переважно у документах закінчення –і, а не –их: два нестандартні вироби, три оригінальні розробки, за останні сімдесят років, чотири великі контейнери.
24. Використання займенників у професійному мовленні. Відмінювання займенників.
вказує на предмети, ознаки або кількість, але не називає їх: ти, кожний, ніхто.
Оскільки займенники не виражають конкретного значення, а виступають у ролі контекстуальних синонімів, вказуючи на особу чи предмет, тому слід обережно вводити їх в текст.
Це особливо стосується займенників третьої особи він, вона, воно і вказівних займенників цей, ця, це. Може виникнути неясність, якщо ці займенники співвідносяться за родом і числом з кількома іменниками. Найчастіше помилка полягає в тому, що з тексту не зрозуміло, якого слова стосується займенник, а це вносить у текст двозначність.
Більшість ділових паперів оформляється від імені установи, підприємства, організації. Проте, займенник ми в цій ситуації опускається. Документи, як правило, починаються дієсловами у першій особі множини: просимо…, надсилаємо…, повідомляємо…Особовий займенник ми використовується в документах для пом’якшення категоричності вимоги чи наказу. Паралельно вживається форма третьої особи: Дирекція просить…, завод повідомляє…, фірма надсилає…, дирекція повідомляє…, ректорат зобов’язує...
Для підкреслення поваги, ввічливості в усному й писемному професійному мовленні вживається займенник Ви(у заявах, запрошеннях, офіційних листах, приватних листах, адресованих старшій за віком особі):Прошу Вашого дозволу на поїздку…, Одержав Вашого листа.При займеннику Ви дієслово-присудок вживається у множині:Ви сказали, Ви повідомили.