2. Види і форми культури

Соціологічний підхід акцентує увагу на тому, що культура історично

формується й розвивається як найважливіший механізм міжособистісної

взаємодії. Залежно від рівня, масштабів, форм цієї соціальної взаємодії

розрізняють типи, види й форми культури. Так, кожне конкретне суспільство

створює протягом своєї історії власну суперкультуру, яка передається від

покоління до покоління через механізми культурного успадкування (виховання, освіта). Соціальні спільності (народності, нації) також виробляють свою культуру. Кожний вид конструктивної людської діяльності теж пов'язаний із формуванням відповідного виду культури.

Специфіка культури полягає в тому, що вона, являючи собою певні

цінності, у той же час характеризує різні явища суспільного життя. Кожний

етап існування суспільства відрізняється від інших певною культурно-

історичною специфікою. Цих відмінностей безліч: кількість накопичених

предметів культури й способів їх виготовлення, засвоєння та розуміння досвіду попередніх поколінь, зв'язок між різними видами культурної діяльності, предметами культури й культурою людини, дух культури, що впливає на систему принципів, норм і правил соціального життя.

Навіть в рамках одного суспільства можна виділити різні види культури.

На підставі її структури виділяють матеріальну, духовну, художню і фізичну

культуру. Матеріальна культура заснована на раціональному, репродуктивному типі діяльності, виражається в об'єктивно-наочній формі, задовольняє первинній потребі людини. Склад матеріальної культури налічує культуру праці, культуру повсякденності – матеріальна сторона людського побуту, культуру місця поселення.

Духовна культура заснована на раціональному, творчому типі діяльності, виражається в суб'єктивній формі, задовольняє вторинні потреби людини. Духовна культура – це культурний зміст людської свідомості у вигляді цінностей, ідеалів, норм, ідей, світоглядних уявлень, фантастичних образів тощо, втілений у міфах, релігії, моралі, філософії, мистецтві та його естетичних канонах, науці, ідеології, праві, писемності, різних формах і видах творчої діяльності. Склад духовної культури: релігійна культура, етична культура, правова культура, політична культура, педагогічна культура, інтелектуальна культура. До поняття «духовна культура» відносяться і матеріальні об'єкти, що включають світ духовної культури: бібліотеки, музеї, учбові заклади, суди тощо.

Художня культура заснована на ірраціональному, творчому типі

діяльності, виражається як в об'єктивно-наочній, так і суб'єктивній формі,

задовольняє вторинні потреби людини. Склад художньої культури: прикладне мистецтво або дизайн (кулінарія, косметика, перукарське мистецтво, флористика, освітлення і так далі); «чисте» або «витончене» мистецтво (архітектура, образотворче мистецтво, музика, література, танець, театр, кінематограф).

Фізична культура заснована на раціональному, творчому типі діяльності, виражається в суб'єктивній (тілесною) формі, задовольняє первинні потреби людини.

У культурній статиці елементи розмежовані в часі і в просторі. Так,

частина матеріальної і духовної культури, створена минулими поколіннями,

витримала випробування часом і що передається наступним поколінням як

щось цінне і шанобливе, є культурною спадщиною. Спадщина – важливий

чинник об'єднання нації, засіб об'єднання суспільства в періоди криз.

Виділяючи види культури, за основу класифікації можна узяти масштаб її

розповсюдження. Виділяють домінуючу культуру, субкультуру і

контркультуру. Сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими

керуються більшість членів суспільства, називається домінуючою культурою.

Проте, оскільки суспільство розпадається на безліч груп (національних,

демографічних, соціальних, професійних і так далі), поступово у кожної з них формується власна культура, тобто система цінностей і правил поведінки. Такі малі культурні світи називаються субкультурою. Субкультура, яка не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть їй, знаходиться в конфлікті з домінуючими цінностями, носить назву контркультури. Таким чином субкультура може бути позитивною і негативною. Історично склалися дві форми культури: висока (елітарна) і народна (фольклорна). Елітарна культура включала насамперед класичні літературу, музику, живопис, філософію, які створювали професіонали високого рівня.

Народна культура включає фольклор, пісні, танці, міфи, казки, що створюються людьми в процесі повсякденного життя. Як правило, елітарна культура створювалася й споживалася певними, тобто елітарними групами, а народна культура завжди пов'язана з життям і діяльністю широких народних мас. У сучасному технократичному суспільстві у зв'язку з розвитком засобів масової інформації виникає ще одна форма – масова культура, що розрахована на масове споживання. Масова культура створюється професіоналами, проте загальнодоступна, орієнтована на найширшу аудиторії, споживання її продуктів не вимагає спеціальної підготовки. Масова культура не потребує від людини ні особливих знань, ні «гамлетівських міркувань». Вона багато в чому будується на емоційних сприйняттях і реакціях.

Форми культури:

 загальнолюдська культура (у сенсі культури, виробленої людством

протягом всієї історії його існування, яка спирається на загальнолюдські

цінності істини, добра, краси, справедливості тощо);

 суперкультура (у значенні культури, створеної конкретним

суспільством, котра передається з покоління в покоління);

 субкультура (в розумінні культури як сукупності переконань,

цінностей, норм, зразків поведінки, характерних для певної соціальної

спільноти; приклад — національні, професійні субкультури, субкультура

організацій тощо);

 контркультура (у сенсі культурної моделі певної групи, яка

протистоїть або перебуває у конфронтації до панівної суперкультури та

субкультур просуспільних спільнот);

 девіантна культура (як різновид субкультури; притаманна групам із

соціально відхиленою поведінкою; приклад – стиль життя й антисоціальна

поведінка груп наркоманів, сатаністів тощо);

 особистісна культура (мається на увазі культура конкретного індивіда,

або особисті).