- •Міністерство освіти і науки україни
- •Передмова
- •Структура навчальної дисципліни “Логіка”
- •Заліковий модуль 1. Основні логічні форми мислення та закони логіки Змістовий модуль 1. Предмет і задачі логіки. Основні закони мислення Основні питання лекції та семінарського заняття
- •1.1. Мислення як предмет вивчення логіки
- •1.2. Основні етапи розвитку логіки як науки.
- •1.3. Структура та мова формальної логіки.
- •1.4. Основні закони мислення
- •1.5. Практичне значення логіки для юристів.
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Змістовий модуль 2. Поняття та логічні операції з ними Основні питання лекції та семінарського заняття
- •2.1. Поняття як форма мислення: загальна характеристика, властивості та ознаки.
- •2.2. Структура поняття: зміст та обсяг поняття. Закон оберненого відношення між змістом та обсягом поняття.
- •2.3. Види понять.
- •2.4. Логічні відношення між поняттями.
- •2.5. Логічні операції над поняттями.
- •Обмеження і узагальнення понять.
- •Поділ понять та правила поділу.
- •Правила поділу понять:
- •Визначення понять та правила визначення.
- •Явні визначення мають такі правила:
- •Операції, подібні до визначення.
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Змістовий модуль 3. Судження та логічні операції з ними Основні питання лекції та семінарського заняття
- •3.1.Загальна характеристика судження і його структур. Судження і речення
- •Будь-яке судження людина висловлює у формі речення. Навіть, коли ми думаємо про себе, не виражаючи думки в письмовій або усній формі, ми користуємося прихованою, внутрішньою мовою.
- •3.2. Прості категоричні судження. Об’єднана класифікація суджень та розподіленість термінів в судженнях
- •3.3. Відношення між судженнями. Логічний квадрат
- •Правила операцій з простими судженнями та ймовірні помилки
- •3.4. Складні судження та їх класифікація
- •3.5. Поділ суджень за модальністю
- •Питання для самоконтролю
- •3.Що розуміється під предикатом судження?
- •Завдання для самостійної роботи
- •Види умовиводів
- •4.1.2. Безпосередні умовиводи
- •4.1.3. Категоричний силогізм. Визначення та побудова простого категоричного силогізму (пкс)
- •Аксіоми силогізму
- •2.Петренко – людина.
- •Загальні правила:
- •Категоричний силогізм з судженнями, що виокремлюють.
- •Категоричні силогізми із суджень з відношеннями.
- •4.1.4. Умовні та розподільні силогізми
- •Якщо а то с
- •4.1.5. Скорочені та складно-скорочені умовиводи
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •4.2.2. Види неповної індукції: популярна, через відбір фактів, наукова
- •4.2.3. Методи наукової індукції
- •Метод єдиної схожості
- •Метод єдиної відмінності
- •Об'єднаний метод схожості і відмінності
- •Метод супутніх змін
- •Метод залишків
- •Правила побудови індуктивних міркувань.
- •Помилки в індуктивних міркуваннях.
- •Питання для самоконтролю
- •4.3.2. Аналогія властивостей та відносин
- •4.3.3. Аналогія закону і права
- •Питання для самоконтролю
- •5.2. Сутність доведення та його структура
- •Види доведення: пряме та непряме.
- •5.3. Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики
- •Отже, н. Скоїв злочин
- •5.4. Правила й помилки в доведенні та спростуванні Правила щодо тези
- •Правила щодо аргументів
- •Правила щодо демонстрації
- •5.5. Парадокси і софзми.
- •5.6. Загальна характеристика гіпотези
- •5.7. Види гіпотез. Поняття версії
- •5.8. Способи підтвердження і спростування гіпотез
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Змістовий модуль 6. Мистецтво полеміки Основні питання лекції та семінарського заняття
- •6.1. Вербальні (мовні) форми аргументації
- •6.2. Риторика – мистецтво красномовства
- •6.3. Культура судових промов
- •Питання для самоконтролю
- •Завдання для самостійної роботи
- •Висновки
- •Практикуми практикум і
- •Практикум іі поняття та логічні операції з ними
- •Види понять
- •Відношення між поняттями
- •Операції над поняттями
- •Практикум ііі
- •Прості судження
- •Складні судження
- •Практикум іv
- •IV. 1. Дедуктивні умовиводи
- •Практикум IV
- •IV.2. Індуктивні умовиводи
- •Практикум IV
- •IV. 3. Аналогія.
- •Практикум V
- •Тести Змістовний модуль 1. Логіка, її предмет та функції. Закони логіки
- •Змістовний модуль 2. Поняття як форма мислення
- •Змістовний модуль 3. Судження як форма мислення
- •Змістовний модуль 4.1. Дедуктивні умовиводи
- •Змістовний модуль 4.2., 4.3. Індуктивні умовиводи. Аналогія
- •Змістовний модуль 5. Основи аргументації
- •Змістовий модуль 6. Мистецтво полеміки
- •Перелік контрольних питань до заліку
- •Література
- •Діденко Ніна Григорівна
Метод єдиної відмінності
Щоб застосувати метод єдиної відмінності, необхідно виконати наступне:
1. Розглянути два випадки. У першому явище х настає, у другому – не настає.
2. Порівняти ці випадки, виявити обставини, які їм передували.
3. Виявити спільні обставини і обставину, відсутню у випадку, коли явище х не наступає. Вона, ймовірно, і є його причиною.
Схема мислення за методом єдиної відмінності наступна:
ABCFEM спричиняють D
ACFEМ не спричиняють D
Ймовірно, що В є причиною D.
Загальне правило методу єдиної відмінності: якщо обставина Х має місце в випадках, коли виникає явище х, і відсутня, коли цього явища немає, а всі інші обставини залишаються незмінними, то обставина Х, ймовірно, є причиною явища х.
Об'єднаний метод схожості і відмінності
Для підвищення ступеню вірогідності індуктивного умовиводу застосовують об’єднаний метод схожості і відмінності. При цьому необхідно виконати наступні дії:
1. Розглянути певну множину в усьому відмінних і лише за однієї обставини схожих випадків, коли настає явище х.
2. Розглянути певну множину випадків, у яких явище х не настає і які відрізняються від попередньої множини випадків тим, що в них немає спільної для цих випадків обставини.
Схема мислення за поєднаним методом схожості і відмінності відбувається за такою схемою:
ABC спричиняють D
MFB спричиняють D
MBC спричиняють D
AC не спричиняють D
MF не спричиняють D
BC не спричиняють D
Ймовірно, B є причиною D.
Загальне правило об’єднаного методу схожості та відмінності: якщо певна кількість випадків, коли виникає явище х, схожі лише за однією обставиною Х, і водночас відрізняються від попередніх, коли явище х не виникає, лише відсутністю обставини Х, то вона, ймовірно, є причиною явища х.
Метод супутніх змін
Щоб застосувати метод супутніх змін, необхідно виконати наступні дії:
1. Розглянути випадок, коли виникає явище х і з'ясувати обставини, які йому притаманні.
2. Змінивши декілька разів одну з обставин вияснити, чи відбувається зміна явища х.
3. Якщо буде встановлено, що при кожній зміні цієї обставини відбувається зміна явища х, можна зробити висновок, що саме ця обставина є причиною явища х.
Міркування за методом супутніх змін відбувається за схемою:
ABC1 спричиняють D1
ABC2 спричиняють D2
ABCn спричиняють Dn
Ймовірно, C є причиною D
Загальне правило методу супутніх змін: якщо зі зміною обставини Х змінюється явище х, при цьому всі інші обставини залишаються незмінними, то, ймовірно, обставина Х є причиною явища х.
Метод залишків
Цей метод застосовують тоді, коли мають справу з складними обставинами, які породжують складні наслідки.
Міркування відбувається за наступною схемою:
ABC спричиняють abc
A спричиняє a
B спричиняє b
Ймовірно, C спричиняє c
Існує також схема модифікованого висновку за методом залишків:
ABC спричиняють abcd
A спричиняє a
B спричиняє b
С спричиняє с
Ймовірно, існує D, яка спричиняє d
Загальне правило методу залишків: якщо складні обставини зумовлюють складне явище і встановлено, що частина обставин спричиняє певну частину цього явища, то ті обставини, що залишилися, ймовірно, викликають ту частину явища, що залишилася.