25. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.

Склад – частина такту, яка вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря / поєднання звучного елемента з менш звучним. Складоподіл проходить де найменша звучність.

Склад – найменша вимовна одиниця. У слові стільки складів, скільки голосних звуків. Існують різні теорії складу.

1. Найпоширеніша – теорія повітряних поштовхів. За нею склад – це один звук або декілька звуків, що вимовляються одним поштовхом видихуваного повітря.

2. Акад. Л. Щерба висунув теорію м’язового напруження, за якою склад – це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м’язовим напружененням при їх артикуляції. Найбільше напруження припадає на вершину складу і найменше буває на межі складів.

3. За теорією гучності (сонорності), яку на Заході розвинув О. Єсперсен, склад – частина слова, у якій поєднується більш гучний (сонорний) звук з менш гучним. Найгучніші – голосні, тому вони складотворчі. Голосні є вершиною складу. Межа між складами проходить у місці найбільшого спаду гучності. Проте теорія складоподілу орієнтовна, а не остаточно вирішена. Чеська мова прст – палець і приглосний є вершиною складу

Розрізняють склади відкриті й закриті , прикриті й неприкриті . Прикриті – склади, що починаються на приголосний (вар-та, ра-ма), неприкриті – ті, що починаються голосним (о-ко).

Склад– об’єднувана вимовою фонетична одиниця, що складається з голосного і прилеглих до нього приголосних або лише голосного звука.

Теорії про природу складу (мовознавці висунули декілька теорій щодо природи складу: експіраторна, акустична, фонологічна, комплексна) :

- За експіраторною теорією склад утворюється в результаті м'язового напруження голосових зв'язок, тож видихуваний струмінь повітря утворює своєрідні поштовхи — тобто склади. Проте експериментального підтвердження ця теорія не мала.

- За артикуляторною теорією, яку висунув російський мовознавець Лев Щерба, склад утворюється завдяки артикуляторному м'язовому напруженню, яке зростає у напрямі до вершини складу (тобто голосного), а потім спадає на його межі. Цю теорію поділяли українські мовознавці М. Наконечний, В. Лобода та ін.

- За акустичною теорією, яку ще називають теорією сонорності або гучності, склад є сполученням звуків з більшим чи меншим ступенем гучності. Складотворчий голосний, як гучніший звук, приєднує до себе нескладотворчі приголосні. Кожен склад має два мінімуми гучності, які є його межами. Акустичну теорію розробив данський мовознавець Отто Єсперсен. Її поділяли Р. Аванесов та деякі українські мовознавці.

- За комплексною теорією, яку підтримують українські мовознавці М. Жовтобрюх, В. Брахнов, Н. Тоцька, склад розглядається як комплексне явище, що є наслідком дії низки чинників: акустично-артикуляторних, просодичних та фонологічних.

Типи складів : - Прикритий – починається з приголосного ( гілка ). - Неприкритий – з голосного (ось ). - Відкритий – закінчується на голосний (ночі ). - Закритий – на приголосний (ніч ).

26. Наголос і його типи.

Наголос — виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею функціонально співвідноситься наголос, розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС буває :

Динамічний (силовий) - виділення (вимова) одного із складів слова більшою силою, тобто сильнішим видихом струменя повітря (характерний для української мови) . Сила динамічного наголосу в мовах неоднакова. Буває : фіксованим ( в усіх словах падає на певний склад - перший, останній) і вільним (нефіксованим) - може падати на будь-який склад. Фіксований наголос характерний для польської, чеської, французької, естонської мов. Вільний наголос виконує смислорозрізнювальну (замок — замок) і форморозрізнювальну (виходити — виходити) функції. Наголос може бути рухомим і нерухомим (стіл — стола ). Деякі слова можуть мати два наголоси (перекотиполе).

Музикальний (тонічний, мелодійний) - виділення наголошеного складу інтонаційно, підвищенням основного тону. Він властивий норвезькій, шведській, литовській, латиській, словенській, сербській, хорватській, японській мовам. Буває політонічним - наголошений склад може мати різні інтонації ( визхідний і низхідний наголос) .

Кількісний (довготний, квантативний) - виділення складу більшою тривалістю звучання. Такий наголос можливий у тих мовах, де нема розрізнення довгих і коротких голосних. Переважає в індонезійській мові.

За місцем і рухливістю:

Зв’язані – останній склад у французькій

Вільні можуть падати на будь-який склад:

Постійні (на одному складі у всіх словоформах, англійська) та рухомі (українська голова/голови)

Побічний наголос (к’олос’’ок)

ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС — виділення певного слова у фразі.

ЛОГІЧНИЙ НАГОЛОС — особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. (Брат прийшов до мене).

ЕМФАТИЧНИЙ НАГОЛОС —емоційне виділення тих чи інших слів у висловлюванні напруженою вимовою певних звуків. (Він чу-до-о-ова людина! ).