- •3.Монізм (матеріалістичний та ідеалістичний), дуалізм і плюралізм як філософські принципи трактування субстанції.
- •5.Філософська система Аристотеля.
- •6.Пробелема пошуку першоначал буття світу і космоцентризм досократичної філософії (Мілетська школа, Ефеська школа, піфагорійці, елеати, атомісти)
- •7.Ідеалістичний досвід заперечення матерії як субстанції
- •8.Патристика (східний і західний варіанти), Августин Аврелій – класик західної патристики
- •9.Поняття істини(об єктивна, абсолютна, відносна, конкретна істина) та проблеми її критеріїв (досвід, мислення, інтуїція, практика)
- •10.Природа і сутність проблеми універсалій, шляхи їх вирішення.
- •11.Місце і роль Фоми Аквінського у систематизації схоластики і розвитку середньовічної філософії.
- •12.Відродження як соціокультурне явище. Формування і розвиток філософії (н.Макіавеллі, т.Мор, т.Кампанелла)
- •13.Філософська система Платона
- •14. Роль світоглядних, духовних та соціально-економічних питань у формуванні філософії Нового часу.
- •15.Ф.Бекон про роль філософської та наукової методології для сучасного і майбутнього розвитку людства.
- •16.Дуалізм методологічних засад філософії р. Декарта.
- •17.Онтологія та епістемологія у європейській філософії Нового часу
- •18.Активно-діяльне розуміння людини в німецькій класичній філософії. Філософські погляди і. Канта.
- •19.Філософські ідеї г.Гегеля та їх актуальність для сучасної філософської думки в Україні.
- •20.Гуманістичний атеїзм л. Фейербаха та його сучасна філософська критика.
- •21.Сучасні інтерпретації філософської сутності основних джерел та складових частин марксизму.
- •22.Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у хх ст.
- •23.Ідейні джерела екзистенціалізму та його різновиди.
- •24.Постпозитивізм та його роль у філософії кінця хх- поч ххІст.
- •25.Герменевтика, її сутність і зміст.
- •26.Сучасні трактування фрейдизму.
- •27.Проблема відчуження в контексті соціальної філософії.
- •28.Творчість, її сутність та характерні риси
- •29.Загальне та особливе в сучасних інтерпретаціяї сенсу історії.
- •30.Інтуїція, її характерні риси та роль у діяльності фахівця-аграрія
- •31.Іманентний трансценденталізм як філософське світорозуміння(на прикладі творчості г.Сковороди)
- •32. Вчення Сократа. Зміст його концепції «етичного раціоналізму».
- •33. Становлення філософії українського духу в Києво-Могилянській академії (і.Гізель, ф.Прокопович, г.Щербацький, г.Кониський).
- •34. Наукова концепція Демокріта.
- •35. Негативна діалектика.
- •36. Категорії «заперечення», «діалектичне заперечення», «заперечення заперечення», «циклічність розвитку», «спіралевидність розвитку».
- •37. Категорії «протилежність», «єдність», «боротьба», «суперечність».
- •38. Типи метафізичних(класичних) онтологій: ідеалізм, матеріалізм, реалізм, пантеїзм, дуалізм, монізм.
- •39. Єдність і взаємопроникнення протилежностей. Класифікація (типологія) суперечностей.
- •40. Категорії «причини і наслідку», їх роль у пізнавальній і практичній діяльності.
- •41. Поняття «закономірності і закону», їх роль у пізнавальній і практичній діяльності.
- •42. Взаємозвꞌязок та взаємовідношення кількісних та якісних змін у світі.
- •43. Сучасна інтерпретація змісту категорій діалектики.
- •44. Категорії діалектики як вузлові пункти пізнання світу.
- •45. Діалектика категорій «сутності» та «явища» в контексті історії розвитку філософської думки.
- •46. Категорії «можливість» і «дійсність», їх світоглядне і методологічне значення.
- •47. Місце філософських категорій у розумвій діяльності людини.
- •48. Свідомість як субстанція і як одна із форм буття.
- •49. Ідеальність свідомості як головна її властивість.
- •50. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини.
- •51. 58. Синергетика як нова стратегія наукового пошуку.
- •52. Місце діалектики в системі філософського знання.
- •54. Еволюція діалектики в історії філософії.
- •55. Рух, простір і час як категоріальні визначення буття.
- •56. Внесок європейської просвіті у формування класичної філософії.
- •57. Гуманізм ренесансного та неренесансного типу в історії української філософії.
- •59. Філософія української діаспори.
- •60. Розвиток філософської думки в сучасній Україні.
- •61. Метафізична і діалектична антропології.
- •62. Суспільство і природа як синергетичні підсистеми об’єктивної реальності.
- •63. Виробничий ресурс як головний чинник економічного розвитку суспільства.
- •64. Проблема періодизації людської історії (натуралістичний, соціологізаторський, формаційний, цивілізаційний підходи).
- •65. Основи філософського аналізу суспільства.
- •66. Природа – умова буття суспільства.
- •67. Концепція суспільного прогресу, регресу, коло обігу, кінця історії та проблема сенсу історії.
- •68. Основні категорії філософії економіки (Виробництво, капітал, продуктивні сили, виробничі відносини).
- •69.Натуралізм і антропоцентризм античної філософії, іх сутність і специфічні відмінності.
- •70. Національна психологія (ментальність) та самосвідомість. Поняття етноцентризму.
- •71. Економічний детермінізм марксистської філософїї і сучасність.
- •72. Онтологія та гносеологія історії.
- •73. Феноменалістичне поняття свідомості.(22 ситуационный)
- •74. Роль філософії та науки в пошуках істини. Проблема єдності людського знання у ххі столітті.
- •75. Світ як сукупна реальність та універсам людської життєдіяльності. Проблема єдності та багато вимірності світу.
- •76. Поняття методології і методи пізнання.
- •77. Епістемологія, її сутність і зміст.
- •78. Специфіка істини у філософії, науці, соціальному пізнанні. Істина як уміння.
- •79. Основні принципи епістемології та різноманітність форм пізнання
- •80. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність, особистість.
- •81.Культура особистості, специфіка культури фахівця
- •82. Матеріалізм як філософський напрям, його характерні риси.
- •83. Наукові революції в історії.
- •84. Чуттєве, раціональне та інитуітивне в філософії.
- •85. Історіософія Шевченка.
- •86. Наука як суспільне явище. Філософськф підвалини науки
- •87. Психофізичний дуалізм у сучасній філософії свідомості.
- •88. Наука як соціальний інститут.
- •89. Особистість в соціальній філософії.
- •90. Культура як сукупність текстів, мови, результатів діяльності людства.
61. Метафізична і діалектична антропології.
Филосо́фська антрополо́гыя в широкому сенсі - філософське вчення про природу і суть людини; у вузькому - напрям (школа) в західноєвропейській філософії (переважно німецької) першої половини XX столітты - вчення про людину шляхом використання і тлумачення різних наук - психології, біології, соціології, а також релігії та ін. Філософія досі намагалася говорити про те, яким чином і звідки виникла людина, замість того, щоб визначити, що він є. Антропологія - фундаментальна наука про основні тенденції і закони біологічного, психічного, духовно-історичного і соціального розвитку людини. Філософська антропологія - вчення про специфіку прояву універсальних стосунків буття в людині з точки зору самого буття людини. Метафізична суть людини.. Людина як метафізичне (надприродне, таке, що не має фізичних причин), трансцендентна істота, ніколи не фіксується в конкретних рамках, він постійно попереду себе, перевершує себе (як індивіда і особу), не зводиться до своєї фізичної або соціальної даності, долає межі власного існування. Людина не існує як якась даність, як предмет; людини взагалі немає як чогось незмінного, постійного. Людина - це прагнення бути людиною. Основне метафізичне зайняття людини - пізнання, відкриття в собі іншого виміру, іншого життя, оволодіння буттям через його олюднення. Людина в цьому сенсі - цей його світ (світ як Всесвіт, світ як община, світ як співтовариство людей). Суттю людини є ніщо. Ніщо не знаходиться в самому серці буття і тільки через усвідомлення людиною (через олюднення) - в якості буття - приходить в його світ. Основа світу і буття людини - одно основа. Пізнаючи себе, людина відкриває закони всесвіту. Антропологічна концепція діалектики. Антисциэнтичну спрямованість мала антропологічна модель розвитку. Глава французького екзистенціалізму Ж.П. Сартр в книзі "Критика діалектичного розуму" (1960) намагався сформулювати основи екзистенціальної антропології. Він вважає, що діалектику треба шукати в стосунках людей з природою і в стосунках людей між собою. "Екзистенціальними вимірами буття", по Сартру являються мета, вибір, проект, свобода, відповідальність. Прагнучи звільнитися від ідеалізму і відкидаючи гегелівську ідею тотожності буття і знання, Сартр зберігає гегелівську ідею діалектики як рухи у бутті і пізнанні, рух, який визначається подвійною вимогою : становлення і тоталізація. Діалектика по Сартру - "закон практики", її раціональність. Діалектичним рухом для Сартра є рух думки одночасно у напрямку до об'єктивного результату і до первинних умов.
62. Суспільство і природа як синергетичні підсистеми об’єктивної реальності.
Історично формування первісних суспільств розвивалося із родово-общинного ладу, в умовах якого людина починає виокремлювати себе із природного середовища.Суспільство має узгоджуватися з людською природою, воно становить так звану другу природу, або культурне середовище. Людина — єдина істота, яка не має визначеної екологічної (природної) ніші і здатна пристосовуватися до різних природних умов. Тому вона створює власний світ, перетворюючи природу. У суспільстві, як і в природі, є об'єктивні закономірності, хоча і здійснюються вони через людську діяльність. Якщо в природі діють сліпі природні сили, то в суспільстві — люди, наділені свідомістю і волею. Закономірності розвитку суспільства є закономірностями людської діяльності. Однак, як зазначав В. Вернадський, людина часто забуває, що її життєдіяльність тісно пов'язана з біосферою, що природні умови в житті суспільства відіграють надзвичайно важливу роль. Відповідно і відношення суспільство — природа ніколи не втрачає своєї актуальності і вимагає суттєвої уваги в контексті соціокультурної активності людини. Адже природа і суспільство, незважаючи на їхнє протиставлення, завжди залишаються тісно пов'язаними, становлять єдину систему взаємозв'язків у вимірі економічної, географічної та екологічної детермінанти суспільного розвитку. Людина є частиною природи, а природне середовище — необхідною умовою функціонування соціуму, будь-яких форм суспільної діяльності. Соціальна сфера життєдіяльності є історично похідною від природної, це добре видно на прикладі господарства, яке розвивається від максимально наближених до природи форм — натуральне господарство — до більш віддалених від неї — інформаційна економіка. Природа є основним ресурсним джерелом матеріального життя суспільства, його виробничої сфери, що унеможливлює розмежування таких сфер людського життя, як суспільство і природа. Загалом історія розвитку суспільства постає як продовження розвитку природи. Отже, людина живе не тільки у природному, а й у суспільному середовищі. Вона змінює та перетворює природне середовище відповідно до своїх потреб, здатна добре прилаштовуватися до різних природних умов. У процесі науково-технічного розвитку останніх століть ставлення людини до природи набуло суто споживчого характеру, що й стало причиною екологічних проблем сучасності.Суспільство виникає внаслідок олюднення природного середовища, формування культурних особливостей соціуму, таким чином, взаємодія суспільства із природою відбувається у межах певного географічного середовища.