- •3.Монізм (матеріалістичний та ідеалістичний), дуалізм і плюралізм як філософські принципи трактування субстанції.
- •5.Філософська система Аристотеля.
- •6.Пробелема пошуку першоначал буття світу і космоцентризм досократичної філософії (Мілетська школа, Ефеська школа, піфагорійці, елеати, атомісти)
- •7.Ідеалістичний досвід заперечення матерії як субстанції
- •8.Патристика (східний і західний варіанти), Августин Аврелій – класик західної патристики
- •9.Поняття істини(об єктивна, абсолютна, відносна, конкретна істина) та проблеми її критеріїв (досвід, мислення, інтуїція, практика)
- •10.Природа і сутність проблеми універсалій, шляхи їх вирішення.
- •11.Місце і роль Фоми Аквінського у систематизації схоластики і розвитку середньовічної філософії.
- •12.Відродження як соціокультурне явище. Формування і розвиток філософії (н.Макіавеллі, т.Мор, т.Кампанелла)
- •13.Філософська система Платона
- •14. Роль світоглядних, духовних та соціально-економічних питань у формуванні філософії Нового часу.
- •15.Ф.Бекон про роль філософської та наукової методології для сучасного і майбутнього розвитку людства.
- •16.Дуалізм методологічних засад філософії р. Декарта.
- •17.Онтологія та епістемологія у європейській філософії Нового часу
- •18.Активно-діяльне розуміння людини в німецькій класичній філософії. Філософські погляди і. Канта.
- •19.Філософські ідеї г.Гегеля та їх актуальність для сучасної філософської думки в Україні.
- •20.Гуманістичний атеїзм л. Фейербаха та його сучасна філософська критика.
- •21.Сучасні інтерпретації філософської сутності основних джерел та складових частин марксизму.
- •22.Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у хх ст.
- •23.Ідейні джерела екзистенціалізму та його різновиди.
- •24.Постпозитивізм та його роль у філософії кінця хх- поч ххІст.
- •25.Герменевтика, її сутність і зміст.
- •26.Сучасні трактування фрейдизму.
- •27.Проблема відчуження в контексті соціальної філософії.
- •28.Творчість, її сутність та характерні риси
- •29.Загальне та особливе в сучасних інтерпретаціяї сенсу історії.
- •30.Інтуїція, її характерні риси та роль у діяльності фахівця-аграрія
- •31.Іманентний трансценденталізм як філософське світорозуміння(на прикладі творчості г.Сковороди)
- •32. Вчення Сократа. Зміст його концепції «етичного раціоналізму».
- •33. Становлення філософії українського духу в Києво-Могилянській академії (і.Гізель, ф.Прокопович, г.Щербацький, г.Кониський).
- •34. Наукова концепція Демокріта.
- •35. Негативна діалектика.
- •36. Категорії «заперечення», «діалектичне заперечення», «заперечення заперечення», «циклічність розвитку», «спіралевидність розвитку».
- •37. Категорії «протилежність», «єдність», «боротьба», «суперечність».
- •38. Типи метафізичних(класичних) онтологій: ідеалізм, матеріалізм, реалізм, пантеїзм, дуалізм, монізм.
- •39. Єдність і взаємопроникнення протилежностей. Класифікація (типологія) суперечностей.
- •40. Категорії «причини і наслідку», їх роль у пізнавальній і практичній діяльності.
- •41. Поняття «закономірності і закону», їх роль у пізнавальній і практичній діяльності.
- •42. Взаємозвꞌязок та взаємовідношення кількісних та якісних змін у світі.
- •43. Сучасна інтерпретація змісту категорій діалектики.
- •44. Категорії діалектики як вузлові пункти пізнання світу.
- •45. Діалектика категорій «сутності» та «явища» в контексті історії розвитку філософської думки.
- •46. Категорії «можливість» і «дійсність», їх світоглядне і методологічне значення.
- •47. Місце філософських категорій у розумвій діяльності людини.
- •48. Свідомість як субстанція і як одна із форм буття.
- •49. Ідеальність свідомості як головна її властивість.
- •50. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини.
- •51. 58. Синергетика як нова стратегія наукового пошуку.
- •52. Місце діалектики в системі філософського знання.
- •54. Еволюція діалектики в історії філософії.
- •55. Рух, простір і час як категоріальні визначення буття.
- •56. Внесок європейської просвіті у формування класичної філософії.
- •57. Гуманізм ренесансного та неренесансного типу в історії української філософії.
- •59. Філософія української діаспори.
- •60. Розвиток філософської думки в сучасній Україні.
- •61. Метафізична і діалектична антропології.
- •62. Суспільство і природа як синергетичні підсистеми об’єктивної реальності.
- •63. Виробничий ресурс як головний чинник економічного розвитку суспільства.
- •64. Проблема періодизації людської історії (натуралістичний, соціологізаторський, формаційний, цивілізаційний підходи).
- •65. Основи філософського аналізу суспільства.
- •66. Природа – умова буття суспільства.
- •67. Концепція суспільного прогресу, регресу, коло обігу, кінця історії та проблема сенсу історії.
- •68. Основні категорії філософії економіки (Виробництво, капітал, продуктивні сили, виробничі відносини).
- •69.Натуралізм і антропоцентризм античної філософії, іх сутність і специфічні відмінності.
- •70. Національна психологія (ментальність) та самосвідомість. Поняття етноцентризму.
- •71. Економічний детермінізм марксистської філософїї і сучасність.
- •72. Онтологія та гносеологія історії.
- •73. Феноменалістичне поняття свідомості.(22 ситуационный)
- •74. Роль філософії та науки в пошуках істини. Проблема єдності людського знання у ххі столітті.
- •75. Світ як сукупна реальність та універсам людської життєдіяльності. Проблема єдності та багато вимірності світу.
- •76. Поняття методології і методи пізнання.
- •77. Епістемологія, її сутність і зміст.
- •78. Специфіка істини у філософії, науці, соціальному пізнанні. Істина як уміння.
- •79. Основні принципи епістемології та різноманітність форм пізнання
- •80. Співвідношення понять «людина», «індивід», «індивідуальність, особистість.
- •81.Культура особистості, специфіка культури фахівця
- •82. Матеріалізм як філософський напрям, його характерні риси.
- •83. Наукові революції в історії.
- •84. Чуттєве, раціональне та інитуітивне в філософії.
- •85. Історіософія Шевченка.
- •86. Наука як суспільне явище. Філософськф підвалини науки
- •87. Психофізичний дуалізм у сучасній філософії свідомості.
- •88. Наука як соціальний інститут.
- •89. Особистість в соціальній філософії.
- •90. Культура як сукупність текстів, мови, результатів діяльності людства.
67. Концепція суспільного прогресу, регресу, коло обігу, кінця історії та проблема сенсу історії.
Г.-В. Гегель розглядав сутність і спрямованість історії як прогрес в усвідомленні свободи – «хід духу по землі». У нього історія перетворюється із сукупності подій на закономірний процес, який має внутрішню логіку, поступовість і сходження. Г.-В. Гегель бачив у історії людства здійснення абсолютної ідеї і все розмаїття подій та явищ, що відбуваються у різні часи, вважав не випадковим, а таким, що обумовлене спільними закономірностями. Він виділяв три етапи розвитку світової історії, які, змінюючи один одного, ведуть до еволюції через розвиток свободи. Розвиток філософ вбачав у осягненні та здійсненні свободи в історії: від східного суспільства, де людина була свободною лише в собі, але в можливості, а не дійсності, до греко-римського, де свободною вже є певна група людей, і від нього до германсько-християнського, народи якого повністю усвідомили, що людина є в сенсі буття свободною і всі є рівними через свою свободу. На цій стадії розвитку історії Дух досягає повної реалізації, зберігаючи в своїй глибині минуле як пам'ять та реалізуючи в майбутньому свою сутність у якості «світового духу», тобто розвиваючись далі в «світовій історії». У Гегеля не дух є функцією розвитку матеріального життя, а, навпаки, матеріальне життя є функцією духу. Спрямованість історії за Гегелам – це сходження Духу до його Абсолютної істини.Ученим, який зробив спробу осмислити історичний процес у його прогресивному розвитку через дослідження змін економічного стану суспільства, був К. Маркс. Для характеристики етапів суспільного прогресу людства він використав категорію “суспільно-економічна формація”. К. Маркс виділив такі основні періоди суспільної історії: 1) доформаційний (первіснообщинний лад); 2) формаційний (рабовласницький, феодальний, капіталістичний лад); 3) післяформаційний (комуністичний лад). Кожну суспільно-економічну формацію К. Маркс розглядав як соціальний організм, який має відповідну структуру, різноманітні функції та характеризує певну стадію соціально-економічного розвитку людства. За критерій поділу історії на формації він бере способи матеріального виробництва. Суспільний прогрес пов'язаний із діяльністю людей. Вони самі творять свою історію, але відповідно до своїх можливостей, що визначаються об’єктивними, незалежними від волі і свідомості людей, законами. Так, соціальний закон взаємозв’язку продуктивних сил і виробничих відносин визначає в загальних рисах тенденції розвитку суспільства, а хід історичних подій – результат взаємодії різних факторів.Поряд з ідеєю прогресу існує і протилежний погляд на спрямованість історії – з позиції регресу, тобто занепаду та деградації. Перші уявлення про те, що суспільна історія прямує до занепаду, ми знаходимо у поета Гесіода у творі «Праці й дні», де історію змальовано як рух від «золотого віку» до «залізного». У ХVІІІ ст. Ж.-Ж. Руссо ставить питання про те, що технічний прогрес веде до моральної деградації людини. Г.-В. Гегель доводив, що поняття прогресу та регресу співвідносні, що прогрес у певних сферах супроводжується регресом в інших. Вже у філософії Стародавнього світу склалися концепції лінійного і циклічного характеру історії. Лінійні моделі розглядають історію як рух через послідовність різних подій до певного стану суспільства. Геометрично цю модель зображують як пряму. При цьому варіанті вважається, що історія має мету, прямує до її здійснення. Концепція лінійної спрямованості історичного процесу включає в себе два варіанти – оптимістичний і песимістичний (прогресивна чи регресивна лінійність) залежно до відповіді на питання: Що несе з собою історія – покращення життя людей чи примноження страждань і нещастя? Це питання пов’язане з тим, що розуміється під щастям і нещастям, до чого потрібно прагнути і чому протистояти в суспільному житті. Прогресивна лінійна модель історії базується на тому, що розвиток суспільства відбувається як перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. У перекладі з латинської мови «прогрес» означає «успіх», «рух уперед».