- •Охарактеризувати предмет, завдання та основні методи психології вищої школи
- •2. Обґрунтувати навчально-професійну діяльність студента як провідну.
- •3. Пояснити суперечливості та кризи студентського віку
- •4. Розкрити адаптацію студента до навчання у вищій школі, та психологічні умови її ефективності
- •5. Пояснити зміст поняття творчості як умови самореалізації особистості у вищій школі
- •6. Пояснити психологічні особливості управління навчально-виховним процесом у закладах вищої освіти
- •7. Проаналізувати психологічні особливості студентської групи та її структуру
- •8. Проаналізувати психологічні бар’єри в професійно-педагогічному спілкуванні викладачів і студентів
- •9. Пояснити психологічний зміст і основні прояви професійного стресу та синдрому «професійного вигорання» учасників освітнього процесу закладів вищої освіти
- •10. З’ясувати психологічні передумови успішності та неуспішності студентів у навчально-професійній діяльності
- •11. Андрагогіка як галузь педагогічної науки
- •Мета підготовки фахівця у вищій школі. Мета виховання у вітчизняній і зарубіжній педагогіці
- •Українська етнопедагогіка як джерело розвитку педагогічної науки і практики
- •Поняття і завдання дидактики вищої школи
- •Сутність процесу навчання у вищій школі
- •Методи і засоби навчання у вищому навчальному закладі
- •Формування (виховання, розвиток) фахівця
- •Виховальні відносини викладача і студентів у вищій школі, засоби їх забезпечення
- •Методи і форми виховання у вищому навчальному закладі
- •Тьюторський підхід у діяльності викладача
- •21. Зміст навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •22.Методи навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •23. Програмоване навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •24.Організаційні форми навчання хімії у старшій і вищій школі.
- •25. Лабораторний практикум і його роль в навчанні хімії у старшій і вищій школі.
- •26. Самостійна робота здобувачів освіти у навчанні хімії.
- •27. Засоби навчання хімії.
- •28. Контроль за засвоєнням хімічних знань у старшій і вищій школі.
- •29. Інноваційні технології навчання хімії.
- •30. Сучасні форми і методи оцінювання у старшій і вищій школі.
- •31. Будова атома. Будова матерії.
- •32. Будова молекул і хімічний зв’язок.
- •33. Симетрія молекул.
- •34. Кислоти і основи.
- •35. Окиснення і відновлення. Окисно-відновні потенціали.
- •36. Стереоізомерія.
- •37. Енергетика хімічних реакцій.
- •38. Механізми хімічних реакцій.
- •39. Фізико-хімічні методи дослідження речовин.
- •40. Будова атома Карбону.
- •41. Природа хімічних зв'язків.
- •42. Сучасні уявлення про взаємний вплив атомів у молекулі. Індукційний ефект.
- •Індуктивний (індукційний)ефект
- •43. Мезомерний ефект.
- •44. Ізомерія органічних сполук.
- •45. Кислотно-основні властивості органічних сполук
- •46. Ароматичність
- •47. Гетероциклічні ароматичні системи.
- •48. Основи теорії хімічних перетворень
- •49. Заміщення біля атому Карбону.
- •50. Електрофільне і нуклеофільне заміщення в ароматичному ряду.
- •Електрофільне заміщення в ароматичних сполуках проходить у три етапи.
- •51.Поняття хімічної номенклатури
- •52. Номенклатура неорганічних сполук.
- •53. Номенклатура iupac органічних сполук.
- •54. Сучасний хіміко-аналітичний контроль
- •55. Пробовідбір і пробопідготовка.
- •56. Концентрація і розподіл як стадії пробопідготовки.
- •57. Аналіз вод.
- •58. Аналіз повітря
- •59. Аналіз грунтів та донних відкладень.
- •60.Визначення екотоксикантів
- •61. Аналіз біологічних матеріалів.
- •62. Аналіз геологічних об'єктів.
- •63. Аналіз харчових і сільськогосподарських продуктів.
- •64.Відмінності якісного та кількісного аналізу органічних сполук від аналізу неорганічних речовин
- •65. Підготовка речовини до аналізу
- •66. Визначення фізичних констант
- •67. Елементний аналіз.
- •68.Ідентифікація органічних речовин
- •69. Якісний функціональний аналіз
- •70. Кількісний функціональний аналіз
- •71. Основи класичної теорії хімічної будови
- •72. Фундаментальні складові матеріальних об’єктів
- •73. Симетрія молекулярних систем
- •74. Поляризація молекул
- •75. Електричні та магнітні властивості атомів і малих молекул
- •76. Двохатомні молекули. Багатоатомні молекули
- •77. Будова і властивості твердих тіл
- •78. Математична модель хімічних перетворень
- •79. Молекулярна енергетика горіння
- •80. Каталіз та каталізатори. Вивчення впливу неорганічних каталізаторів та ферментів на перебіг хімічних реакцій.
- •81. Біогенний обмін речовин у біосфері
- •82. Жива речовина біосфери та її біогеохімічні функції
- •83.Газова функція живої речовини та біогенний кугооіг води
- •84. Концентраційна функція живої речовини
- •85. Окисно-відновна функція живої речовини
- •86. Значення хімічних елементів у житті живих організмів
- •87. Вплив геохімічного середовища на розвиток та хімічний склад рослин.
- •88. Біогеохімічне районування
- •89. Біологічний та біогеохімічний кругообіги елементів у біосфері
- •90. Ноосфера як етап розвитку біосфери
44. Ізомерія органічних сполук.
Ізомерія – явище, при якому різні сполуки, що мають однаковий якісний і кількісний склад, відрізняються своїми властивостями. Ізомерія пояснюється різною будовою молекул таких сполук (ізомерів). Відомо два основні типи ізомерії: структурна і просторова (стереоізомерія).
Структурна ізомерія– це перебування органічних сполук, що мають однаковий якісний і кількісний склад, в різних молекулярних формах, які відрізняються між собою порядком сполучення атомів в молекулі і, як наслідок цього, різними фізичними та хімічними властивостями.
Такі сполуки називаються ізомерами, для яких існує два основних види ізомерії – структурна та просторова ізомерія.
Структурна ізомерія підрозділяється на:
- ізомерію карбоноаого скелету, положення функціональних груп;
- Просторова ізомерія поділяється на:конформаційну ізомерію;конфігураційну.
Конформаційна (поворотна) ізомерія обумовлена можливістю відносно вільного обертання атомів або груп атомів навколо простого - зв’язку – атоми С–С-зв’язку знаходяться в sp3-гібридному стані, що характерно, наприклад, для алканів
Конфігураційна ізомерія поділяється на:- геометричну ізомерію, - оптичну ізомерію.
Геометрична ізомерія пов’язана із неможливістю вільного обертання атомів або груп атомів навколо кратного зв’язку. Це обумовлено наявністю подвійного ( + -зв’язку) > C = C < для атомів Карбону в sp2-гібридному стані.(цис-ізомерія (однакові замісники), транс-ізомерія(різні замісники у сполуці))
Оптична ізомерія пов’язана із наявністю в молекулі атома Карбону (sp3-гібридний стан), що має чотири різних замісники. Такий атом називається хіральним або асиметричним.
енантіомери
Таутомерія — особлива форма ізомерії, за якої два або більше ізомери легко переходять один в одного.
Етаналь–Етанол
45. Кислотно-основні властивості органічних сполук
Важливими аспектами реакційної здатності органічних сполук є їх кислотні та основні властивості. Для опису кислотних і основних властивостей хімічних сполук існує кілька теорій.
Сучасна теорія кислот-основ починається з 1887 р., з робіт Сванте Арреніуса, присвячених дисоціації сполук у водних розчинах. За Арреніусом сполука, що при дисоціації утворює йон H+, є кислотою, а йон OH– — основою. Звідси випливає поняття про реакцію нейтралізації як сполучення йонів H+ і OH– з утворенням води:
H+(aq) + OH–(aq) = H2O,
внаслідок якої також утворюється сіль. Пізніше цю теорію було узагальнено на неводні розчинники.
За теорією Бренстеда - Лоурі кислоти - це нейтральні молекули або іони, здатні віддавати протон (донори протона).
За теорією Льюїса кислоти - це нейтральні молекули або іони, здатні приєднувати електронну пару (акцептори електронної пари).
З цього випливає, що теоретично будь-яке з'єднання, до складу якого входить атом водню може його віддавати у вигляді протона і, проявляти властивості кислоти. Здатність віддавати протон можуть проявляти не тільки нейтральні молекули (HCl, ROH), але і заряджені частинки - катіони (NH4+) І аніони кислот (HSO4- та ін.).
Кислоти і основи проявляють свої властивості тільки в присутність один одного. Жодна речовина не віддаватиме протон, якщо в системі немає акцептора протона - сполуки, і навпаки. Таким чином, вони утворюють пов'язану кислотно - основну пару.
Речовина, що виступає у ролі кислоти, віддаючи протон перетворюється у сполучену основу. При цьому основа не обов'язково повинна містити гідроксильну групу, а представниками кислот й основ можуть бути не тільки нейтральні молекули, але й іони.Основа, приєднавши протон, перетворюється у сполучену кислоту
Чим більша електронегативність тим легше здійснюється гетеролітичний розрив в молекулі. У періодах зліва направо з ростом заряду ядра зростає електронегативність– здатність елементів утримувати негативний заряд. В результаті переміщення електронної густини – зв'язок між атомами поляризується. Чим більше електронів і чим більше радіус атома, тим далі електрони зовнішнього енергетичного рівня розташовані від ядра, тим вище здатність до поляризації і вище кислотність.
Органічні сполуки, до складу молекули яких входять атоми азоту, кисню, сірки, можуть виступати в ролі основаній, приєднуючи протон водню за рахунок неподіленої пари електронів на зовнішньому енергетичному рівні. Гетероатомом в молекулі органічної речовини, що приєднує протон, називається центром основності.
Сила основвизначається стабільністю утворюється катіона (сполученої кислоти). Чим стабільніший катіон, тим сильніша основа.
Для кількісної характеристики основності зазвичай використовують величину pK BH+ - Показник константи основності сполученої кислоти. Чим більше pK BH+, Тим сильніше основа.
Для слабких електролітів сила кислот і основ визначається величинами констант кислотності рКай основності рКb. Якщо ці константи характеризують протолітичну взаємодію води з кислотою або основою, то добуток цих констант для сполученої кислотно – основної пари завжди дорівнює іонному добутку води рКw.
Амбідентний аніон – аніон, що здатний реагувати двома різними центрами. Напр., NO2− (з AgNO2) при реакції з RX може давати нітрити RONO або нітроалкани RNO2.