4. Поняття складу злочину

Склад злочину — це сукупність передбачених Кримі­нальним кодексом ознак, які визначають суспільно-небезпечне діяння як злочин.

Елементи складу злочину:

1. Об’єкт злочину — те, на що спрямований злочин: власність, майнові та немайнові права, свободи і обов’язки громадян;

2. Суб’єкт злочину — фізична осудна особа, яка вчинила злочин (нею можуть бути громадяни України, іноземці, осо­би без громадянства, що досягли 16, в окремих випадках — 14 років);

3. Об’єктивна сторона злочину — зовнішня форма злочинної діяльності, яка піддається спостереженню, оцінці. Включає: а) суспільно небезпечне діяння; б) злочинний наслідок діяння; в) причинний зв’язок між ними; г) спосіб вчинення діяння; д) місце, час, знаряддя і засоби вчинення злочину.

4. Суб’єктивна сторона злочину: вина — наявність у особи психічного ставлення до дії або бездіяльності у формі умислу або необережності. Форми вини: умисел: прямий; непрямий; необережність: злочинна недбалість; злочинна самовпев­неність.

Мета злочину — це прагнення особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти його злочинного результату. Мотив злочину — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин.

5. Кримінальна відповідальність та її підстави

Кримінальна відповідальність — це один із видів юридичної відповідальності, правовий наслідок вчи­нення злочину, який полягає у застосуванні до вин­ної особи заходів державного примусу у формі кримінального покарання.

Підставою для кримінальної відповідальності є факт учинен­ня злочину та його склад. Вона застосовується лише судом і лише до особи, винної у скоєнні злочину.

Кримінальній відповідальності підлягає осудна особа за вчи­нення будь-якого злочину з 16 років, а за деякі найбільш небез­печні злочинні діяння кримінальну відповідальність встановле­но з 14 років (ст. 22 КК України). Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідо­млювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого ста­ну психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути зас­тосовані примусові заходи медичного характеру. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до винесення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбав­ляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть засто­совуватися примусові заходи медичного характеру, а після оду­жання така особа може підлягати покаранню.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана су­дом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочи­ну, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна по­вною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) ке­рувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вжи­вання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Кримінальний кодекс України визначає обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а саме:

• необхідна оборона (дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від сус­пільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони). Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне за­подіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відпові­дає небезпечності посягання або обстановці захисту;

• уявна оборона (дії, пов’язані з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише по­милково припускала наявність такого посягання). Уявна оборо­на виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення;

• затримання особи, що вчинила злочин (дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямо­вані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи);

• крайня необхідність (заподіяння шкоди інтересам, що охо­роняються законом у стані крайньої необхідності, тобто для усу­нення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпе­ку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності). Перевищенням меж крайньої необхідності є умис­не заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода;

• фізичний або психічний примус (дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду інтересам, що охороняються законом, вчине­на під безпосереднім впливом фізичного та психічного приму­су, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками);

• виконання наказу або розпорядження (дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду інтересам, що охороняються законом, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповід­ною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’я­зані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина);

• діяння, пов’язане з ризиком (діяння (тобто дія або без­діяльність), яке заподіяло шкоду інтересам, що охороняються законом, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети). Ри­зик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обгрун­товано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди від інтересів, що охороняються законом. Ри­зик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної ката­строфи чи інших надзвичайних подій;

• виконання спеціального завдання з попередження чи розкрит­тя злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (вимушене заподіяння шкоди інтересам, що охороняються зако­ном, особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне за­вдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організа­ції з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності).

Законом передбачені підстави звільнення від кримінальної відповідальності. До них належать: дійове каяття винного; примирення винного з потерпілим; передача особи на поруки; зміна обстановки; закінчення строків давності; закон про амністію чи акт помилування; застосування примусових заходів виховного характеру (до неповнолітніх); спеціальні види звільнення за Особливою частиною КК.