2. Рефлекторний характер психіки

Учені, що вивчали анатомію людини, ще в древності висло­вили припущення щодо зв'язку психічних явищ з діяльністю мозку і розглядали психічні хвороби як результат порушень його діяльності. Істотним підґрунтям цих поглядів були спостережен­ня за хворими з тими чи іншими порушеннями головного мозку в результаті поранення чи захворювання. У таких хворих спос­терігаються різні порушення психічної діяльності: страждають зір, слух, пам'ять, мислення і мова, порушуються довільні рухи тощо. Однак встановлення зв'язку психічної діяльності з діяль­ністю мозку стало лише першим кроком на шляху наукового дослідження психіки. Але ці факти ще не пояснюють, які фізіо­логічні механізми лежать в основі психічної діяльності.

Обґрунтування рефлекторної природи всіх видів психічної діяльності є заслугою російської фізіології, і насамперед двох її великих представників — І.М.Сеченова та І.П.Павлова.

У своїй праці „Рефлекси головного мозку" (1863) І.М. Сече­нов поширив рефлекторний принцип на всю діяльність головного мозку і тим самим — на всю психічну діяльність людини. Він показав, що „всі акти свідомого і несвідомого життя за спосо­бом свого походження суть рефлекси". Це була перша спроба рефлекторного розуміння психіки. Детально аналізуючи рефлек­си головного мозку людини, І.М.Сеченов виокремлює в них три головні ланки: початкову ланку — зовнішній подразник і пере­творення його органами чуття в процес нервового збудження, що передається в мозок; середню ланку — процеси збудження і гальмування в мозку і виникнення на цьому підґрунті психіч­них станів (відчуттів, думок, почуттів тощо); кінцеву ланку — зовнішній рух. І.М.Сеченов відзначав, що середня ланка реф­лексу з його психічним елементом не може бути відокремлена від двох інших ланок (зовнішнього подразника і дії-відповіді), які є його природним початком і кінцем. Тому всі психічні яви­ща — це невіддільна частина всього рефлекторного процесу. По­ложення І.М. Сеченова про нерозривний зв'язок усіх ланок реф­лексу має важливе значення для наукового розуміння психічної діяльності. Психічна діяльність не може розглядатися ізольова­но ні від зовнішніх впливів, ні від дій людини. Вона не може бути тільки суб'єктивним переживанням: якби це було так, то психічні явища не мали б жодного реального життєвого значення.

Послідовно аналізуючи психічні явища, І.М.Сеченов пока­зав, що всі вони включені в цілісний рефлекторний акт, у цілісну відповідь організму на вплив навколишнього середовища, що регулюється головним мозком людини. Рефлекторний принцип психічної діяльності дав змогу І.М.Сеченову зробити важливий у науковому плані висновок про детермінованість, причинну зумовленість усіх дій і вчинків людини зовнішніми впливами. При цьому він попереджав проти спрощеного розуміння дій зов­нішніми умовами, відзначаючи, що тут мають значення не тільки зовнішні впливи, але й уся система попередніх впливів на лю­дину, весь її попередній досвід.

Психічні процеси при цьому виконують функцію сигналу або регулятора, яка робить дію відповідною до умов, що змінюють­ся. Психічне є регулятором діяльності не саме по собі, а як влас­тивість, функція відповідних ділянок мозку, куди спрямовуєть­ся, де зберігається і обробляється інформація про зовнішній світ. Психічне явище — це відповідь мозку на зовнішні (навколишнє середовище) і внутрішні (стан організму як фізіологічної систе­ми) впливи. Іншими словами, психічні явища — це постійні ре­гулятори діяльності, що виникають як відповідь на подразнен­ня, що діють у даний час (відчуття і сприймання) і були колись у минулому досвіді (пам'ять), узагальнюють ці впливи чи перед­бачають результати, до яких вони приведуть (мислення і уява). Таким чином, І.М.Сеченов висунув ідею рефлекторності психі­ки і психічного регулювання діяльності.

Розвиток і експериментальне обґрунтування рефлекторний принцип діяльності одержав у працях І.П.Павлова та його ко­лег. І.П.Павлов експериментально довів правильність розумін­ня І.М.Сєченовим психічної діяльності як рефлекторної діяль­ності мозку, розкрив її головні фізіологічні закони, створив нову галузь науки — фізіологію вищої нервової діяльності, учення про умовні рефлекси.

На думку І.П.Павлова, між впливом подразника, що діє на організм, і реакцією організму утворюються тимчасові зв'язки, їх утворення є важливою функцією кори головного мозку. Для будь-якого виду психічної діяльності як діяльності мозку тим­часовий нервовий зв 'язок є головним фізіологічним механізмом. Будь-який психічний процес не може виникнути сам по собі, без дії на мозок тих чи інших подразників. Кінцевий же резуль­тат будь-яких психічних процесів і будь-якого тимчасового зв 'яз- ку є зовнішній вияв дії як відповіді на зовнішній вплив. Психіч­на діяльність є діяльністю відображення, рефлекторною діяль­ністю мозку, що є наслідком впливу предметів та явищ дійсності. Усі ці положення розкривають механізм відображення об'єктив­ної реальності. Таким чином, учення про вищу нервову діяльність є природничо-науковим фундаментом матеріалістич­ного розуміння психічних явищ.

Визнання важливого значення тимчасових нервових зв'язків як фізіологічного механізму будь-якої психічної діяльності не означає ототожнення психічних явищ з фізіологічними. Психі­чна діяльність характеризується не тільки фізіологічним механ­ізмом, але й її змістом, тобто тим, що саме відображається моз­ком у реальності. Уся сукупність поглядів І.П.Павлова на зако­номірності регуляції мозком взаємодії тварин і людини із зовнішнім середовищем одержало назву вчення про дві сигнальні системи. Образ предмета є для тварини сигналом певного безу­мовного подразника, що веде до зміни поведінки за типом умов­ного рефлексу. Умовний рефлекс викликається тим, що який-не- будь умовний подразник (наприклад, дзвінок) поєднується з дією безумовного подразника (їжа), у результаті чого в головно­му мозку виникає тимчасовий нервовий зв'язок між двома цен­трами (слуховий і харчовий), і дві діяльності тварини (слухова і харчова) виявляються об'єднаними. Звук дзвінка стає сигналом годування, який викликає виділення слини. У своїй поведінці тварини керуються сигналами, які І.П.Павлов називав сигнала­ми першої сигнальної системи. Уся психічна діяльність тварин здійснюється нарівні першої сигнальної системи.

У людини сигнали першої сигнальної системи також відігра­ють важливу роль, регулюючи і спрямовуючи поведінку (наприк­лад, світлофор). Але, на відміну від тварин, поряд з першою сиг­нальною системою у людини є друга сигнальна система. Сигна­лами другої сигнальної системи є слова, які можуть заміщати сигнали першої сигнальної системи. Слово може викликати ті самі дії, що й сигнали першої сигнальної системи, тобто слово — це „сигнал сигналів".

Таким чином, психічне є властивістю мозку. Відчуття, дум­ка, свідомість є вищим продуктом особливим чином організо­ваної матерії. Психічна діяльність організму здійснюється за до­помогою великої кількості спеціальних тілесних пристроїв. Одні з них сприймають впливи, інші — перетворюють їх у сигнали, будують плани поведінки і контролюють їх, треті — вводять у дію м'язи. Уся ця складна робота забезпечує активну орієнтацію людини в середовищі.